Здавалось, що після років кривавого протистояння даний проект повинен був враховувати найбільш критичні, з точки зору захисту стратегічних цілей України, моменти. Проте витриманий часом не означає кращий. На жаль, якщо говорити про даний законопроект, то правило «краще пізно ніж ніколи» не спрацювало.
При першому ж перегляді експертами проекту закону було виявлено велику кількість критичних помилок та стратегічних недоліків. Так, наприклад, в законопроекті відсутні цілі сфери національної безпеки, питання національної безпеки зводяться лише до сектору оборони, в той час як такі важливі сфери, як інформаційна та економічна безпека просто ігноруються. Як показав сумний досвід 2014 року, саме ці сфери у національному безпековому полі були найбільш вразливими в Україні та дозволили російській агресії перерости до масштабів війни. Відсутність механізму забезпечення інформаційної безпеки виглядає як наступ на одні й ті ж граблі двічі. Так само, як відсутність належної уваги до економічної, соціальної, політичної, зовнішньої безпеки тощо в мабутньому законі зробить Україну вразливою і у цих сферах.
Окрім того, що законопроект не повною мірою розкриває та охоплює поняття національної безпеки, в ньому не вірно визначені концептуальні основи, що призводить до помилкових змін у стратегії забезпечення нацбезпеки. Так, наприклад, територіальна цілісність у даному законопроекті виступає як національний інтерес, хоча, по суті, це є цінністю. У нашому мінливому світі національні інтереси держави можуть змінюватись, націлюючи державу на досягнення результатів у тій чи іншій галузі та забезпечуючи її рівномірний розвиток. Тому територіальна цілісність та соборність не можуть бути ціллю чи інтересом, так як це є необхідною та невід’ємною складовою незалежної України, тобто її цінністю.
Прихильники прийняття закону у даній редакції стверджують, що він сприятиме зближенню України та НАТО. Проте, вони забувають вказати причину. Насправді, прийняття нового закону про національну безпеку було вимогою альянсу до України, в якій за чотири роки не спромоглись оновити концептуальні основи існування свого безпекового поля. Саме під тиском НАТО і почалась активна робота над законопроектом, і таки проект дісно був вкрай необхідний. Проте очевидним є те, що робота по вдосконаленню законопроекту обов`язково має бути подовжена, з метою забезпечення якості та ефективності документу.
Ще один момент, що заслуговує на особливу увагу у законопроекті - це питання демократичного цивільного контролю (ДЦК). У зареєстрованому законопроекті фактично відбулась чергова підміна понять: демократичним цивільним контролем тут називають контроль, що здійснюють органи влади за військовими силами. В той же час, відсутні положення щодо здійснення контролю громадянського суспільства над органами влади. Так само, як відсутні механізми контролю громадських організацій над оборонними структурами, такими як Міністерство оборони, СБУ, Національна гвардія тощо. ДЦК є важливою складовою демократичного суспільства. Намагання його згорнути, мотивуючи це воєнним конфліктом, на думку експертів, є неприпустимим.
При написанні проекту закону «Про національну безпеку України» необхідно в першу чергу користуватись принципом «краще якісно ніж ніколи». Зареєстрований проект закону може бути основою хіба що для безпекової та оборонної складових національної безпеки. Нехтування ключовими елементами національної безпеки України є абсолютно неприпустимим в умовах військового конфлікту, саме тому не можна допустити прийняття закону у чинній редакції. Тому потрібно провести ґрунтовну роботу над доопрацюванням цього надважливого нормативно-правового документу, користуючись не поспіхом та вимогами союзників, а Конституцією України та досвідом провідних аналітичних центрів у цій сфері.