У 1926-1927 рр. податків «накрутили» настільки, що їх виплата в півтора рази перевищила доходи кооперацій, а у 1928-му «клятим непманам» остаточно заборонили брати в оренду держпідприємства. Приблизно тоді ж з почалися перші «посадки» звинувачених у розкраданнях і спекуляціях. У 1932-му «нову економічну політику» згорнули взагалі. У будь-якому адекватному підручнику з історії чорним по білому буде сказано, що боротьбу з НЕПом очолили тодішні фіскальні органи – Наркомат фінансів і фінвідділи на місцях. Минули десятиліття, і давня традиція вибивання коштів з бізнесменів була творчо розвинута за часів Кучми. Недарма податкова міліція була одним з чотирьох каральних органів – поряд з МВС, СБУ та ГПУ. Недарма на ці інституції в бюджеті незалежної України закладалося в рази більше коштів, ніж на армію та обороноздатність. «Ти можеш виживати як хочеш, але зобов'язаний ділитися нажитим з можновладцями. Інакше за тобою прийдуть і влаштують «маски-шоу» – таким був меседж від податківців. А з опозицією кінця 1990-х – початку 2000-х розправлялися без жодних меседжів, використовуючи все той самий фіскальний тиск.
Є відоме прислів’я: хто сіє вітер, той пожне бурю. У 2012 році тодішній міністр економіки Петро Порошенко резонно заявляв: «Збільшувати податковий тиск на економіку більше неможливо. Ці креативні ідеї, де б щось ще вишукати, щоб обкласти податками виробника, треба припинити». Пересівши з міністерського крісла у президентське, Порошенко дещо відкоригував позиції. Хоч і не президент, а уряд готував проект нового Податкового кодексу, немає сумніву, що діяли вони у синергії. Принаймні, яке б тертя між першими особами держави не існувало, коли йдеться про можливість «зняти останню світину», вони – однодумці.
Світовий банк свого часу підрахував, що український бізнес у тій або іншій формі виплачує 135 різних податків. Це – абсолютний світовий рекорд. Друге місце в цьому рейтингу посіла Румунія зі своїми 113 податками. «Бронза» – за Ямайкою з 72 податками. Але Україна бере не тільки «кількістю», вона успішна і у «якості» оподаткування. Згідно нового податкового кодексу, оподатковуватимуться пенсії, які перевищують три мінімальні зарплати. Також фіскали контролюватимуть витрати громадян шляхом обмеження готівкових розрахунків – перевищення витрат над доходами обкладатиметься податком у 30%.
Втім, перераховувати усі позиції, котрі знайшли відображення у чинному Податковому кодексі, ухваленому вже після Революції гідності, я не стану. Моя мета – звернутися зі сторінок медіа до Арсенія Яценюка і запропонувати йому просту та легку у використанні податкову модель, котра: 1) нарешті внесе ясність у фіскальну систему, 2) полегшить адміністрування, 3) поверне довіру бізнесу (і не тільки бізнесу) до державних органів, 4) допоможе суттєво наповнити бюджет, 5) зіграє на руку поліпшенню міжнародного іміджу України.
Шановний Арсеній Петровичу, для того, щоб досягти перерахованих результатів, потрібно не так й багато. Замість шулерства з об'єднанням податків, слід піти іншим шляхом і зменшити їхню кількість до трьох. Першим з них стає податок на додану вартість, його можна також назвати податок з обороту. Збільшіть його до 21%, застосуйте методику, яка була до вас, вона проста в адмініструванні, але головне – це те, що даний податок повинні платити всі. А повернення ПДВ ми повинні прибрати, причому також для всіх, зокрема, й для аграріїв, і тоді цей закон запрацює. При необхідності аграріям можна і потрібно давати дотацію на одиницю продукції, як це роблять у Європі.
Другий податок – це податок на прибуток, він зрозумілий і дозволяє застосовувати його диференційовано, залежно від виду діяльності. Він має становити від 25% до 75% (приміром, для сфери виробництва – 25%, а для сфери грального бізнесу – 75%), а систему адміністрування ми мусимо «запозичити» у Європи, зокрема, у країн Вишеградської четвірки.
Третій податок складається з двох частин, перша – податок на доходи фізичних осіб, він повинен бути диференційований, наприклад, 1000 грн. прибутку дорівнюють 10% відрахувань, 2000- 11%, 4000- 12%, 6000-13%, 8000-14% тощо. Друга його складова – єдиний соціальний внесок – виплати, які вносить за нас підприємство. Сума цих відрахувань коливатиметься від 34% до 39%, різниця зумовлена поступовим переходом від теперішньої солідарної пенсійної системи до накопичувальної, прийнятої у Європі.
