За даними джерел «Дзеркала тижня», Янукович звинуватив росіян у порушенні харківських домовленостей та в розв’язанні торгівельної війни. Оголосивши однопартійцям про безальтернативність європейського вибору, «залізний хазяїн» попросив встати, тих хто цю точку зору не підтримує. Як пише ДТ, «усі в єдиному пориві залишилися сидіти».
Після цього перша порція прийнятих за основу законів приблизно на рівні 350 депутатів «за» була проголосована, а посол Євросоюзу в Україні Ян Томбінський це голосування назвав «кращою відповіддю тим, хто сумнівався у політичній волі України продемонструвати відчутний прогрес у реформах». У той же час практика та українська дійсність свідчать про дещо інше. Особливо це відчутно в процесах згортання вільного слова.
За даними пілотного моніторингу проекту «Моніторинг свободи медій у країнах Східного Партнерства» (реалізація та координація НГО «Інтерньюз-Україна»), у ЗМІ гірша від української ситуація серед шести «партнерських» країн лише в Азербайджані (5 позиція) та Білорусі. Перша трійка виглядає так: Грузія, Молдова, Вірменія. До слова, по інших рівнях дотримання свободи та громадянських прав Україна також уже за цими країнами (змінюється лишень конфігурація на «п’ядесталі»).
Це перший із низки запланованих щоквартально рейтингів, і стосується він періоду з березня по червень 2013 р. До слова, за даними цього моніторингу, в тому ж таки Азербайджані «основні конституційні та законодавчі гарантії забезпечення свободи слова та ЗМІ в країні існують» (за винятком кримінальної відповідальності за наклеп), що не означає їх реалізації в повсякденності (як пише в своїй книзі про Південний Кавказ польський репортажист Войцех Ґурецький («Тост за предків», 2010), європейські емісари постійно дивуються, чому так добре прописане законодавство на східному ґрунті «не працює»…»).
Такий невтішний для України результат – наслідок як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. Почну з останніх. Якщо говорити про суб’єктивні, то 4-те місце в рейтингу ми зайняли за оцінкою власне українських експертів, прізвища котрих «Інтерньюз-Україна» не розголошує (у кожній з країн обрано по 10 експертів із числа журналістів, редакторів та громадських діячів, головна умова до яких – політична незаангажованість). Методика проведення даного моніторингу полягає на співставленні експертної думки представників країн Східного Партнерства по чотирьох блоках, перший із яких власне відповідність законодавства існуючим на Заході нормам, другий – реалізація цих гарантій на практиці, третій та четвертий являють собою зріз ситуації на телебаченні (3-й), інтернеті та нових медіа (4-й).
Українські медіа-експерти проявили при оцінюванні завидну принциповість. Голова Єреванського прес-клубу Борис Навасардян, представляючи результати дослідження, припустив, що експерти у кожній з країн прив’язані до поточного моменту, і не завжди спроможні ширше оцінити ситуацію в країні: «У Вірменії ми дійсно маємо позитивні тенденції, що мали початок зі збалансованим висвітленням перебігу парламентських виборів 2012 р. Але на телебаченні я не впевнений, чи маємо кращу ситуацію ніж в Україні. Новини з України останнім часом мають негативну забарвленість...» Перше місце Грузії також викликане саме останніми поліпшеннями: у сфері медіа-власності (повернення телеканалу «Імеді» його законним власникам), дотриманні плюралістичної картини висвітлення новин різними ЗМІ. Це однак не означає зразкової ситуації в ЗМІ – хоч, якщо вірити твердженням грузинських експертів, у країні практично відсутня цензура. «На сьогодні грузинська влада не розцінює ЗМІ як інструмент власної політики», - говорить Навасардян. З 2015-го року грузини мають перейти на цифрове мовлення.
Натомість Україна, навіть прийнявши досить непогане медіа-законодавство на кшталт законів «Про доступ до публічної інформації», «Про інформацію», не кажучи уже про скасовану більше десяти років тому кримінальну відповідальність за наклеп (у Вірменії, що зайняла 3-тю сходинку, це зроблено лише в 2010 р.), не може порадувати з точки зору практики. Журналістів б’ють, ображають, ламають їм апаратуру, не допускають на засідання органів влади та навіть на громадські заходи, на місцевому рівні залякують пересічних журналістів та намагаються перешкодити нормальному функціонуванню критично налаштованих ЗМІ. Свіжий приклад – знищення передавального кабеля телеканалу «Центр» у м.Горлівка на Донеччині, що викриває корупційні схеми місцевого керівництва. Проголошуючи незмінність євроінтеграційного курсу держави, президент Янукович водночас нагороджує орденом «За заслуги» міністра МВС, зняття якого вимагає Незалежна медіа-профспілка.
Щоби Україну можна було повернути до числа промоутерів євроінтеграційних процесів на пострадянському просторі, потрібна, як люблять повторювати народні депутати-медійники, політична воля. Чи розповсюджується вона лише на кінотеатр «Зоряний», чи має якесь реальне підґрунтя, покажуть найближчі місяці.
Нинішній владі доведеться не лише доопрацьовувати існуюче законодавче поле, що звісно також треба робити (починаючи від приведення у відповідність до Закону «Про доступ…» інших діючих нормативних актів та закінчуючи прийняттям закону про роздержавлення комунальних ЗМІ, законодавчо оформлюючи поняття «журналіст», «журналістська діяльність», проведенням змін, які би сприяли прозорості медіа-власності ). Серед практичних же кроків по карті розвитку українські експерти пропонують такі шляхи як забезпечення доступу до інтернету в усіх регіонах країни, продовження процесу запровадження типових правил акредитації журналістів при органах влади, створення умов для можливості функціонування громадського телебачення, питання появи якого – за словами одного із керівників моніторингу Андрія Кулакова, увійшло на сьогодні у звичне для українців «забовтування проблеми» (багато слів, мало діла).
Знаючи ж не за чутками рівень, стиль та методи правлячої на печерських пагорбах коменди, можна спрогнозувати, що їй самій вистачить політичної волі лише в теоретичній частині «реформ». За практичну мали би всерйоз братися ті, хто вважає себе авангардом боротьби за збереження та утвердження завоювань Помаранчевої революції, передусім свободи слова. З цією ж владою, як доводять приклади з тим же прийняттям Закону «Про доступ…», засудження найнятих братків по справі Сніцарчук-Соделя, таки можна працювати й домовлятися. Недарма ж на 10-літті «5 каналу» Ганна Герман сказала: «Владу, яка любить незалежних журналістів, треба собі виховати».