Ви пам’ятаєте першого військового, якого прооперували в Україні?
Так, це було два роки тому в Головному військовому клінічному госпіталі, на хлопця наїхала вантажівка. КрАЗ фактично роздавив кістки таза з відривом уретри. Йому надали першу допомогу, а потім доправили до Києва на планове лікування. У нього трубочка була під’єднана до сечового міхура, він через неї мочився. Ми відновили нормальний прохід уретри, нормальне сечовипускання.
Загалом ми прооперували шістьох бійців, відколи я почав приїжджати в Україну. Це лише ті, чиї травми були отримані безпосередньо на полі бою. Але таких оперативних втручань також потребує і велика кількість цивільних.
Наскільки взагалі складно обговорювати з військовими тему чоловічого здоров’я?
Узагалі всім чоловікам важко спілкуватися на тему сексуального життя. Вони досить рідко говорять про свої проблеми. Але, наприклад, хвороби, що пов’язані із сексуальною дисфункцією, надзвичайно поширені. Військові, яких ми оперували — переважно молоді хлопці, не старші за 25 років, і дехто з них мав важкі травми. Вони не мають ерекції, у них порушене сечовипускання.
Ми можемо відновити сексуальну функцію людини, але для цього потрібно встановити протези. Є спеціальні пенільні гідравлічні протези, які активуються маленьким насосом, і таким чином людина може вести нормальне сексуальне життя. Але проблема в коштах, адже ці протези дорогі, і бажано, щоб військовим фінансово допомагала держава.
Як ви пояснюєте такі речі пацієнтам?
Це нормальний діалог. Я розповідаю усе як є — яким буде доступ, які ускладнення, які віддалені наслідки. Наприклад, ми зараз оперували хлопчика 16 років після автомобільної аварії. У нього так само перелом кісток таза з відривом уретри, мочився він через трубочку в животі, у нього немає ерекції. Дитині важко пояснити всі нюанси, адже особливо активного статевого життя в нього ще немає. Дорослі чоловіки це краще усвідомлюють.
Три місяці тому ми оперували військового в госпіталі, також після важкої травми — на нього впала бетонна стіна. Він сильно переживав за еректильну функцію, адже вона зникла. Він був засмучений, очікував від операції набагато кращого результату. Але для відновлення сексуальної функції потрібен, знову ж таки, протез. Іншого виходу немає.
Чи говорите ви в таких ситуаціях з родичами?
Зазвичай пацієнти приходять самі. Був лише один з дружиною, адже питання репродуктивного здоров’я важливо обговорювати з подружжям.
Моя задача як лікаря - допомогти відновити функції сечостатевої системи пацієнта. Що якісніше і швидше я зроблю це, то краще.
Але в Україні є проблеми, пов’язані не лише з фінансуванням таких операцій. Пенільні протези не зареєстровані, немає дозволу на їх продаж. Вони зареєстровані в Європі, але ми не можемо використовувати їх тут, оскільки продукт не має свого представництва. Я контактував з виробником протезів Boston Scientific, вони відповіли, що перебувають у процесі реєстрації продукту, але процедура тривала. Навіть до 2022 року вони не встигнуть її завершити.
А в Португалії як із цим?
У Португалії всі протези фінансує держава, тобто для пацієнта це безкоштовно. Хворий надходить у лікарню, отримує комплексне лікування і більше нічого не платить. Люди просто протягом усього життя роблять внески на соціальні відрахування, а потім лікуються безкоштовно.
Чи проводили ви взагалі для українських військових таке протезування?
Тут — ні. З України загалом на лікування в Португалію їздять українці, але не військові. На рік це двоє-троє пацієнтів. Звісно, є випадки постановки протезів Boston Scientific в Україні, але неофіційно. У таких випадках протези не мають гарантії.
Ви також працюєте з онкопацієнтами. Яка взагалі ситуація з урологічними обстеженнями на рак у чоловіків?
Кожна країна має свої скринінгові програми ранньої діагностики і виявлення раку простати. Загалом, усі чоловіки від 50 років мають бути обстежені. Це означає здати аналіз на рівень простато-специфічного антигену і проконсультуватися з урологом, якщо немає родичів, батька чи брата, з раком простати. Якщо ж є родичі першої лінії, то діагностику треба робити раніше, з 45 років.
Є зв’язок також між раком простати і раком молочної залози, та він поки що точно не встановлений. Але публікуються дослідження, у яких йдеться про те, що якщо в родині є жінки з онкологією грудей, то чоловіки мають обстежуватися раніше і частіше.
Наскільки обстеження простати табуйована тема для чоловіків?
