Звідусіль чуємо, що країна зав’язла в борговій ямі і тотальній деіндустріалізації, можливості розвивати високодохідні види діяльності тануть на очах. Маємо колосальне падіння ВВП та програмування бідності нинішнього і наступних поколінь. Проте корінь всіх бід зростає не на Сході, а в чиновницьких кабінетах. Для подолання кризи є всі ресурси, окрім одного – ефективної державної машини.
В цій думці мене зайвий раз переконала вчорашня доповідь академіка Михайла Згуровського на засіданні парламентської Комісії майбутнього. Чесно, а подекуди жорстко, він розіклав по поличках можливі сценарії розвитку подій в Україні. Як правило, такі роботи обговорюються на закритих засіданнях Ради безпеки. Але після стрілянини у Мукачевому зрозуміло, що ми за крок від початку страшної війни, і тому відкрите обговорення є єдиною можливістю їй запобігти.
Україну можуть очікувати чотири початкових сценарії розвитку (2015-2020), від їх перебігу залежатимуть чотири наступних (2020-2030). Мова йде переважно про економічні прогнози (форсайт), адже саме економіка стане основою або катастрофічного, або позитивного сценарію.
Пам’ятаєте старий анекдот про два шляхи розвитку держави: оптимістичний – прилетять інопланетяни, і фантастичний, коли зробимо все самі. Як відомо, фантастичний сценарій в умовах війни успішно втілив Ізраїль. Країна спромоглась створити одну з найбільш високотехнологічних економік світу, скориставшись єдиним наявним ресурсом – якісним людським капіталом. І це при тому, що з моменту отримання незалежності країна постійно перебувала в стані захисту суверенітету.
Україні навіть під час затяжної війни під силу втілення цього варіанту розвитку. Він можливий за умови, коли під тиском народу державна політика і вектор суспільної активності людей будуть спрямовані в одному напрямку – на здійснення швидких і цілеспрямованих перетворень у країні. Така вірогідність у першому сценарії складає 10%.
Другий сценарій більш очевидний (50%), він передбачає консервування кризи. І схоже, на це сподіваються керівники держави. Для нього характерні падіння економіки до стану технічного дефолту, який вже фактично розпочався з моменту несплати Укрексімбанком своїх боргових зобов’язань перед зовнішніми кредиторами у розмірі 750 млн. дол. Існують ризики руйнування великого приватного бізнесу – йому буде складно реструктурувати зовнішні борги (сумарно сягають 100 млрд. доларів), що неминуче призведе до корпоративних дефолтів.
Наступний, третій варіант розвитку подій походить з попереднього і передбачає настання суверенного дефолту. За прикладом Аргентини 2000-го року можна очікувати, що він буде супроводжуватись подальшим знеціненням гривні та ростом інфляції, припиненням валютних і бюджетних операцій та як наслідок – загостренням соціальної напруги. Буде під загрозою втрати суверенітет держави, а принципові питання її існування, зокрема влаштування економіки та соціальних інститутів, сплати боргових зобов’язань, будуть врегульовуватись на міжнародному рівні. Можливість такого розвитку подій також 60%.
Четвертий сценарій – колапс. Після економічного колапсу наступить етап, коли держава буде не в змозі захищати свої кордони, гарантувати безпеку громадянам, здійснювати соціальні виплати. В країні виникне хаотичний революційний стан з декількома центрами впливу різних сил, в тому числі деструктивних. Ця ситуація породить декілька мільйонів біженців до Росії та країн Східної Європи, і створить умови для дезінтеграції держави. Такі шанси оцінені в 10%.
З 2020 року, згідно п’ятого сценарію, країна має шанс на позитивні перетворення. Для цього - збалансованого розвитку Україна має створити стартовий капітал власними силами. Переважно це могло б відбутися за рахунок двох кластерів «Інформаційно-телекомунікаційні технології» та «Агросектор». Потім цей капітал може бути інвестовано в розвиток інших економічних кластерів. На жаль, така ймовірність невисока – всього 2%. Цей сценарій походить з першого (оптимістичного), вірогідність якого – 10% в 2015 році. Та й до цього часу доведеться добряче попрацювати спільно населенню і державі по створенню кластерів. За розрахунками експертів, економіка продовжить падіння приблизно до 2017-2020 років, аж поки сумарний внесок у ВВП від усіх кластерів економіки, які створюватимуться за рахунок технологій 5-6 технологічних укладів, не перевищить 5-7%.
Сама економіка «ринковим» шляхом йде по лінії «суверенний дефолт» – «сіра зона» або «дезінтеграція держави». Ці жахливі навіть на слух сценарії – реальні. Я їх навожу не для залякування, а для реального розуміння населенням ситуації. «Сіра зона» на території України - буферна роздільна територія між Росією і країнами Євросоюзу. За аналогією з Афганістаном, Іраком та Лівією ми зав'язнемо в бідності, корупції, злочинності та тероризмі.
Кращий з поганих сценаріїв – «чужа суб’єктність», більш відома публіці як «зовнішнє управління».У зв’язку з пришвидшеною деіндустріалізацією країни, в довгостроковому горизонті Україна буде втрачати свою суб’єктність в економіці. Тому цей сценарій буде характеризуватись входженням на внутрішні ринки України потужних транснаціональних компаній. Вони володітимуть ключовими державними активами, використовуватимуть дешеву робочу силу українців, а її територію для захоронення різного роду відходів, включаючи радіоактивні. Транснаціонали будуть виробляти широкий асортимент високоякісних товарів і послуг та продавати їх в багатих країнах (модель Аргентини),а країна при цьому буде все біднішою.
І наостанок про «дезінтеграцію». В математичних моделях вона виглядає майже пристойно, а для гарячих голів на сході і на заході України і взагалі прийнятно: задля виживання та збереження своєї ідентичності виростуть державності в 3-х, 4-х регіонах. Ці утворення можуть організовуватись для самозахисту та претендувати на отримання державної незалежності, або на приєднання до сусідніх держав. Вірогідність цього сценарію складає 5%.
Але в реальності можливий югославський і іракський сценарії. Кількість життів, які доведеться віддати Україні за наступне існування у вигляді провінцій-сателітів Румунії, Польщі, Росії неможливо спрогнозувати - економічне прогнозування цим не займається. Але сама згадка про таку можливість повинна активізувати кожного. Навіть при найкращому з восьми сценаріїв українцям варто на певний час забути про безпеку і комфорт, які супроводжували нас навіть при невисокій матеріальній забезпеченості порівняно з розвинутим світом. Але і в цьому є позитивний вихід, який полягає у консолідації народу. Саме він може змусити об’єднатися усі три гілки влади.
Працювати державна машина під жорстким контролем суспільства повинна не тільки на макроекономічну стабілізацію, про що говорить Уряд, хоча це є прямим обов’язком Мінфіну. Мова повинна йти про планований розвиток до 2020 року кластерів різних секторів з наступним переходом в їх рамках після 2025 року до більш високотехнологічних видів діяльності. Це можливо. І це – не економічна мантра, а елемент фізичного, біологічного виживання кожного з нас.