Кримінальну справу за даним фактом порушив перший заступник генпрокурора Рінат Кузьмін. Міліція та прокуратура у засобах масової інформації прозвітувала про успішно проведену операцію, бо разом з мером було затримано посередників: рідного брата мера Віктора та ще одного підлеглого міського голови. В руках у слідства опинилися всі ланки злочинного ланцюга.
Під час досудового слідства, яке проводили слідчі генпрокуратури, окрім визнання вини двома співучасниками злочину, на думку прокурорів, було зібрано достатньо доказів. Слід зазначити, що сам ніжинський мер Приходько, відсидів 5 місяців в СІЗО і свою вину не визнає й понині. Після дворічного слідства, справу з обвинувачувальним висновком все ж таки передали до суду.
Саме в залі суду розпочалася справжня гра у справжнє правосуддя. Воно триває вже третій рік і невідомо коли закінчиться.
Оцініть самі – маючи трьох підсудних, двоє з яких визнали свою вину, суд чомусь ніяк не може встановити вину головного фігуранта – мера Ніжина Михайла Приходька.
Резонансна кримінальна справа третій рік бовтається між місцевим та апеляційним судом в м. Чернігові. Її то відправлять на додаткове розслідування, то повернуть знову до суду. Або врешті-решт встановлять вирок і начебто дадуть Приходьку шість років позбавлення волі, а потім знову поставлять вирок під сумнів, щоб потримати ще в апеляційному суді.
Тепер говорять, що знову можуть відправити на дорозслідування чи ж на новий судовий розгляд, який вже двічі проводився.
Чи є в правовій історії України випадок, коли один і той же суддя протягом двох років двічі розглядав одну і ту ж справу від початку до кінця? У цій кримінальній справі такий приклад є. Юристи вважають це правовим нонсенсом.
Складається враження, що українські суди за три роки не можуть встановити вину або невинуватість людини.
А що ж сам мер?
Весь цей час Михайло Приходько благополучно обіймає свою посаду і на свій розсуд розпоряджається бюджетними коштами, усуває від справи невигідних йому свідків та з кожним роком додає нових - вигідних йому.
Зрештою, багато очевидців тих подій вже не пам’ятатимуть і самого злочину. Пройшло так багато часу, що одному з фігурантів суд закрив кримінальну справу із формулюванням «за давністю».
А що ж ніжинці, звичайні люди? Вони п’ятий рік, спостерігаючи за беззаконням, вже майже впевнені, що хабарі потрібно брати та давати, бо за це не саджають.
10 січня 2013 року Апеляційний суд Чернігівської області в черговий раз розпочне розгляд «набившої всім оскому» кримінальної справи. Можливо, не тільки почне, а й колись завершить винесенням законного та справедливого вироку, а не буде в черговий раз шукати підстав, щоб затягнути справи на невизначений час.
А що ж держава?
Максим Білоусенко,
м. Ніжин, спеціально для LB.ua