Чоловіки бояться урологічного обстеження, оскільки думають, що це досить болісна процедура (дослідження показують, що ректальний огляд є радше некомфортним, ніж болючим, а біль під час процедури може свідчити про запалення або вказувати на наявність хвороби — Авт.). Чоловіки вважають так — якщо вони прийдуть на прийом до лікаря і хтось їх побачить, то всі думатимуть, що в них проблеми в ліжку. Тому вони досить скритні і не хочуть розповідати про свої проблеми, хоч про це і потрібно говорити.
Європейська та українська асоціації урологів кожного листопада проводять місяць обізнаності чоловіків про рак простати. У Європі це називається Movember, а в Україні — Вусопад. Цього місяця влаштовують безліч акцій, збирають кошти, інформують про проблему, оскільки це найбільш поширений тип онкології серед чоловіків (за даними ВООЗ, у 2018 році рак простати опинився на четвертому місці за кількістю діагностованих випадків після раку легень, грудей і колоректального раку; водночас в Україні діагностують лише близько восьми тисяч випадків раку простати, за даними Національного інституту раку, тоді як у Португалії, де проживає в чотири рази менше людей, — близько семи тисяч випадків — Авт.).
Як ви говорите зі своїми пацієнтами про необхідність обстеження?
У Португалії дещо інший процес. У нас розвинена сімейна медицина, тому перша ланка, яка має контакт з пацієнтом — це сімейний лікар. Вони проводять усі скринінги і тести, до уролога направляють лише тоді, коли є якісь видимі зміни. Але первинних оглядів хворих спеціалізовані лікарі не проводять. Колоноскопія, мамографія, ехографія простати, ПСА — це все робить сімейний лікар. Тобто до уролога пацієнт потрапляє вже повністю обстежений.
Але оскільки ви хірург, ви все одно маєте пояснити, як проходитиме обстеження. Як це відбувається?
Так, потрібно все обов’язково пояснити. Коли до мене приходить хворий з раком простати, я пояснюю, які є варіанти лікування, і в державних клініках, і в приватних, я роз’яснюю усі ускладнення, які можуть виникнути, тобто нетримання сечі й еректильна дисфункція. Я також розповідаю, як ці проблеми ми потім будемо вирішувати, чи потрібне протезування тощо. Звичайно, це важка розмова, як і з будь-якими онкологічними хворими.
В Україні пацієнтам з раком можуть призначати видалення простати. Наскільки радикальним є операційне втручання як метод лікування онкології?
Об’єм і необхідність оперативного втручання ми визначаємо тільки за результатами обстеження залежно від агресивності раку. Є два шляхи лікування — або променева терапія, або хірургічне видалення. У разі агресивного метастазованого раку в нас з хворим відбувається діалог, можуть бути члени сім’ї, я розповідаю, які є опції. Якщо хворий обирає операцію, я повністю малюю йому схему, як вона відбуватиметься, розказую, чого слід очікувати після.
Але, звісно, є випадки, коли рак метастазує в легені, в кістки, і тоді оперативне втручання нічого не покращить. Є інші варіанти — ми можемо призначити гормональну терапію і спостерігати за динамікою. У Португалії ці препарати також оплачує держава. Якщо рак прогресує навіть під час прийому ліків, ми можемо змінити препарат. Це все відбувається ще до хіміотерапії. Коли пацієнт не відповідає на призначене лікування, його направляють до онколога - і тоді вже призначається хімія.
Чи були у вас випадки, коли ви вже не могли ніяк допомогти пацієнту?
У разі ранньої діагностики рак простати виліковний. Оскільки в Португалії державна медицина дуже розвинена, майже немає таких випадків, коли пацієнту не можна допомогти. Навіть у разі метастазованого, занедбаного раку простати завжди є паліативна медицина, куди ми можемо направити пацієнта, і там йому допоможуть жити без болю. Такі хворі потребують спеціалізованої допомоги психолога, онколога і анестезіолога. Працює ціла команда. Як наслідок — пацієнти отримують гідне життя в останні дні.
Як загалом за 20 років вашої роботи змінилося ставлення чоловіків до урологічних обстежень?
Більш літні чоловіки частіше соромляться звернень до уролога чи загалом до лікарів. Молоді звертаються частіше, думаю, це пов’язано з впливом інтернету і більшою обізнаністю, вони багато читають про обстеження і скринінги.
Як ви думаєте, чому чоловіки рідко приходять на діагностику?
У Португалії також проблеми немає, адже рак простати діагностується на досить ранніх термінах, завдяки державним скринінговим програмам. Зі ста пацієнтів, які приходять на обстеження, лише у двох буде вже метастазований рак.
