ГлавнаяБлогиБлог Марії Матіос

Мінкульт: Зона особливої секретності (фейлетон)

Якби я була Президентом, я би, їй-Богу, на тиждень зробила робочі канікули для всіх секретних служб країни – Служби Безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного розвідувального управління і ще там кого? – з єдиною метою: з'ясувати, що за поклади секретів залягли в надрах міністерства культури, через які вся країна впродовж другого місяця застигла в очікуванні, коли нарешті «шапка Мономаха» всядеться на чиюсь голову і вкриє могутнім «ура» безкрає культурне українське поле?

Фото: Макс Левин

Судячи із удаваної підкилимової тиші, з якою партія влади шукає очільника міністерства, можна однозначно зрозуміти, що найбільші секрети держави сфокусовані саме у цьому відомстві. І з тієї ретельності, з таких, очевидячки, спеціальних перевірок претендента на можливість допуску до державної таємниці, які демонструє сьогодні уряд Азарова, мовчки рискаючи у пошуках міністра культури, можна зробити єдиний висновок: ніщо в країні не має такої потужної ваги, як культура. Не мєнт Шарапов – поет Чехов сказав!

Голова Нацбанку? Прошу дуже: концерт піаністів під купол подано! Міністр оборони? За п’ять хвилин накладемо грим! А тут – така «осєчка»! Уже, кажуть, їздові по селах дедалі більше косять очима у бік замкнених клубів: піди, знай, а раптом там не замерзле вогнище культури, а лабораторія виробництва таємної зброї?

Усе це було би дотепно, коли б не один надокучливий черв’ячок: а хто насправді сьогодні у партії регіонів так титанічно побивається за українську культуру, що кастинг на міністра переріс у непристойний анекдот? Усій Україні відомо, що жоден політик, менеджер і просто амбітний громадянин із табору «не-регіоналів» не претендував і не претендує на цю посаду. Бо жодна мінімально культурна людина – навіть у постріздвяних фантазіях – не припускає думки, що можна бути міністром культури в уряді, в якому прем’єрові читали книжки хіба що лише в дитинстві. І то хіба на ніч. І жодна людина із самоповагою не «розкачає губу» на міністерське крісло в уряді, де легітимність освіти міністрів викликає гомеричний регіт. Де повитухи опікуються мовою і вакцинацією населення одночасно, і на одному – смертельному – рівні. Бо українські міністри універсальні – огранювач діамантів може цілком успішно «огранювати» українську землю. Отже, підозрюю, справа не у фаховості претендента і можливості доступу до державних таємниць. Підозрюю, що смертельний двобій за культурне міністерське крісло насправді точиться за доступ до бюджетних коштів, до незліченних комерційних підприємств - «поліпів» навколо міністерства культури, як і, до речі, всіх інших міністерств, справа у доступі до архівних і музейних колекцій і т.д. І вже геть зовсім фантастична, у модному нині прокурорському стилі Р. Кузьміна, моя підозра про причину затягування витягування (пардон за тавтологію!) на світ Божий міністра культури: що за всім цим цирком маячить одна і та ж фігура не для замовчування – Дмитра Табачника - побідоносця.

Розводитися на цю тему так само непристойно, як і непристойно «котити» зараз бочку на Михайла Кулиняка, з яким у мене давня напружена «сага» культурних стосунків. Але, якщо подумати неупереджено, у дусі українських політичних реалій, то я би таки на місці Президента удруге публічно гримнула кулаком на прем’єра Азарова, ще би раз розказала йому в прямому ефірі про теорію танців із яйцями – і залишила би Кулиняка в його кабінеті. І це була би послідовна політика Президента щодо тих, хто вірно йому грає на скрипці, і лиш раз у століття – на нервах. Для тонусу швидше, ніж свідомо. Загроза ж у майбутньому чергового «бабського» скандалу а ля «Лавра» за гіпотетичної участі Кулиняка підвищує хіба що чоловічий рейтинг нинішнього в.о. міністра, але, думаю, не впливає на прийняття стратегічно небезпечних для країни рішень. Кулиняк на посаді міністра-2 – це підтвердження солов’їної стабільності влади і аж ніяк не загрози національним інтересам країни.

Почему никого не назначают, я не знаю. Не уверен, назначат ли меня снова, но думаю, страшных ошибок, работая в этой должности, я не допустил— Михаил Кулиняк

А ось інший варіант! Він інноваційний, у дусі московського часу. І я би на місці Президента таки зробила нарешті перший крок до адміністративної реформи в його реформаторському – далі нікуди – уряді: я одним розчерком указу об'єднала би кілька міністерств і відомств у одну купу – міністерство освіти, культури, здоров'я, Держтелерадіо, державну службу архівів, і може, навіть МЗС – під егідою Дмитра Табачника. І хай би вже в єдиному екстазі змішалися люди, зоопарки, ненависна «Могилянка», львівські стародруки з київськими музеями заодно. Бо навіщо Президентові розмінюватися на дрібниці і два місяці шукати одного міністра, коли мода митних союзів диктує одне, направду дороге дуже, ім'я – Табачник? Так, дивися, Табачник у Януковича в 15-ому році трансформується, а останній і не помітить, коли це і завдяки кому трапилося. А чому б і ні? До послуг удатного справжнього полковника – вся сучасна наука. Маніпулятивною вона називається.

Марія Матіос Марія Матіос , Народний депутат України, письменниця
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram