Людина, її життя, здоров’я, захищеність та свобода є альфою та омегою будь яких реформ, що започатковуються в державі. Лакмусовим папером для процесу реформування є результат, який має бути виражений в підвищенні та закріпленні прав, свобод, гарантій для кожного члена суспільства. Найвища ефективність реформування може бути досягнута тоді, коли реформи починаються з людини, об’єктивного вивчення та дослідження потреб людини, прагнень, очікувань, умов в яких перебуває людина та суспільство, та закінчуються результатом, якій виражається в підвищенні правового статусу людини, відкриття нових можливостей, впровадження гарантій.
Головною загальною метою реформ є швидкий та реальний перехід від моделі постколоніальної країни, якою, на жаль, поки що залишається Україна, до демократичної моделі, в якої суспільство та держава є рівноправними партнерами, а державні інституції побудовані на міцній і прозорій системі стримувань та противаг, з розвинутим і самодостатнім інститутом місцевого самоврядування. Саме в такий цивілізованій моделі країни, основним завданням центральних інституцій держави є забезпечення належного стану національної безпеки, та забезпечення найвищого рівня обороноздатності держави, який буде слугувати гарантією збереження територіальної цілісності та державного суверенітету стосовно будь-яких зовнішніх агресивних викликів.
Сучасна війна має гібридний характер, це означає, що військові дії є лише складовою частиною агресії, а інші фронти розгортаються в інформаційної, економічної та соціальної площині. Отже оборона держави наразі не може бути визначена як суто військова справа, в умовах сучасної епохи лінія фронту проходить перш за все в інформаційному просторі.
Інформація та цифрові технології охоплюють всі сфери життя, ми активно користуємося інформацією та залежні від інформаційних потоків і технологій. Сьогодні інформаційні технології є важливим чинником, який впливає на формування громадської та навіть індивідуальної думки людини, через соцмережі та інші інформаційні інтернет-ресурси. Також, ці ж самі технології є основною складовою системи управління об’єктами критичної інфраструктури – банківська система, енергосистема, логістика та транспорт, функціювання апарату державного управління та соцзабезпечення, медицина. Без перебільшення, можливо зробити висновок, що наприклад успішна хакерська атака на сайт Президента та тимчасове зупинення цього ресурсу, або наприклад несанкціоноване розміщення на ньому не санкціонованої інформації буде мати той самий соціальний ефект, як воєнна диверсія або теракт.
Саме тому, в європейської експертної спільноті, останні роки, почали застосовувати термін, якого раніше не існувало – кібер-агрессія. Кібер-агресія цілком реальне та нове явище, яке вказує на те, що масивна та спланована хакерська атака, за певних обставин, та враховуючи її наслідки, може набути ознак воєнної агресії, яка несе загрозу національної безпеки держави. Тому необхідно приорітезувати питання захисту держави від кібер злочинності, зменшити можливість впливу країни-агресора на наші інформаційні ресурси та підготувати план заходів по протидії можливим атакам.
На другому місці, але не за важливістю, за моєю думкою є створення потужної та читко відбудованої системи територіальної та цивільної оборони. У 1240 році Київська Русь зазнала першої масштабної агресії від Золотої Орди. З тих пір, вже не раз змінилися назви та імена, але агресивні дії північного сусіда фактично не припиняються, а періоди хиткого перемір’я, скоріше є ілюзією, та виявляються часом, коли північний сусід накопичує сили та планує новий удар. Звичайно, що жодна з цих агресій не ініційована Україною, оскільки наша держава прагне миру та спокою. Особисто я вважаю, що дійсно дружні відносини між двома державами, розбудовані на взаємної повазі до суверенітету та територіальної цілісності, взаємовигідної торгівлі і обміном, надали суттєві бонуси для розвитку обох держав. Але реальність є іншою, проблема загрози безпеці України зі сторони Російської Федерації не зникне ні за місяць ні за рік, як не зникне у певної довгостроковій перспективі.
