Тоді збірна СРСР мала реальні шанси перевершити досягнення попередників, які посіли четверте місце на чемпіонаті світу-1966 в Англії. Утім, на заваді радянським футболістам ставали як не суперники, так судді. Баль пригадав, як закривав Марадону та Зіко, а також розгром, який збірній влаштували в газетах після нічиєї з поляками, та розвіяв поширену версію, що співробітники КДБ за кордоном не відступали від гравців ані на крок.
У відборі до ЧС-1984 ви зіграли лише в одній зустрічі. Але на самому чемпіонаті вийшли на поле у першому ж матчі, та ще й проти Бразилії. Як так швидко пройшли шлях до гравця «основи»?
Річ у тім, що наставник збірної Костянтин Іванович Бесков до мене придивлявся, ще коли я грав у «Карпатах». У мене у 1980 році навіть було запрошення з московського «Спартака», але по закінченні сезону я перейшов у «Динамо». У тому ж 1980 році, після Олімпіади, я виїздив на дві гри зі збірною СРСР: товариську з Угорщиною на «Неп Стадіоні», а друга вже офіційна була – з Ісландією у Рейк’явіку. Коли я опинився у «Динамо», мене постійно запрошували на збори головної команди, але грав я лише в неофіційних матчах. А вже перед чемпіонатом світу виходив в товариських зустрічах в основному складі. Передостання така гра була проти Аргентини в Буенос-Айресі – на стадіоні «Рівер Плейту». Тоді мені вперше довелося зустрітися з Марадоною, проти якого я грав персонально.
І як?
Ну, вдало в цілому. Якщо він в середньому робив 150–160 тактико-технічних дій, то в тій грі він зробив їх лише 60–70 і не забив. А це був гравець, через якого йшла вся гра Аргентини. А в матчі з бразильцями я закривав вже Зіко. Я грав в півзахисті, і це був так званий «розмін гравців». Як правило, в таких випадках не видно обох футболістів, але мені вдалося відзначитись голом.
Тоді, у 1982-му, Бразилія була таким же небажаним суперником, як зараз, чи гравці збірної СРСР доволі спокійно поставилися до такого виклику долі?
Ми знали силу бразильців, і дійсно було велике переживання. Звісно, ми продивлялися їхні матчі у записі. Але тоді не було такого піару кожного гравця, як зараз, і у нас було небагато інформації про них. Тому страху чи тремтіння у ногах не було. Ми виходили і грали так, як могли на цю хвилину.
Хоч збірна і програла 1:2, але ви забили бразильцям ледь не з 35-ти метрів.
Скажу так – далекувато було від воріт. Тоді ж техніка не міряла відстань, як зараз. Там мені дещо пощастило. Перес в цілому був готовий забрати м’яч, але той вдарився перед ним, можливо, там десь і горбик був, і воротар уже не зреагував. Ми повели 1:0, мали чи не три реальні нагоди забити ще, суддя міг ставити пенальті в ворота бразильців за гру рукою, але…
Фото: www.chernomorets.odessa.ua
Збірна СРСР все ж таки вийшла у другий груповий турнір, де перший матч грала з бельгійцями на напівпорожньому «Ноу Камп».
Глядацький інтерес справді був невеликий, але для мене та зустріч пам’ятна з іншої причини. Тоді на передматчевій розминці я вперше побачив жовто-блакитний прапор. Це приїхав уболівальник з Канади, і було чутно, як він кричить: «Андрію!». А я ж львів’янин і знав, що це за кольори. Ще пригадую, як в Аргентині люди з нашої діаспори підходили до готелю поспілкуватися. Хоча вважається, що наглядачі з КДБ не відходили від нас ані на крок, насправді з нами їздив лише один «комітетчик», та й той – колишній воротар московського «Динамо».
Збірній СРСР, аби пробитися у півфінал і щонайменше повторити досягнення зразка 1966 року, потрібно було просто обіграти поляків. У підсумку ж – сірі 0:0.
Поляків нічия влаштовувала, і вони тактично розумно проти нас зіграли. Руйнували всі наші задумки, і у нас за весь матч було два напівмоменти. А поляки вперед особливо і не лізли. Після повернення в Союз ми отримали величезну порцію критики. Критикували всіх – головного тренера, гравців, в газетах було повно фейлетонів. У нас думали, що як збірна грає з поляками, то неодмінно має вигравати. І питання навіть не в тому, що вони були молодшими братами по соцтабору. Просто у нас завжди була така політика партії, що ми переможці у війні і тому маємо у всіх вигравати.
