Польська публічна дискусія щодо дефініції «геноцид» забула, що даний термін є правовою нормою у міжнародному законодавстві. Термін «Геноцид» не є епітетом, що описує підступний та цинічний злочин, це міжнародний злочин. Геноцид— цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення. Хоча термін «геноцид» стосується часто виключно до злочину, щодо євреїв (термін Голокост виник значно пізніше), суттю геноциду залишається не масштаб злочину, а його ціль. Потрібно пам’ятати, що злочин геноциду не має строку давності.
Описана правова конструкція викликає дискусії та чисельні запитання. Наприклад, «етнічна чистка» не є злочином геноциду, хоча може бути масштабною і дуже жаливою за свою формою. Дискусії щодо термінології можна вести довго. Проте, єдиним безапеляційним прикладом геноциду є Голокост. Натомість надання будь-якими іншим злочинам етикетки «геноцид» є політичним актом. Так сталося у випадку визнання масових вбивств вірмен актом геноциду, що здійснила Туреччина. Франція і Німеччина використавши однозначну термінологію вдало відпихнули турків від євроаспірацій.
Після рішення Сейму українська сторона має прийняти політичне рішення чи потрібно відповідати за принципом «зуб за зуб». Акції відплати Армії Крайової на території, де проживали українці, можна кваліфікувати як «геноцид», якщо вийняти їх з політично-історичного контексту та говорити про правові, а не моральні складові. Зрозуміло, що дане рішення буде неприйнятним для польської сторони.
Рішення Сейму є ударом по україно-польських стосунках, але якої сили буде удар ми зрозуміємо з часом. Симетричне рішення України значно погіршить наші стосунки. Можна спекулювати чи антипольські фракції українського парламенту в особі "Блоку Юліі Тимошенко" та радикалів Ляшка наважаться на роздмухування полум’я розбрату. Більшість українських політиків погоджуються із формулюванням «Вибачаємо і просимо вибачення», однак сеймове рішення фактично відкинуло дану пропозицію.
Польські заклики до офіційного визнання терміну «геноцид» відбувались паралельно з російсько-українським збройним конфліктом на Донбасі. Про цю контекстуальність потрібно пам’ятати всім. Відповідно у день, коли польський парламент приймав рішення про геноцид поляків українськими націоналістами перемогла не правда, а Путін та Москва. Волинь-43 можна назвати геноцидом і немає жодних аргументів, щоб цього не зробити. Проте, ми маємо розуміти наслідки промовляння великих слів. День 11 липня можна було б назвати днем пам’яті або днем «Волинської різні». Польща прийняла рішення, яке задовольнить поляків, що не хочуть Україні та українцям нічого вибачати. Польща придушила власне сумління, яке підказувало просити вибачення в України. На польсько-українське поєднання лягло тавро, що не має строку давності. Ті хто хотіли правди скоро зрозуміють, що «геноцид» ніякої правди не відкриває і у жодному разі не є кращим терміном за «Волинську різню».
Також хочу звернути увагу на рішення 10 польських депутатів, що не проголосували за волинську резолюцію. Хочу висловити свою глибоку підтримку та шану за мужність та сміливість не приймати емоційних рішень йдучи за більшістю.
Казімеж Вуйчицький, політолог, викладач Варшавського університету, директор аналітичного центру Європейської академії в Кжижовій.
Переклад Polonews.in.ua
P.S. від перекладача:
У польській історіографії функціонує наступне визнання подій на Волині
Волинський злочин – це антипольська етнічна чистка, яку було проведено українськими націоналістами; мав характер геноциду. Він охопив не лише Волинь, але також Львівське, Тернопільське й Станіславівське воєводства, – тобто Східну Галичину, а навіть частину сусідніх з Волинню воєводств: Люблінського (від заходу) та Полісся (з півночі). Час перебігу Волинського злочину – це 1943–1945 рр. Винуватці Волинського злочину, – Організація Українських Націоналістів фракція Степана Бандери (ОУН-Б) та її збройне плече Українська Повстанська Армія (УПА), – планове винищення польського населення у своїх документах визначали назвою: «антипольська акція».
В українські історіографії відсутні одиночне визначення поняття подій на Волині, найбільш поширеніше є наступне:
Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту і радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.
Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.
Офіційно процес примирення двох народів після Волинської трагедії розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.
У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього не відбулося.
У грудні 2014 року президент України Петро Порошенко теж попросив у поляків вибачення за Волинську трагедію.