Територіальна оборона має бути розбудована на принципах демократичного управління державою та її складовими: області, міста, інші населені пункти та території. Складові територіальної оборони це місцеві органи самоврядування які взаємодіють із громадським сектором як то організації сприяння оборони, волонтерські рухи, підприємства. Основними складовими є: налагодження ефективної взаємодії між центральними органами влади, місцевими органами самоуправління, територіальною громадою; створення системи комунікацій та реагування; проведення постійних навчань місцевого населення, як діяти в умовах початку воєнних дій; створення досконалого та оперативного механізму мобілізації; навчання кожного представника територіальної громади як користуватися зброєю, як надавати першу допомогу, які першочергові заходи треба вжити в критичних ситуаціях. Тут може бути важливим і надання громадянам України права на зброю, це питання небхідно дослідити та впровадити оптимальну модель. Якщо будь який агресор, буде усвідомлювати, що у кожному регіоні України є наприклад двісті тисяч людей, які офіційно мають зброю, уміють користуватися цією зброєю, та можуть бути миттєво мобілізовані, то агресор тричі подумає, чи варто розпочинати агресію або утриматися від такого рішення. Нажаль, у питанні надання права на зброю, завжди постає питання довіри держави у відношенні власних громадян, та певна аргументація «проти» будується саме на цієї основі, ніби – люди або суспільство ще не готові, не вміють, не розуміють. Така аргументація виглядає достатньо слабкою, громадяни України появили свою гідність, коли добровольчі батальйони, разом зі слабкою на той момент армією, прийняли на себе першій удар, та зупинили воєнну експансію на сході України.
Війна, яка відбувається на сході України, має характер тривалого воєнного конфлікту низької інтенсивності, тому офіційно вона називається АТО. Зараз не буду заглиблюватися в аналіз того - чи є правильним саме таке визначення цього конфлікту, тут скоріше це констатація факту. Антитерористична діяльність є функцією Служби безпеки України, і зараз СБУ є органом управління антитерористичним штабом. На сьогодні ми маємо ряд прикладів успішних операції СБУ, та її важливої ролі у стримані агресії РФ, але на мою думку, на жаль, Служба залишається нереформованою, а ряд ключових завдань Служби, які визначено у законодавстві не відповідають потребам ситуації, що негативно впливає на стан національної безпеки.
Перш за все, це широкі повноваження СБУ у сфері економічних відносин. Достатньо згадати, що коли у Києві на вулиці, було вбито депутата російської Думи – Дениса Вороненкова, декілька десятків бійців СБУ проводили обшук в офісі одної з київських IT-компаній. Якщо задати просте питання, а якщо ці декілька десятків бійців, займалися забезпеченням безпеки у столиці, замість того, щоб класти на підлогу айтишників, то дуже вірогідно, що депутат і далі продовжував би давати свідчення у відношенні злочинів Путіна та Януковича. Отже «присутність» и повноваження СБУ в економічної сфері мають бути суттєво звужені, економічними злочинами має займатись спеціалізований орган – аналітична Служба фінансових розслідувань. А концентрація уваги Служби безпеки України має бути спрямована на боротьбу з тероризмом та сепаратизмом, агентурну діяльність, кібер-безпеку, и головне – розширення поля взаємодії Служби із суспільством, розбудова довірчих відносин між СБУ та громадянами України, і як результат - взаємна допомога.
Саме діалог та партнерство в галузі оборони та національної безпеки може бути єдиною запорукою успішної реалізації політики в даному напрямку. Держава та її інститути, силові органи не здатні виконати завдання забезпечення спокою та миру самостійно, як і суспільство, теж не може боротися із агресією на одинці. Взаємна допомога, відкритість, довіра, розбудована на демократичних засадах це єдиний та безальтернативний шлях розвитку в галузі безпеки. Відкритість і партнерські відносини мають бути також запроваджені також для військово-промислового комплексу України. Ринок зброї, та воєнних технологій, буде стрімко розвиватися, коли буде досягнуто максимально допустимий рівень транспарентності, здорової ринкової конкуренції, дерегулювання. Таке реформування треба запроваджувати швидко, вже сьогодні, оскільки багато винаходів наших талановитих співвітчизників зроблених у військових технологіях, поки що залишаються не реалізованими. А у військовій галузі кожнен винахід, як наприклад самохідний керований кулемет, може зберегти багато життів наших захисників. Саме ці життя є ціною зволікань у провадженні ефективних реформ.
Україна ніколи не виступала агресором у відношенні інших держав, зовнішня політика нашої держави побудована на повазі до суверенітету інших країни, повазі до міжнародних стандартів, та до цінностей, визначених у ключових міжнародних нормах. Поряд з цим, України знаходиться на кордоні двох світоглядів, двох світів – демократичного вільного світу, частиною якого є сама Україна, та світу у якому панує диктатура, а права людини лише пустий звук. Не прагнучи до агресії ми маємо постійну загрозу у відношенні власного суверенітету та незалежності. Оборона, захист територій - це питання існування для нашої держави. Саме у такій ситуації, на мою думку, ми маємо прийняти концепцію «м’якої сили», тобто розбудувати потужну систему оборони та захисту національної безпеки, яка була би здатна дати відсіч будь якій масштабній агресії з боку інших держав, а також створити умови для стійкого економічного розвитку нашої держави. Окремим важливим інститутом цієї системи мають стати сили спеціальних операції, які будуть здатні виконувати складні точені операції на будь якої території і за будь яких умов.