Я так розумію, про призові навіть і не йшлося.
Йшлося. Як на ті часи отримали непогані гроші.
У відборі до ЧС-1986 у вас – жодного матчу. Чому так?
Після того, як у відборі на Євро-84 ми невдало зіграли з португальцями, Валерія Лобановського зняли з поста головного тренера. Замість нього прийшов Едуард Малофєєв, у якого було своє бачення підбору гравців до збірної.
Фото: turnir.com.ua
Уже не один рік журналісти вибивають із гравців зізнання, що у товариських матчах напередодні Мундіалю у Мексиці збірна «плавила» Малофєєва.
Журналісти б’ються і будуть битися. Я не був тоді у збірній, але якби щось таке було, то про це знала б уся футбольна громадськість. Так чи інакше, але збірна дійсно мала непереконливий вигляд напередодні чемпіонату світу, а «Динамо» саме виграло Кубок Кубків, і в останній момент Лобановського призначили головним тренером. Тоді якраз вибухнув Чорнобиль, і «Динамо» було на зборах в Ужгороді. Провели буквально одне тренування, і приходить телеграма: «Баль та Євтушенко викликаються у збірну».
На ЧС-1986 збірна СРСР фантастично почала: розгромила угорців 6:0, зіграла внічию з французами, другим складом на класі обіграла канадців, а в 1/8 фіналу програла Бельгії 3:4. Це був дивний матч. Радянська делегація казала про два голи, забиті з офсайду, при цьому збірна просто жахливо відіграла в захисті.
Можливо, нас психологічно зламали перші два голи бельгійців, забиті з офсайду..
Ви досі вважаєте, що там було положення поза грою?
В обох випадках були великі офсайди (наявні відеоповтори не підтверджують офсайд при першому голі Бельгії, неоднозначним є і момент з другим голом, – «Лівий берег»). А от третій та четвертий голи у наші ворота були забиті на тлі поламаної психології. До речі, в третьому голі я винуватий. Я грав правого захисника, і після навісу з флангу бельгієць вискочив із-за моєї спини і забив головою. Це зараз розписують, хто з ким має грати, а тоді ми накривали ближнього гравця. Тобто я тримав одного суперника, а інший в цей момент зробив забігання і відзначився голом. Ми не були богами і теж помилялися. Не помиляється той, хто ховається від м’яча, як багато хто робить зараз. А ми всі тоді творили на полі, хтось виконував своє завдання краще, хтось гірше.
Ви не допускаєте, що «офсайдна версія» була розкручена, аби виправдати гру збірної?
Нам про офсайди зразу сказали спеціалісти, які були на грі. А це вся Вища школа тренерів. Що – вони всі лукавитимуть?
До речі, під час матчу гравці збірної не намагалися довести арбітру Фредрікссону його неправоту. Чому?
Це зараз футболісти ледь не за барки арбітра хапають, а тоді така поведінка вважалася ненормальною… На гравця зараз націлені ледь не тридцять камер, і можна чітко розгледіти офсайд або як Фабіано двічі підіграв собі рукою, забиваючи Кот-д’Івуару, а тоді не було таких повторів.
Судячи з усього, збірну після мексиканського Мундіалю не дуже й то критикували?
Ми отримали телеграму від Горбачова. Дослівно не пригадую, але щось на кшталт: «Зіграли гідно, але можна було краще».
Гра з Бельгією стала для вас ледь не останньою у футболці збірної СРСР. Чи не образився на вас Лобановський за те, що недогледіли гравця команди Бельгії в 1/8 фіналу чемпіонату світу?
Не думаю, адже у «Динамо» я грав до 1990 року. Мабуть, не зовсім доречно говорити, що Лобановський поставив на мені хрест, просто з’явилися нові гравці, які могли краще зіграти.
Довідка
Андрій Баль – екс-гравець «Динамо» та збірної СРСР, зараз – футбольний тренер. Народився 16 лютого 1958 р.
Кар’єра гравця:
1977-1980 – «Карпати» (Львів) 134 (12)*
1981-1990 – «Динамо» (Київ) 240 (11)
1990-1991 – «Маккабі» (Тель-Авів) 28 (4)
1991-1993 – «Бней-Ієгуда» (Тель-Авів) 62 (3)
1981-1989 – Збірна СРСР 20 (1)
З 1993 р. працював тренером в Ізраїлі. У 2001 р. повернувся в Україну, очоливши полтавську «Ворсклу». Згодом допомагав Олегу Блохіну у збірній України та ФК «Москва». У сезоні 2009/10 очолював одеський «Чорноморець».
*матчі (голи)