Мене продовжують дивувати твердження міліції про те, що мене нібито не було в номері готелю «Козацький». Виходить, йшов депутат Павловський повз готель, випадково зайшов у нього, чомусь піднявся саме у 801 номер, а тут, виявляється, міліція тільки-но приміщення взяла штурмом? У міліції не все у порядку з зором і вони просто примудрилися мене там не помітити? Тоді раджу сходити до окуліста або пити вітаміни.
Іншої нісенітниці, мабуть, годі було й придумати. Міліціонери пізно зрозуміли, що порушили мої права як народного депутата і громадянина України. А отже, свідомо ігнорують реальні факти, виправдовуючи свої незаконні дії.
Насправді, я цей номер забронював для святкування Нового року рівно за добу. Майже опівдні 30 грудня ми з моїм помічником зайшли до готелю та забронювали номер на 23 години з 13.00 31 грудня до 12.00 1 січня. Як водиться, адміністратор заповнив реєстраційну картку, куди вніс особисту інформацію, і я сплатив аванс за проживання. Квитанція про сплату в мене на руках і досі.
Наступного дня – 31 грудня – разом із та моїм помічником Павлом Анісковичем занесли у номер особисті речі, продукти для святкування. А також прихопили з собою обладнання, що зазвичай використовується на різних масових заходах, розважальних акціях, на дискотеках тощо. Його часто використовують для написання на небі всіляких привітань. У Києві подібні шоу давно вже не новина, часто так вітають з днем народження своїх друзів, або прикрашають лазерними написами весілля.
У номері готелю нас було четверо: я з помічником та два хлопця, що налаштовували обладнання.
Оскільки штативу із собою не було, то десь годині о 23-й вмостили проектор на тумбочки, що стояли біля ліжок у номері. Вийшов такий собі імпровізований комплекс з передачі інформації.
І, власне, о 23.55 почали транслювати привітання з новим роком на стіну консерваторії, а також стелу на Майдані. Щоправда, перші дві спроби виявилися розпливчатими. А третій напис «Юлі – волю!» вдався значно чіткішим. Якраз під час виступу «голови» Києва Олександра Попова.
А вже хвилин за двадцять у двері почали стукати і гримати ногами. Далі – у номер вломилася «міліція», яка, незважаючи на посвідчення народного депутата та мої слова, що це приміщення, орендоване нардепом, відштовхнули мене, влетіли до кімнати і почали видирати шнури.
Ні одразу, ні потім вони не представилися, не показали свої посвідчення. Словом, усе як завжди – типове міліцейське свавілля. Свідками цього також була купа працівників готелю. Лишилося забрати речі та вийти з номеру. Уже внизу нас оточив наряд міліції – довелося боронити проектор, який ті намагалися забрати. Разом із помічником учергове продемонстрували свої посвідчення. Тим не менше, двох моїх друзів міліція все одно затримала, коли ті йшли від готелю. Затриманим друзям заборонили користуватися мобільними телефонами, хоча це суперечить правам людини. В цей час ми марно намагалися до них додзвонитися…
Отже нахабству «міліції» немає меж. Брехливо наполягати на моїй відсутності в готельному номері менторський цинізм та свідоме ігнорування конкретних доказів та свідків. Хоча чому дивуватися? У нинішньої влади совісті немає, тож звідки вона візьметься у виконавців її волі?!