Але законом про декомунізацію прямо встановлено, що «у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом в установленому порядку здійснити демонтаж пам'ятників, пам'ятних знаків, присвячених відповідним особам, а також в установленому порядку перейменувати райони у містах, сквери, бульвари, вулиці, провулки, узвози, проїзди, проспекти, площі, майдани, набережні, мости, інші об'єкти топоніміки населених пунктів, а також інші географічні об'єкти, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму».Тобто, закон не містить прямої вказівки здійснювати демонтаж будь-якої символіки комуністичного тоталітарного режиму на всіх будинках, спорудах тощо.
Водночас, здійснення такого демонтажу є проявом засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні, а також має на меті консолідацію української нації.
Разом з тим, вчинення таких дій має бути здійснено без шкоди культурній спадщині України.
Об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки.
Інформація Державного реєстру нерухомих пам'яток України є відкритою та доступною для всіх на офіційній веб-сторінці Міністерства культури України, що забезпечує в том числі громадський контроль за охороною та збереженням об’єктів культурної спадщини.
Крім того, відповідно до статті 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
А стаття 26 зазначеного Закону передбачає особливий порядок консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам’яток культурної спадщини тільки на підставі дозволу відповідного органу у сфері охорони культурної спадщини з попереднім проведенням науково-дослідних робіт тощо.
Таким чином законодавство про охорону культурної спадщини захищає об’єкти, які мають культурну цінність та внесені в Державний реєстр нерухомих пам'яток України, від будь-яких змін та/або пошкоджень тільки на підставі рішень органу місцевого самоврядування.
Водночас, звертаю увагу, що, як мені відомо, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28 липня 2015 року N 745 було затверджено План заходів щодо виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Даний документ передбачає підготовку та опрацювання переліку об’єктів, що містять символіку комуністичного тоталітарного режиму. Окрім іншого, передбачено, зокрема, створення експертної ради для визначення художньої цінності об'єктів, що підлягають демонтажу, та їх подальшої долі після демонтажу, а також визначення пам’яткоохоронного статусу таких об’єктів.
Шановні автори звернення посилаються лише на проекти рішень Київської міської ради, запропоновані окремими депутатами. Ці рішення не прийняті Київською міською радою. Навіть навпаки, Київська міська адміністрація як виконавчий орган Київської міської ради пропонує зовсім інший шлях виконання Закону про декомунізацію. Натомість, автори звернення пропонують накласти мораторій на демонтаж об’єктів катам українського народу, які, до того ж, далеко не завжди є мистецькими пам’ятками.
Переконаний, що це глибока помилка шановних авторів звернення. Натомість їхня турбота про збереження культурної спадщини заслуговує всілякої підтримки. Адже і справді, серед пам’ятників та пам’ятних знаків, які підпадають під дію цього Закону можуть бути такі, які характеризують епоху, створені талановитими авторами. Їхній демонтаж у публічних місцях є зрозумілим, але їхнє знищення може бути вандалізмом. Переконаний, що Міністерство культури, органи місцевого самоврядування повинні зробити все, щоб такі демонтовані пам’ятники та пам’ятні знаки не знищувалися, а передавалися на збереження у музеї. Повністю підтримую ідею представників творчого середовища про створення відповідного культурного закладу (музею або парку), де могли б зберігатися такі артефакти, де майбутні покоління мали б змогу отримати інформацію про складне минуле нашої країни.
Відповідно до Законів України «Про статус народного депутата України» та «Про комітети Верховної Ради України» в рамках депутатського контролю та в межах, передбачених законодавством повноважень, буде здійснюватись контроль за дотриманням вимог законодавства про охорону культурної спадщини, збереженням об’єктів культури та їх неправомірним пошкодженням.