Крім вище зазначених податків, а їх всього три, необхідно залишити наступні спеціальні платежі: ренту за надра, податок на землю, акцизи і мито, але зробити їх потрібно постійними, строком не менше ніж на 5 років, при цьому рекомендувати парламенту прийняти окремий закон, що визначає їх застосування. Наприклад, акцизи з мазуту, бензину і дизельного палива можна скеровувати тільки на будівництво та реконструкцію доріг, а акцизи з вин і спирту можна використовувати в аграрному секторі та міністерстві охорони здоров'я.
Залишаються питання про нові податки: військовому податок, податок на депозити і податок на розкіш. По військовому податку відповідь одна: війна завершиться, і тоді від нього можна буде відмовитись. Що ж до оподаткування депозитів, то тут потрібний диференційований підхід, приміром, депозит до 100 тис. грн. обкладається податком у 5%, до 200 тис. - 10%, всі депозити вище 200 тис. грн. -15%, всі депозити вище 1 млн. грн. - 20%. При цьому половину від зібраного податку необхідно відправляти до фонду гарантування вкладів, тоді цей податок буде прийнятий суспільством і допоможе врятувати банківську систему.
Податок на розкіш потрібно скасувати взагалі, бо в такому вигляді, як він представлений в останньому варіанті кодексу, це повний абсурд, адже квартира площею 60 кв. м. ніяк не може бути розкішшю. Попереднє трактування «розкішної» нерухомості, до якої зараховувалася житлова площа понад 120 кв. м., хоч якось сприймався населенням, тоді як нововведення викликає бурхливий протест.
А тепер підіб'ємо підсумок того, що ми маємо. Як виглядатиме бюджет держави в цифрах? ВВП України за підсумками 2104 року становить 1 трлн. 850 млрд. грн., але це при курсі 8 грн. за 1 дол., при новому розрахунковому курсі 21,7 грн. за 1 дол. ВВП становитиме більше 2 трлн. грн. Тоді ПДВ (податок з обороту) - 21% – це 388 млрд. 500 млн. грн., ЕСВ- 187 млрд. 400 млн. грн., акцизи - 46 млрд. 600 млн. грн., податок на прибуток - 41 млрд. 300 млн. грн., ПДФО- 80 млрд. грн., митний збір - 16 млрд. грн. Всі ці податки взяті зі звіту минулого року, ми їх не поміняли, тому беремо їх у нову систему оподаткування.
Підсумкова сума доходів становить 759 млрд. 800 млн. грн., тоді як у Вашому, Арсенію Петровичу, новому бюджеті при всіх збільшеннях і поповненнях новими податками сума доходів бюджету становить 745 млрд. 500 млн. грн., тобто ми маємо профіцит 14 млрд. 300 млн. грн. Це наш запас, він дозволяє проводити реформу податкової системи, реформу Нафтогазу і пенсійну реформу, а також у нас є в запасі податок на депозити, військовий податок і податок на розкіш, вони не враховані в дохідній частині нашого бюджету.
Головне, що ми повинні розуміти в податковій реформі, це те, що податків повинно бути мало, вони повинні легко адмініструватися і не мінятися мінімум 5 років, тож необхідно законом заборонити будь-які перевірки протягом 3 років для наново утворених підприємств.
Отож, дохідну частину ми сформували, але якщо не скоротимо видаткову частину хоча б на чверть, тобто на 160-170 млрд. грн., успіху не буде. Де ж ми можемо скорочувати витрати? Власне, скрізь, зокрема, у міністерствах можемо зменшити витрати на половину, у витратах на вищі навчальні заклади - більш ніж на половину. Багато хто буде заперечувати проти такого заходу, мовляв, передові країни - це освічені нації, але нам для успішного господарювання потрібна тільки третина нинішніх студентів, але студентів підготовлених куди як більш професійно.
На таку реформу гроші не потрібні, навпаки, вона дає можливість відшукати додаткові фінанси і направити їх на розвиток економіки. Але якщо так легко можна вирішити базові проблеми податкового реформування, то чому досі ніхто не запропонував їхнє вирішення уряду? Відповідь на це дуже проста: при таких нововведеннях доведеться прибирати повернення ПДВ, і не тільки ПДВ, а це - мільярди і мільярди гривень. Багато хто і в уряді, і в парламенті відверто заробляють на відкатах при поверненні ПДВ,і цей тіньовий дохід становить подекуди половину суми повернення, а це – знову ж таки – десятки мільярдів гривень.
Таким чином, проведення успішної податкової реформи впирається не у відсутність необхідного для цього інструментарію, а у відсутність бажання його застосовувати. Але вибір існує завжди, тож уряду та його очільникам варто лише визначитися з пріоритетами.