Відверто кажучи, картина сумна. З боку уряду матеріалів та розрахунків немає - як і сильних аргументів. Втім, є зверхність, чергові “мантри” про співпрацю з МВФ, а також підкреслене небажання проводити фахову дискусію. Дежавю. Щось схоже вже було рік тому і в цьому ж кабінеті.
Як заступник Лідера Радикальної партії та голова голова Комітету ВРУ з питань промислової політики та підприємництва я наголосив на стратегічних помилках уряду та нашому баченні виправлення ситуації:
1) Схоже, і Прем’єр і Міністр фінансів щиро вважають своїм головним “стейкхолдером” чи “замовником” не українських підприємців, виробників та платників податків, а все-таки Міжнародний Валютний Фонд. Виявляється, вони вже узгодили з МВФ урядову податкову модель до деталей, а в парламент її навіть не принесли! Це більше ніж неповага. Тож я нагадав урядовцям, що їх головний “клієнт” все ж не закордонні кредитори, а українські підприємці та громадяни. Невже це не зрозуміло?!? Я вже не кажу, що голосувати за податкові закони буде саме парламент, представники народу України, які 115 підписами зареєстрували законопроект #3357, який так дратує урядовців.
2) Схоже, урядовці вважають МВФ “константою”, а українських громадян та підприємців “змінною”. Але у справжнього українського уряду все має бути з точністю до навпаки. Зобов’язання перед МВФ кажете? А зобов’язань перед українцями у Вас немає?!? МВФ наш вимушений попутник. Метою податкової реформи має бути не поглиблення співпраці з МВФ та іншими кредиторами, а легальне припинення співпраці з ними через набуття фінансової самостійності та економічне зростання. Прем’єр зі мною категорично не згоден. Мабуть, йому подобається роками тримати Україну на “фінансовій голці”. Моє питання “покажіть мені країни які стали успішними через співпрацю з МВФ, а не через власну економічну політику та власних платників податків” зависло в повітрі.
3) Міністр фінансів і Прем’єр в питаннях податкової реформи користуються хибною логікою. Мовляв, якщо знижуємо податки - маємо неодмінно “обрізати” і державні видатки. Але це, м’яко кажучи, надто спрощена схема. Адже коли більше половини економіки знаходиться “в тіні”, однією з головних цілей податкової реформи має бути саме детінізація. Корупція при адмініструванні податків, контрабанда на митниці – якщо не збираємось ламати ці “теми”, то годі й розпочинати податкову реформу. Я вже не кажу про економічне зростання, яке має стати ціллю та результатом зниження податків. Адже якщо очікувати його на рівні 2-3% на рік при поточній низькій базі – це вирок для країни і тим більше для влади. Треба проектувати ріст на рівні 8-10-12% на рік і радикальна податкова лібералізація – реальний інструмент його формування.
Рецепти “фінансового форсажу” інших країн добре відомі. Серед них збільшення “фінансової глибини“ економіки, в тому числі, через податкові стимули і здешевлення кредитування, державні видатки розвитку і розвиток фінансової інфраструктури, збільшення інвестиційної складової економіки та стимулювання споживчого попиту. Але нашим “дерегуляторам” та “приватизаторам” ці економічні закони, мабуть, не писані.
Закликав уряд спуститись на землю та почати нормальний фаховий діалог з парламентом, так як будь-який найманий менеджмент має спілкуватись з наглядовою радою делегованою акціонерами. Чи я забагато вимагаю?