Всі ці сюжети можуть створити враження неминучої соціальної революції та руйнування усіх підвалин, на яких дотепер ґрунтувався європейський порядок. Зниження рівня життя і зростання безробіття, що традиційно викликають до життя протестні настрої і бунт проти «експлуататорів» і капіталістів, мали би призвести до посилення «лівої» ідеології у суспільстві.
Але результати останніх парламентських виборів, які відбувалися на цьому інформаційно-політичному фоні у низці європейській країн, свідчать протилежне. В Угорщині, Великій Британії, Нідерландах, Чехії та Словаччині перемогли ліберальні або консервативні політичні сили, які виступають за скорочення бюджетних видатків, в тому числі й на соціальні потреби. Останні соціологічні опитування показують можливість поразки коаліції лівих партій і у бастіоні європейського соціалізму – Швеції. Конкурентна боротьба тут є серйозною, а вибори мають відбутися у вересні.
Звісно, причини поразки лівих у кожній окремій країні мають і власні, внутрішні причини й передумови. Так, у поразці Гордона Брауна "винні" і перебування при владі під час кризи, і брак харизми, і очікування ротації влади після 13-річного перебування при владі лейбористів. Для словацького прем’єра Роберта Фіцо несприятливим виявився коаліційний розклад в парламенті.
Фото: EPA/UPG
Але при всій несхожості ситуацій, очевидно, що Європа робить вибір на користь правих. Уже рік тому, коли соціал-демократи зазнали поразки на виборах до Європарламенту, цей рух «вправо» став помітним. А результати останніх національних виборів цю тенденцію тільки підтвердили.
Нинішню поразку лівих сил наврядчи можна розглядати лише як звичайну ротацію влади. Ми можемо спостерігати набагато серйозніші суспільні зміни – кризу ідеї Європи як простору стабільності і високих соціальних стандартів, що ґрунтуються на сталому економічному розвитку та суспільній солідарності.
За цією зміною «порядку денного» в Європі ліві явно не встигають. Під час економічного зростання прихильникам ідеології соціалізму було досить комфортно: суспільна дискусія часто зводилася лише до того, які межі повинна мати «держава добробуту». Варто було лише висувати гасла чергового зниження тривалості робочого дня, надання додаткових відпусток чи запровадження соціальних пільг – і успіх на виборах гарантований.
Тепер ситуація змінилася. Цьому сприяє не лише реальна ситуація з публічними фінансами, а й картина у медіа-просторі, який останнім часом був переповнений сюжетами про грецьку кризу, спричинену надмірною щедрістю уряду при фінансуванні соціальних програм.
Сумнівно, що пересічний європейський обиватель хоче, щоб його країну спіткала доля Греції. А підстави остерігатися кризи державного боргу мають чи не всі країни Євросоюзу. За таких умов заклики до скорочення бюджетних видатків і «затягування пасків» знаходять відгук у суспільстві.
Показовими є результати одного з опитувань громадської думки, проведеного у Великій Британії на замовлення газети «Гардіан». З урядовою офіційною позицією «обмеження видатків і підвищення податків однаковою мірою стосуватимуться всіх» погодилися лише 29% опитаних. А 63% вважають, що заходи зі зменшення бюджетного дефіциту найбільше зашкодять найбіднішим. Очевидно, респонденти мають рацію: бідним справді доведеться «затягувати паски» найбільше, особливо враховуючи одночасне зростання податків, у тому числі податку на додану вартість.
Але при цьому урядову економічну і бюджету політику за цими ж даними підтримало 60% опитаних. Навіть кожен третій виборець лейбористів визнає, що плани урядової коаліції зможуть допомогти економіці. І це незважаючи на усвідомлення того, що найбільшу ціну за скорочення видатків платитимуть саме найбідніші. Кожен рятується, як може, навіть якщо за це потрібно буде платити з власної кишені.
«Мовчазна більшість» у різних країнах Євросоюзу, схоже, виявилася готовою прийняти нові правила гри. Вони полягають у тому, що найближчим часом податків платити треба більше, а заробляти – менше.
Фото: EPA/UPG
«Виживає, хто як може» - ця нова максима знаходить розуміння дедалі більшої кількості громадян. Про повну відмову соціальної держави поки що не йдеться, але ідеї суспільної солідарності за умов кризи стають явно менш значущими.
Власне, як на такі суспільні настрої мали би реагувати ліві? Підтримати ініціативи щодо зниження дефіциту бюджету, а отже, і видатків – означає відхід від власної платформи, чого не зрозуміє традиційний електорат. Завоювати ж «чужого» виборця за короткий час – неможливо.
Іншою альтернативою міг би стати заклик «іти на революційні барикади» задля повного чи часткового демонтажу інститутів капіталізму, який спричинив економічну кризу. Але такі гасла неприйнятні для переважної більшості суспільства, тим більше ця ніша зайнята ультралівими силами, які традиційно звинувачують соціал-демократів у конформізмі.
Справді, за роки стабільного економічного зростання «респектабельні» європейські ліві стали невід’ємною частиною владного істеблішменту. І випасти з нього навряд чи входить у плани більшості керівників соціал-демократичних партій. Залишається займати невиразну позицію, і на цьому фоні позиція лівих партій виглядає програшною.
Безперечно, кілька років «режиму економії» і скорочення бюджетних видатків не можуть не викликати вже в недалекому майбутньому зниження рівня життя, падіння купівельної спроможності. Як наслідок, Європі не уникнути сповільнення темпів відновлення після кризи, або й другої хвилі рецесії. І це вже дасть підстави для невдоволення владою - так, уряд Ангели Меркель після нещодавньої перемоги на виборах уже суттєво втратив популярність. Усе це дає потенціал для ренесансу лівих у Європі в наступні роки. Але йти на вибори їм доведеться вже, напевне, із новими людьми і не виключено, що під новими гаслами.
Фото: EPA/UPG