Президент України Петро Порошенко: маємо повернутися до заповіді Івана Павла ІІ – пробачаємо і просимо пробачення
Шкодую щодо рішення польського Сейму. Знаю, багато хто захоче використати його для політичних спекуляцій.
Однак, маємо повернутися до заповіді Івана Павла ІІ – пробачаємо і просимо пробачення. Лише спільними кроками можемо прийти до християнського примирення і єднання. Лише разом зможемо з’ясувати всі факти трагічних сторінок спільної історії.
І вірю, що ми продовжимо рухатися саме цим шляхом.
Глава МЗС Павло Клімкін: Нам потрібні спільні кроки
Сьогодні Сейм Польщі прийняв постанову щодо Волинської трагедії. Перемогли емоції. Зміст документа викликає занепокоєння. Шкода, що Варшава не прислухалася до пропозицій українських урядовців, депутатів, видатних громадських діячів щодо необхідності діяти разом в цьому питанні – українським і польським історикам вивчити усі аспекти цієї трагедії, парламентам двох країн прийняти спільну заяву. Не думаю, що односторонніми діями можна прийти до справді реального примирення і єднання. Нам потрібні спільні кроки.
Посол Україні в Польщі Андрій Дещиця: нас чекає період взаємних звинувачень та заяв.
Надзвичайно прикро, що частина польських політиків, приймаючи постанову про вшанування жертв Волині, так і не врахувала неодноразових звернень та пропозицій української сторони щодо спільної оцінки нашої спільної трагічної історії.
Шкода, що перевагу було надано односторонній політичній оцінці подій, а не фаховим міжнародним чи хоча б українсько-польським експертним дослідженням та відповідним правовим висновкам того, що сталося.
Звичайно, що на таке рішення польського парламенту буде відповідь українських політиків та парламентарів, які на свій розсуд і кожен по-своєму слушно будуть доказувати, що був геноцид і українців з боку поляків. Тому напевно нас чекає період взаємних звинувачень та заяв. І дай нам Боже всім мудрості, щоб це залишилося лише в площині політичних дебатів.
Без сумніву, що нам самим потрібно відповідно оцінити свою історію і осудити ті дії та ті військові підрозділи, які відповідальні за злочини перед мирним населенням. Тим самим ми справедливо відмежуємо їх від загального героїчного процесу боротьби за незалежність та державність України. І в наших інтересах зробити це якнайшвидше.
Однак, найбільше чого потрібно зараз тим хто загинув, як полякам, так і українцям - це християнського вшанування їх пам'яті. І крок в цьому напрямку гідний наслідування нещодавно у Варшаві зробив Президент України Петро Порошенко, поклавши вінок до пам'ятника та схиливши голову перед загиблими поляками на Волині. Таких кроків нам потрібно значно більше і з обох сторін.
І на таких власне жестах, взаємних пробаченнях і на спільних діях нам потрібно будувати наші відносини та йти далі.
Стратегічно важлива формула взаємозначимості незалежності України та Польщі як для кожної із держав, так і для стабільності і безпеки регіону, неодноразово доказала себе. Тепер це наш обов'язок доказати майбутнім поколінням українців та поляків, як рівно ж і світовому співтовариству, що ми вищі перед спробами нас роз'єднати та сильні духом настільки, щоб зберегти мир, єдність, взаємоповагу та солідарність між нашими народами.
Радник посольства України в Польщі Василь Зварич: Резолюція Сейму — це не вшанування жертв, а щось інше
Нинішнє прийняття Сеймом Польщі постанови про Волинські події все ж таки підтвердило, що в історичній політиці нинішніх польських парламентаріїв, на жаль, є більше політики, аніж історії.
Якось сумно стає, коли слово "геноцид" викликає такі бурхливі оплески (як при голосуванні за резюлюцію — LB.ua). Як правило, жертви вшановуються хвилиною мовчання. Але мабуть все ж таки, на жаль, не про вшанування жертв тут йшлося.
