ГлавнаяМир

Поразка «вірменського Медведчука»

Напередодні позачергових парламентських виборів у Вірменії – їхнє проведення було пов'язано насамперед із масовими протестами і розчаруванням у суспільстві поразкою в останній війні за Карабах – медіа та соціологи називали фаворитами голосування партію «Громадянський договір» чинного глави уряду Нікола Пашиняна і блок «Вірменія» другого президента країни Роберта Кочаряна. Причому блок Кочаряна вирвався вперед у соціологічних опитуваннях, і спостерігачі заговорили про неминучу поразку партії революційного прем'єра. До речі, насамперед спостерігачі в Росії і в російськомовному медіапросторі.

Однак реальні результати виборів виявилися зовсім іншими. Партія Пашиняна не просто перемогла на цих виборах з 53,92 відсотка прихильників, а й претендує на конституційну більшість у парламенті. Блок Кочаряна значно відстав від лідера, у нього лише 21,4 відсотка виборців. Вдалося пройти до парламенту – але з дуже невеликою кількістю голосів, тільки 5,23 відсотка – партії третього президента країни Сержа Саргсяна, правління якого саме було перервано революцією Пашиняна. І це все. Інші політичні сили, у тому числі і партія «Процвітаюча Вірменія» місцевого олігарха Гагіка Царукяна, залишилися цього разу за бортом влади.

Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян
Фото: EPA/UPG
Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян

Такі підсумки виборів можуть здивувати того, хто не стежить за політичною ситуацією у Вірменії. Здавалося б, Пашинян – очевидно той, хто програв у карабаській війні. Опоненти закидали йому те, що він не зміг належно підготуватися до нового раунду воєнних дій, що він мало не союзник Азербайджану та Туреччини. Звичайно, на цьому тлі Кочарян – не просто колишній президент Вірменії, але й колишній президент Нагірного Карабаху – мав виглядати краще. І саме на Кочаряна поставили у Москві.

Колишній президент Вірменії – товариш чинного президента Росії. Володимир Путін не раз давав зрозуміти, що обурений судовим переслідуванням Кочаряна. Це переслідування почалося вже після приходу Пашиняна до влади і було пов'язане з розгоном масових протестів якраз тоді, коли другий президент Кочарян передавав владу наступнику – третьому президенту Саргсяну. Проте успіх Кочаряна мусив символізувати не лише «повернення» до традиційних відносин з Кремлем. Тому що Пашинян теж намагається підтримувати найтісніші відносини з Москвою, і, правду кажучи, ніякого іншого політичного вибору в нього наразі немає. Москві потрібно було продемонструвати – влада, яка з'являється за допомогою народної підтримки і без схвалення Кремля, приречена на поразку. Успіх можливий, тільки якщо ви виконуєте побажання Путіна. Власне те саме, що українцям говорили, коли йшлося про Януковича.

Володимир Путін і Роберт Кочарян
Фото: ru.1in.am
Володимир Путін і Роберт Кочарян

Саме для того, щоб довести неспроможність революційної вірменської влади, Москва індиферентно поводилася під час останньої війни в Карабасі. Не буду обговорювати тут норми міжнародного права, хто історично правий, а хто - ні. Зазначу просту річ: режим президента Азербайджану Ільхама Алієва, який отримав владу з рук свого батька, є природним союзником путінської Росії, уособленням горезвісної «спадкоємності». А режим Пашиняна, який прийшов до влади революційним шляхом, на хвилі народного ентузіазму – це не союзник Москви.

Для того щоб відновити у дружній Вірменії «нормальність», Путіну і потрібна була перемога Кочаряна на цих виборах. І так, для цього була потрібна і поразка Вірменії у війні з Азербайджаном. Путін був зацікавлений у цій поразці, це був його урок неслухняним вірменам. Як анексія Криму та війна на Донбасі були уроком неслухняним українцям. Як війна проти Грузії і визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії були уроком неслухняним грузинам. Висновок повинен бути дуже простим: якщо народи хочуть нормально жити, вони повинні слухатися Путіна і не зазіхати на владу, яку підтримує Путін.

Тільки вірмени знову Путіна не послухалися. І це, звичайно, дуже серйозний сигнал. Сигнал, який демонструє, наскільки жителям країн пострадянського простору набридли «колишні», затяті корупціонери з минулого. Перемогу партії Пашиняна можна цілком вписати в один ряд з масовими протестами в Мінську після чергової фальсифікації результатів президентських виборів у Білорусі. Лукашенко набрид білорусам приблизно так, як вірменам – Кочарян і Саргсян. Тож люди були готові голосувати в Білорусі за нікому не відому Світлану Тихановську – тільки щоб Лукашенка більше при владі не було. А у Вірменії – за того, хто програв війну, тільки щоб не допустити до влади путінського дружка.

Світлана Тихановська
Фото: EPA/UPG
Світлана Тихановська

Я, до речі, думаю, що якби в Росії провести хоча б відносно чесні вибори з альтернативними кандидатами, у Путіна був би результат Кочаряна. І диктатор прекрасно це розуміє – тому і закручує всі гайки. Час «колишніх» на пострадянському просторі завершується.

На цьому я міг би поставити крапку, якби тільки не необхідність відповісти самому собі на питання – а як же Україна? Зеленський – це наш Пашинян, який теж приречений на перемогу на будь-яких виборах, що б він не робив? На це питання немає однозначної відповіді просто тому, що Україна вже в іншому політичному циклі, на крок далі. Росія і наші олігархи дійсно використовували в боротьбі з партіями Майдану і Порошенком жупел боротьби з «колишніми». Але тільки в нашому випадку це була імітація, а не реальність. Тому що і партії Майдану на парламентських виборах, і Порошенко на виборах президента прийшли до влади після революції – тобто аж ніяк не так, як хотів би Путін. 

Фото: пресслужба президента

Успіх Зеленського – безсумнівний запит на зміну еліт, але ось тільки і попередні вибори теж визначалися саме цим запитом. Тож в Україні ми спостерігаємо конкуренцію еліт, що вже змінилися. І я не виключаю, що і наступні вибори будуть визначатися саме цим запитом. А ось та еліта, яку хотів би нам нав'язати Путін – еліта Медведчука – це безнадійні маргінали, люди з минулого. Просто в самій Росії чи Білорусі це минуле триває і з кожним днем виглядає все більш потворним.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram