Перший і останній

Перший і останній – «два в одному» – для кожного з учасників фіналу: ані «Шахтар», ані «Вердер» досі не володіли цим трофеєм. Та що нам до німців! Українцям Кубок УЄФА все одно потрібніший, адже досі жодна наша команда не перемагала у цьому змаганні, а попередні успіхи в Кубку володарів кубків київське «Динамо» здобувало ще за «совітських» часів. Те, що бажання єврокубкової перемоги для вітчизняних фанатів – глобальне і всеохоплююче, у Стамбулі помітно будь-якому українцеві. Люди у футболках «Дніпра», «Чорноморця», збірної України приїхали на фінал підтримувати «шахтарів» і водночас презентувати своїх – а що робити, коли самі футболісти такого щастя відданим прихильникам не подарували! Дніпропетровці весело реагували на запитання фанатів з Донецька «За кого сьогодні будете вболівати?» – «Невже ви думаєте, що, проїхавши тисячу кілометрів, ми підтримаємо Бремен?». Наші вболівальники діставалися до столиці Туреччини різними шляхами. Найбільш екзотичний шлях використали дев‘ятеро прихильників «Динамо» із Тернополя і Києва, що прилетіли чартером із Хмельницького – виявляється, тижневі рейси до Стамбула з цього міста – звичне явище!

На Великому базарі турецької столиці у день матчу перетнулися шляхи і українських, і німецьких фанів: зразу скажу – ексцесів не зауважив. Бременські візитери взагалі поза стадіоном мали доволі спокійний вигляд – не враховуючи годин перед самою грою, лише раз бачив, як вони йшли вулицею співаючи. На базарі ж, зацікавлено вибираючи сувеніри, уболівальники у клубних кольорах не забували про самовияв. Найбільш активною була група із Шахтарська: «Слався, родной «Шахтер»!» вони, не зупиняючись, співали так гучно, що мимоволі виникала асоціація із безсмертним ліверпульським «You‘ll never walk alone»! Продавцям базару подобалося. Взагалі, про торговців мова окрема: аби продати товар, вони ладні проспівати у вухо покупцеві наймилішу пісню. Щойно весело зустрівши і провівши українського клієнта словами «сьогодні Україна – 3, Німеччина – 0!», яточники, ідентифікувавши німців, з широкою усмішкою промовляли: «Німеччина – 5, Україна – 1!». Одне слово, все, аби ви були задоволені і залишили у нас свої гроші, – це закон бізнесу.

Чим ближче до фіналу, тим більше помаранчево-чорних кольорів на вулицях Стамбула – майже всі фанати гірників з квитками. Тому «бізнес-пропозиція» місцевих спекулянтів, які за квиток номіналом ?100 в кращому разі хочуть в 2 рази більше, а то й «загинають» ціну до ?300-400, приїжджих українців не цікавила, але породжувала запитання – хто готовий викласти таку велику суму за квиток і чи не буде на фіналі порожніх місць? Зрештою, інформація про те, що на фінал вилетіла ледь не половина Верховної Ради, породила жарт – мовляв, без прибутку «перекупщики» фінальних перепусток не залишаться. Та й з турками завжди треба торгуватися: ціна може наблизитися до номіналу. 

Історична місія була й у «Лівого берега»: представник видання вперше був на фіналі такого престижного змагання! А оскільки видання наше молоде і вже заслуговує на таке представництво, як тут не виведеш оптимістичних символів: перший знаковий матч аж ніяк не має стати для нас останнім – мусить відкрити галерею майбутніх перемог!