Звичайно, у зв’язку з пандемією онкопацієнти вимушено відстрочують лікування. Адже лікарні переповнені хворими на ковід і реанімаційні відділення зайняті.
Як взагалі через ковід змінилася ситуація з діагностикою неінфекційних хвороб у Португалії?
Дуже змінилася. Пацієнти бояться звертатися в лікарні, щоб не захворіти на ковід. Ургентні хворі, які все ж звертаються, часто роблять це запізно. Навіть пацієнти з болями в серці не звертаються, бо вважають, що краще посидіти вдома, щоб не захворіти. Але ж так можна померти від інфаркту. Зараз на телебаченні й у соцмережах проводять інформаційні кампанії, аби пацієнти йшли на обстеження, якщо це необхідно. У нас є телефонна гаряча лінія «Здоров’я 24», куди будь-хто може зателефонувати і проконсультуватися. Там працюють спеціалісти, в основному медсестри, які приймають дзвінки і скеровують пацієнтів.
Я сам працюю в департаменті реконструктивної урології і департаменті раку простати. За останній місяць у нас усі планові оперативні втручання були скасовані. Рак простати — це злоякісне утворення, але найчастіше це не та хвороба, яку потрібно оперувати вже завтра. Ми надаємо допомогу тільки ургентним пацієнтам або тим онкопацієнтам, які не можуть чекати.
Черга на операції надзвичайно велика. На цей момент у моєму відділенні 602 пацієнти чекають на операції, з них 150 — ургентні хворі. Звісно, і загалом є така тенденція в Португалії — медицина безкоштовна, пацієнти отримують усе необхідне, але чекати на лікування доводиться довго. Однак ковід і карантин погіршив ситуацію.
Що ще змінилося в роботі вашого відділення з початком пандемії?
З початком пандемії моє відділення фактично перестало існувати, адже всі ліжка були перепрофільовані під ковід. Ургентні хворі були переведені до інших відділень. Пацієнтам таку ситуацію важко пояснювати, адже не лише ковід убиває людей. Хворі продовжують помирати від інсультів та інфарктів. Та політика країни така, і люди розуміють серйозність ситуації.
Наші консультації перейшли в режим онлайн і по телефону. Ми також проводили оперативні втручання в амбулаторному режимі для ургентних хворих.
Ви працювали з ковідними пацієнтами?
Ні, я не працював. Але молоді колеги йшли в ковідні відділення і там працювали. Якби ситуація погіршилася, то я також долучився б до роботи.
На піку другої хвилі пандемії було 16 тисяч випадків на 10 мільйонів населення Португалії (усього за час пандемії в Португалії виявили більш ніж 811 тисяч випадків ковіду, 16,5 тисяч людей померло — Авт.). Це дуже багато, смертність також надзвичайно висока. В інтенсивній терапії всього в Португалії було 500 місць до пандемії, і вони всі були заповнені. Поступово цю кількість місць збільшили до 900, і вони також заповнилися дуже швидко.
Зараз завдяки локдауну в Португалії кількість хворих на ковід зменшується. Усього фіксують десь півтори тисячі випадків на день. Але досі всі кафе, ресторани, кінотеатри закриті на карантин до 31 березня. Люди пересуваються вулицею лише за необхідності, не можна переїжджати з одного району в інший. Але лікарі мають дозвіл на пересування. У Португалії медики переважно не працюють лише в одній клініці і мають багато їздити.
Ви знаєте, як скоро ваше відділення зможе повернутися до нормальної роботи?
З 1 березня моє відділення поступово відновлює свою роботу, оскільки хворих на ковід меншає і загалом, і в лікарні. Але неургентних пацієнтів ми консультуємо поки що тільки онлайн. Контакт наших пацієнтів з іншими хворими намагаємося зменшити, наскільки це можливо.
Як ви думаєте, скільки ще може минути, щоб лікарні повернулися в робочий стан докарантинних часів?
Це все залежить від швидкості вакцинації. Я вакцинувався, оскільки всі медики щепилися в першу чергу. У ЄС вакцинація стартувала 27 грудня і відбувалася дуже швидко. Вакцинація абсолютно добровільна, і всі мої колеги зробили щеплення. Ті, хто перехворів, робили аналіз на титр антитіл, і якщо він низький, то вони теж вакцинувалися.
Я отримав першу дозу Pfizer 28 грудня, а 21 січня — другу дозу. Після першої все добре було, а після другої дози була температура, слабкість. Але я випив жарознижувальні препарати, добу перечекав — і все стало добре.
