Попередній добрий результат «УДАРу» як для парламентської партії-дебютанта, її рівномірні показники на всій території країни підтвердили правильний вибір головних месиджів УДАРу упродовж виборчої кампанії. І ці «ударівські» месиджі точно зрозумів виборець, на якого ці посилання були спрямовані.
Насамперед, це обєднання країни навколо дуже конкретних, дуже зрозумілих і одностайних в усіх регіонах речей: це боротьба з корупцією, це розширення місцевого самоврядування і це нагальна потреба внести в суспільство мову розуміння, а не мову ненависті. Обєднавчі мотиви в риториці політиків від УДАРу виявилися однаково прийнятними і підтриманими як на Заході, так і на Сході. І це – перший і найкращий висновок від минулої кампанії попри всі її помилки і набиті ґулі від недосвідченості чи непритаманної поки що українській політиці ідеології непоборення союзників.
Але саме рівномірний розподіл «ударівських» голосів по всій Україні дає мені підставу говорити про дуже високий запит суспільства на політику інших стандартів, ніж ми її мали дотепер. І в цьому – найголовніший феномен Віталія Кличка. Бо виборець його почув в усіх куточках України і також подав знак Кличкові: ми хочемо іншої політики. З іншими стандартами. І якщо ці стандарти відходитимуть від наших потреб – ми будемо вас підправляти. Все дуже просто і зрозуміло.
Виталий Кличко очень вырос как публичный политик за это время и его избирательный тур стал чуть ли не ключевым вкладом в победу этой кампании
А те що за першу добу лідери-переможці на хвилі певної ейфорії обмінялися подеколи колючими чи ущипливими репліками, я списую на непомірну напругу, велику фізичну втому від передвиборчих вояжів та деяке їхнє «хлоп’яцтво». Адже кожен із переможців – молодий і привабливий, безсумнівно харизматичний, кожен має величезну особисту популярність, а також має гарячу потребу «застовпити» свої результати. Так що особливої тривоги у мене такий заочний обмін репліками тривоги не викликає: чоловіки, а тим більше, політики, у час своїх перемог мають право на нетривалу ейфорію чи навіть задерикуватість.
А тепер перед Віталієм Кличком, Арсенієм Яценюком і Олегом Тягнибоком уже вималювався дуже і дуже круглий стіл важких, але конструктивних переговорів. І мій прогноз дуже простий: і Кличко, і Яценюк, і Тягнибок є відповідальними політиками. Кожен із них пройшов свій шлях помилок і поразок, тому у час перемоги, яка одночасно є небезпекою, вони знайдуть ті найважливіші аргументи, які зроблять їх твердими союзниками у відстоюванні українського інтересу всередині країни і за її межами також. Зрештою, за цими лідерами – майбутні депутати, які так само розуміють, що в політиці певне словесне бешкетування припустиме лише на «еверестах» успіху. А далі – дуже відповідальна спільна робота. Бо в усіх трьох є найкращий і непомильний рефері – виборець, який делегував їм свою довіру. І поки що довіра виборця – це і є найбільший капітал сьогоднішніх трьох українських богатирів на опозиційному полі.