З боку Росії проводиться спланована технологічно-ресурсна терористична операція, масштаби якої моделюються у Кремлі. І масштаби ці зовсім не локальні, і навіть не континентальні.
Україна намагається дотримуватися і букви, і духу Мінських домовленостей. Але вони, на жаль, діють не таким чином, як це планувалося в Брюселі та Києві, а так, як це задумувалось в Москві.
Керівництво терористичних військ (а фактично це кремлівська верхівка), маючи контрольовані маріонеткові утворення (ДНР і ЛНР) не просто ігнорує всі положення міжнародних угод, а знищує базові принципи мирного співіснування, переводячи міжнародну спільноту в режим постійно діючого страху.
Тривалий час світова спільнота намагалась не розгнівити ядерну державу-терориста. Таке відношення Москва щодобово і ефективно використовує на свій розсуд, спрямувавши всі комунікаційні зусилля на те, щоб міжнародну європейську спільноту перетворити в геостратегічний резерв путінізму.
Після довгих очікувань на толерантність у виконанні Мінських домовленостей з боку Росії, Захід почав прозрівати. Для очільників європейських країн та США вже є очевидним гібридний характер агресій Кремля проти України. Причому в поняття гібридності, наприклад, представники збройних сил США включають нерегулярні бойові дії, кібернетичні спеціальні операції, політичний та економічний тиск. Про це неодноразво заявляла міністр військово-повітряних сил США Дебора Лі Джеймс. А командувач Об’єднаними силами НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав характеризує російську агресію не інакше як глобальний виклик.
За умов постійного невиконання Мінських домовленостей ситуація все більше заходить в глухий кут. І аргументація, і засоби впливу, які застосовують лідери Німеччини та Франції Ангела Меркель і Франсуа Оланд практично вичерпались. Вбачаються два варіанти — і далі до безкінечності тягнути перемовини у Мінську, або кардинально змінювати парадигму переговорного процесу.
Постає питання — яким чином змінювати хід переговорів щодо Донбасу? Найперше, до Нормандського формату, як і передбачалось на початку, слід долучити США. Без цього на поступальний рух перемовин не варто і розраховувати.
Варто змінити і місце проведення переговорів. Найліпшим би виглядала Варшава. Тим паче, що там до присяги приведений новий президент, Анджей Дуда, який міг би взяти на себе роль каталізатора переговорного процесу. До речі, він і сам виступає з подібними пропозиціями. Так, Дуда заявив, що роздумує над ідеєю «створення партнерського блоку держав від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів". Він має намір найближчим часом провести зустрічі з главами держав Центрально-Східної Європи та, серед іншого, ініціювати зміни формату перемовин по Донбасу.
Перший варіант виглядає привабливішим для Росії, другий — для України і Європи. В першому ми отримуємо безкінечну «окопну» війну (як фон для комунікаційного домінування Кремля у світі), посилення впливу терористів на прифронтові території, зневіру українського суспільства у кращому майбутньому, виснаження уваги міжнародної спільноти до проблем Донбасу, різке загострення політичної та соціально-економічної ситуації всередині країни. В другому — надію на поступове, динамічне та безперечне завершення бойових дій та повернення під юрисдикцію України окупованих районів Донбасу.