Як виявилося, зовсім нещодавно, 1 лютого був день народження Євгена Маланюка. Мені соромно, що я про це не знав. Але ще більш соромно за державу, де такого без перебільшення Генія не шанують належним чином. Цікаво, що відповість Президент Янукович, коли його спитають, хто такий Маланюк?
Як на мене, Євген Маланюк - одна з найбільш недооцінених постатей в українській історії. Кажу це по справедливості, а не тому, що це мій улюблений поет, якого я відкрив для себе у вже, на жаль, більш зрілому віці, бо коли я вчився у Борзянській школі-інтернаті, ще панувала КПРС, яка, звісно, геть-чисто замовчувала про життя і творчість цього Генія. Нинішня еліта, оскільки не було люстрації - посткомуністична у прямому значенні слова, тому немає нічого дивного, що вони якщо не замовчують про Маланюка зовсім, то згадують його мало. Дуже боюсь, що мій блог прочитає міністр освіти, науки, молоді та спорту Табачник - не приведи Господь, йому влізе у голову викинути твори Маланюка зі шкільної програми.
Маланюк плекав надію про Залізну Українську Імперію — на зразок імперії Римської: "Україна мусить зробитися необхідною, як штани, тільки тоді вона постане. Поки вона буде тільки "кумедією", орнаментом, піснею — до того її не буде". Навіть однодумці не долюблювали Євгена, називаючи настовбурченим вовком з осмаленою шерстю, що виє на чорний степ.
Народився Євген Филимонович Маланюк 1897 року в Архангороді Херсонської губернії, тепер це містечко Новоархангельськ Кіровоградської області. Минулоріч я був у Новоархангельську, там живуть прекрасні, щирі, патріотично налаштовані люди. Немає нічого дивного, що така обрана Богом земля народила видатного поета і борця за Україну.
Після навчання в Архангородській початковій школі, Євген продовжив здобувати освіту в Єлисаветградському земському реальному училищі. Навчання в підготовчому класі хлопець завершив із відмінними результатами і згодом був звільнений від оплати, що полегшило долю його малозабезпеченої сім'ї. У 13 років юний Маланюк починає писати вірші. В часи навчання у Євгена помирає мама - складно уявити, як важко йому було витримати цю трагедію.
Далі - Петербурзький політехнічний інститут. Перша світова війна стає на перешкоді навчанню - молодий Маланюк стає курсантом Київської військової школи.
1917 рік був для Євгена яскравим, насиченим і важким. Фронт Першої світової. Лютнева революція. Відпустка додому у зв'язку зі смертю батька. Демобілізація з російської армії й участь у творенні Української Народної Республіки, служба в чині старшини в Генеральному Штабі України. Пізніше стає ад'ютантом генерала Василя Тютюнника, командувача Наддніпрянською Армією УНР. Знов важка втрата: Тютюнник помер від тифу на руках у свого ад'ютанта. Ще більш болісно молодий патріот Маланюк сприймав поступовий занепад УНР.
Після трьох літ відчайдушних битв за українську державність у жовтні 1920 року поет разом з іншими захисниками УНР потрапляє до таборів у Стшелкові та Шипіорні, а згодом у Каліші, що у Польщі. Тут Маланюк багато пише, видає з друзями журнал "Веселка", в якому й сам починає друкуватися. Євген прагнув розібратися, що привело до поразки УНР. Ці розмірковування просилися на папір у вигляді гірких і одночасно жорстких поезій.
Восени 1923 року поет виїхав до Чехословаччини, де брав участь у численних літературно-мистецьких вечорах, дискусіях, що влаштовувались у Подєбрадах, Празі, де здружився з Леонідом Мосендзом, Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Олексою Стефановичем, Оксаною Лятуринською, Михайлом Мухіним. Особливо яскравим було знайомство з поетесою Наталею Лівицькою-Холодною. Євген закохався у цю ля фам фаталь настільки сильно, що заледве не довів себе до самогубства.
1925 року в Подєбрадах вийшла перша збірка віршів «Стилет і стилос», яка викликала неоднозначну реакцію: від несприйняття до захоплення. Цією книгою, як і наступною — "Гербарій", Маланюк показав, що він поет-націєтворець, цим принципам він не зрадив до смерті. Молодь діаспори полюбила борця, який неймовірно володів Словом. А старша інтелігенція, схильна до сльозливо-сопливих нарікань про долю України, не сприйняла різкий правдорубний тон Маланюка. Ставлення до кого сьогодні Вам нагадує такий епізод у житті Маланюка? Маю сміливість сказати, що це до болю нагадує, як "вождики" так званої опозиції не сприймають мене, намагаючись навіть не дати мені виступити.
Далі Маланюк, розлучившись після недовгого шлюбу із студенткою Зоєю Равич, їде з Праги до Варшави, де місцеві поети високо цінували творчість Маланюка, зокрема вже на той час перекладали його твори.
Там доля звела Євгена із Богумілою Савицькою, яка працювала у чеському посольстві. Богуміла стала його другою дружиною, згодом народився син Богдан. Друга світова війна зруйнувала сім'ю. Богуміла все частіше перебуває в Празі у родичів, беручи із собою сина. А Маланюк крутиться, як білка у колесі, перебиваючись випадковими підзаробітками: вчителює у Варшавській православній семінарії, перекладає тексти до кіно-хронік. Поет часто живе надголодь.
Коли радянські війська ступили на польські землі, Маланюк мусить податися вже в другу еміграцію, рятуючись від пильного ока енкаведистів, які на той час уже замордували його найкращого друга Юрія Липу. Знову табори для переміщених осіб, бараки, випадкові заробітки. Розлучення з Богумілою. Робота ліфтером, викладачем математики в німецькому місті Регенсбурзі, у таборі для біженців, що перебував в американській зоні окупації.
Здавалося б, про що має думати людина, маючи таке жахливе життя?.. А він, на відміну від сучасних псевдопатріотів, думав про Україну.
У такий непростий час Маланюк усамітнюється, відсторонюється від активної літературної діяльності.
У 1949 році Євген Филимонович переселяється до США, де живе на околиці Нью-Йорка: важка фізична праця, далі — в проекторне бюро, де поет і працював до виходу на пенсію. У Сполучених Штатах Маланюк багато пише, видає збірки поезій, публіцистику, яка мала у той час великий резонанс.
Помер Є. Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку, і похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі. До речі, 16 лютого - 45 річниця смерті Генія - вже зовсім скоро. Буду як народний депутат ініціювати вшанування Євгена Маланюка на державному рівні. Не забувайте про Маланюка і Ви, прошу Вас знайти час сходити до церкви і поставити свічку за впокій його нещасної душі. В таких людях, як він - коріння нашої державності. А ще він був чесним. Настільки чесним, що інколи його слова читати страшно. Але це правда, чиста і безкомпромісна. Про Україну:
Лежиш, розпусто, на розпутті,
Не знати — мертва чи жива.
Де ж ті байки про пута куті
Та інші жалісні слова?
Хто ґвалтував тебе? Безсила,
Безвладна, п'яна і німа
Неплідну плоть, убоге тіло
Давала кожному сама.
Мізерія чужих історій
Та сльози п'яних кобзарів —
Всією тучністю просторів
Повія ханів і царів.
Під сонні пестощі султана
Впивала царгородський чар,
Це ж ти — попівна Роксоляна,
Байстрюча мати яничар!