Одразу після першого туру українських президентських виборів про Україну згадали в німецькому Бундестазі. Парламентська фракція християнських демократів видала доволі дивне повідомлення для преси на своєму сайті. Поговорити про Україну доручили заступнику голови парламентської групи ХДС/ХСС Йохану Вадефулю (Johann David Wadephul).
А тут раптом вже цього тижня поступово з Європи починають надходити новини про спроби Німеччини послабити санкції проти Росії. В кулуарах ПАРЕ говорять про те, що німецькі дипломати розвели активну роботу з поверенння Росії в ПАСЕ. Поки що це тільки розмови та чутки, але хтось тестує інформаційне поле з цього питання.
Отже, яку гру веде Берлін?
Who is Mr. Wolodimir Selenski?
В чотирьох коротких абзацах нам повідомили, що від двох кандидатів очікують продовження прозахідного курсу та боротьбу з корупцією. Великі відсотки Зеленського пояснили зневірою в політичні еліти та розчарування реформами Порошенка. Також «велика частина населення сподівається, що Володимир Зеленський поведе активну боротьбу проти корупції та олігархів».
Здається, для багатьох в німецькій дипломатії після оголошення перших результатів голосування вже стало ясно, хто переможе у президентських перегонах, тому окремо до Зеленського звернулись з вимогами:
«Протягам наступних трьох тижнів Зеленський повинен чітко вказати, за що він виступає і яка команда політиків його при цьому підтримає. Україна не може дозволити собі покладатись на неосвічене керівництво за умов конфлікту з Росією та важкої економічної та соціальної ситуації. Це буде тільки грати на руку Москві та заохочувати її до подальшої дестабілізації України. Окрім цього, Зеленський повинен пояснити, як він буде позбавляти впливу олігархів, за умови того, що під час передвиборчої кампанії його значною мірою підтримував олігарх Ігор Коломойський»
В останньому абзаці навіть згадали та пожурили Юлію Тимошенко за «незрозумілу внутрішню та зовнішню політику». І виборці не повелись на її «дорогі обіцянки, які б тільки зашкодили розвитку України» .
Ще раз. Це офіційна заява правлячої партії. Власне, після прочитання цього тексту, виникає запитання – а що це власне було? У Німеччині й раніше чиновники різного рівня коментували події в Україні, але здебільшого для цього обирали формат інтерв’ю чи коментаря для преси. Цього разу вирішили виступити з офіційною заявою. Чому так сталось?
Берлін шукає пояснення і не знаходить...
З цієї заяви легко прочитати здивування чи розчарування офіційного Берліна фактичним провалом Порошенка. Саме тому стільки запитань ставиться до Зеленського, про якого німці поки що нічого не можуть зрозуміти.
Поки весь тиждень головні кандидати обмінюються відео-зверненнями та здають аналізи, німці поступово оговтались і почали робити свої. В п’ятницю німецький уряд несподівано анонсує візит українського президента до Берліна – 12-го квітня Порошенко зустрінеться з Меркель.
Це несподіваний крок, на який дуже рідко йде німецький уряд. Формально, таким чином німці намагаються підіграти кандидату Порошенко напередодні другого раунду голосування. На це звернув увагу один з провідних німецьких політичних журналістів Александр Робін з Die Welt:
Здебільшого Берлін уникає таких зустрічей перед виборами, щоб не ставати на чиюсь сторону: «Я спонтанно пригадаю тільки два таких випадки, коли Меркель порушує ці неписані правила. Поява з Саркозі у 2012-му році, щоб протидіяти Олланду, який критикував німецьку політику жорсткої економіки. Та у жовтні 2015-го, за два тижні до виборів, коли Ердоган підтвердив легітимність своєї президентської системи. Меркель загалом туди не хотіла їхати, але ця зустріч була частиною угоди з Туреччиною по вирішенню кризи біженців»
Отже, Берлін між двома кандидатами залюбки продовжував би співпрацювати з Порошенко. Але чи не пізно прокинувся Берлін?
Всі ці 5 років з початку війни з Росією німці ведуть подвійну гру. З одного боку Україну цілковито підтримують, на словах. Водночас в цей час будується “Nord Stream 2”. Минулого тижня права рука Меркель міністр економіки Петер Альтмайєр відкривав в Росії разом з керівником корпорації Mercedes нову фабрику німецького автогіганта в Росії. На відкритті був присутній Путін, що залюбки фотографувався з німцями. А як же санкції?
Як німці допомагали Україні
Почнемо з військової справи. Німеччина так і не надала Україні летальної зброї. Так, вона і не повинна, але от Литва це зробила, віддавши Україні залишки ще радянського озброєння. Від Берліна Київ такої допомоги не дочекався.
Так, можна згадати технічну та медичну допомогу українській армії, але це дещо не те, що очікуєш від найсильнішої країни Європи. Німці не хочуть сваритись з Москвою через Україну, тому загалом ведуть свою подвійну гру за рахунок України та всієї Східної Європи.
За президентства Трампа, який активно критикує поведінку німців, ця «гра» стала занадто показовою. Ще 2002-го року на зустрічі в Празі країни НАТО погодились виділяти на оборону по 2% ВВП. Потім ця ціль була підтверджена вже після анексії Криму у 2014-му році.
Але по сьогодні німці всіма правдами та неправдами не платять обіцяні 2% - обіцяють колись вийти на рівень 1,5%. За адміністрації Обами про це не згадували, а ось для Трампа та його генералів це улюблена тема. На нещодавніх урочистостях зі святкування 70-річчя НАТО це була найголовніша тема в німецькій пресі.