Директор Інституту національної памяті Володимир Вятрович: Це не історичне рішення, а історичне непорозуміння
Рішення польського парламенту стало неприємним, але закономірним результатом наростаючої антиукраїнської істерії та небажання розібратися з важкою історією в Польщі, яку провокують політичні сили зокрема представлені в парламенті. Насправді воно не має нічого спільного із вшануванням пам'яті загиблих, а є лише інструменталізацією минулого конфлікту для здобуття політичних дивідентів сьогодні.
На жаль, цим рішенням Сейму не завершиться антиукраїнська хвиля, яка вже кілька місяців наростає у Польщі - на осінь там запланована прем'єра пропагандистського фільму "Волинь", який лише посилить однобоке уявлення про польсько-український конфлікт в минулій війні.
Сумно, що польському політикуму забракло розумних і відважних (жодного проти і лише 10 утрималося), здатних зупинити нікому не потрібні політичні суперечки довкола минулого, що відбуваються на тлі наростаючої воєнної загрози зі Сходу.
Мені не соромно за українців в цій дискусії - і громадські, і політичні діячі працювали практично в унісон для того, щоб пам'ять про минулий конфлікт не стала джерелом нового. Запропонована вкотре українцями формула "пробачаємо і просимо вибачення" насправді єдиноможливий формат загоєння ран минулого. Але цього разу простягнута українцями рука зависла в повітрі.Ухвала Сейму значною мірою перекреслює дотеперішні напрацювання польсько-українського діалогу, але це не означає, що від цього він стає менш потрібним.
Сподіваюся, попри зміни в польській політиці і зокрема керівництва інституту національної пам'яті започаткований минулого року діалог істориків у форматі Українсько-польського форуму буде продовжений, і зможе не тільки допомогти зрозуміти минулий конфлікт, але й уникнути помилок наших предків. Певен , що докладна праця істориків в тому числі і з нововідкритими в Україні архівними матеріалами з кожним разом лише доводитиме абсурдність цього політичного рішення зокрема і писання історіі в парламентах загалом.
Крім того, політичне рішення про геноцид поляків є висловом жалю не за загиблими людьми, а за втраченими територіями. В роки Другої світової значно більше поляків, в тому числі із т.зв. "кресів" загинули від рук нацистів та комуністів, але жодних резолюцій щодо визнання цих вбивств геноцидом польський парламент не розглядав. Натомість звинувачення сформульовані проти українців. Чи не тому, що найбільша частина так званих "кресів" нині є українською територією?
Журналіст Євген Будерацький наводить “типовий діалог українця з поляком у Польщі”:
- Українці вбивали поляків на Волині!
- На жаль, так. А поляки вбивали українців на Волині?
- Українці жорстокіше і більше! Це був геноцид, бо українці свідомо вбивали поляків!
- А поляки несвідомо вбивали українців?
- Не перекручуй! Це все Бандера винен!
- Коли відбулась наймасштабніша Волинська трагедія?
- 11-12 липня 1943 року
- Ти в курсі, що Бандера з січня 1942 по грудень 1944 року був в ув'язненні в нацистському концтаборі "Заксенгавзен"?
- Це нічого не змінює. Він був терористом, і був заодно з нацистами!
- А навіщо вони тоді його ув'язнили?
- Він їх просто теж зрадив
- Так як він міг керувати загонами УПА з концтабору?
- Це була спецоперація для замилювання очей.
- Чому ви не любите Бандеру зрозуміло. Маєте право. Не хочеш почути, чому в Україні його поважають?
- Чому?
- Бо боровся за незалежність України. Навіть проголосив її у Львові 1941 року.
- Не мав права!
- Чому?
- Lwów to Polskie miasto!
Політичний експерт Микола Давидюк: ми самі створили основу для такого голосування в Сеймі
Рішення Сейму по Волинській трагедії це результат відсутності діалогу між Парламентами, шапочна дипломатія та бажання обох сторін здобувати дешеві політичні бали!
Рішення виключно політичне, близькоруке, недалекоглядне і не має на меті пошуку історичної справедливості чи примирення народів..
З іншого боку, дякуючи ВадікамКалісніченкам та іншій кремлівській агентурі, ми самі створили основу для такого голосування в Сеймі.