Зліва напис: «президент Трамп особисто наполягав, щоб так розсадити нас за столом». А німців посадили окремо з прапорцем -"платіть більше"
Перейдімо до економічних питань. Практично зараз стабілізацією ситуації в Україні займається МВФ. До нього німці не мають прямого відношення.
Значна частина допомоги Європейського Союзу зводиться до програми макрофінансової допомоги країнам не-членам ЄС – так званий Macro-financial assistance (MFA). Німецькою мовою така програма взагалі буде звучати як «допомога» (Hilfe) – Makrofinanzhilfe. Це у свою чергу вводить в оману багатьох німців, які вам залюбки почнуть розказувати, як їх країна «допомагає» Україні. Насправді, мова йде про довгострокові кредити. Їх, звичайно, треба буде повертати.
Під кінець минулого року ЄС красиво відзвітував про черговий етап цієї програми: за 5 років після початку війни з Росією нам «допомогли» кредитами на 3,3 млрд євро – найбільша допомога в рамках цієї програми для країни не з ЄС.
Здавалось би, нам треба порадіти. Але давайте порівняймо. Щороку 38-мільйонна Польща перераховує в бюджет ЄС приблизно 3,5 млрд євро, а назад отримує по різних програмах з бюджету ЄС 10,6 млрд євро. Чистий «прибуток» від членства в ЄС – 7,1 млрд євро на рік. І так вже багато років поспіль.
20-мільйонна Румунія платить близько 1,4 млрд євро до бюджету ЄС, звідки назад отримує 7,4 млрд євро. Отже, +6 млрд євро щороку з бюджету ЄС. Тому подорожуючи країнами Східної Європи, просто згадайте ці показники, коли будете порівнювати польські автобани з українськими.
Звичайно, Україна не входить в ЄС і тому не може розраховувати на таку допомогу, але треба розум іти, що навіть рівень кредитів для України замалий для реальних змін в країні.
Якщо вже говорити про конкретну німецьку допомогу Україні, то цими справами займається Міністерство економічного співробітництва та розвитку. В останні роки, завдяки кризі з біженцями, бюджет цього міністерства зріс до цілих 10,2 млрд євро. З цих коштів Україні «перепало» минулого року всього 84,8 млн євро – це 0,83% від всієї допомоги. Попре географічну близькість України до Німеччини, міністерство більше переймається проблемами Африки. І це незважаючи на війну та мільйони внутрішніх переселенців. Отже, німецька підтримка тут доволі скромна.
Окрім цього Україна також отримує грантову та матеріально-технічну допомогу від співпраці за окремими програмами. Але дуже часто це просто дешеві кредити від банків (KfW), або сумарні показники таких програм доволі незначні для 46-мільйонної країни.
До речі, про розміри. Україна – велика країна. Ми більше тої ж Польщі і більш ніж у два рази більші за Румунію. Якби Україну теж взяли до ЄС, то в перші роки нам довелось би «видавати» чистими по 10+ млрд євро на рік. Так само, як це робили з нашими східноєвропейськими сусідами. Саме тому, європейські бюрократи з такою наполегливістю намагаються уникати питання українського членства в ЄС. Ми це розуміємо, бо європейські чиновники теж вміють рахувати.
Як жити далі та чи буде колись вісь Київ-Берлін
Реакція Берліна на проблеми з переобранням Петра Порошенка на другий термін доволі показова. ЄС в останні 5 років займався більше собою: то рятуючись від біженців, то готуючись до Брекзиту. Можна багато говорити про «європейські цінності» чи «європейську родину», але коли справа доходить до підтримки України, то раптом виникають подвійні стандарти.
На словах нам раді допомогти та вітають в європейській родин.і. А на ділі не поспішають з допомогою. Це при тому, що у нас є свої козирі.
Так, Україна практично безкоштовно контролює свою частину Східного кордону ЄС. Це при тому, що Туреччина «виторгувала» собі на розв’язання європейської проблеми з біженцями 3 мільярди євро на рік. Українські біженці до Європи у 2014-му році не побігли. А умовні афганські біженці знають, що легше до Європи потрапити через якусь Грецію.
Але до Європи потрапили наші заробітчани, які фактично піднімають економіку Східної Європи, а з нового року полегшено почнуть працювати вже в самій Німеччині. Але що за це отримає Україна, окрім мільярдних надходжень від самих заробітчан?
Новий президент України - і тут вже все одно, хто ним стане, стикнеться з проблемою дивного сусіда – ЄС. З одного боку ця організація любить поводити себе як геополітичний центр впливу. З іншого боку, це більше схоже на клуб європейських бюрократів, які не хочуть ні за що платити.
Головним в цьому «клубі» виступає Німеччина, яка останні 5 років гарно імітувала допомогу Україні, паралельно не пориваючи стосунків з Росією, та не сплачуючи обіцяні внески в бюджет НАТО. Багато в чому млява політика адміністрації Меркель може коштувати (чи, в залежності коли ви це читаєте – вже коштувала) президентства Петру Порошенко.
І ким би не був новий президент України, Берліну треба замислитись, чи він готовий бути лідером Євросоюзу та світовим центром впливу, чи продовжить локальні загравання з російським сусідом на очах у всього світу за рахунок України.
Зараз між Україною та Європою є така собі Берлінська стіна. Ми зробили свій вибір і обрали Європу, але ключова країна Європи Німеччина ще й досі продовжує обслуговувати геополітичні інтереси Росії, яка все ніяк не відпустить Україну.
Frau Merkel, tear down this wall and help Ukraine!