Для багатьох Голодомор залишається незручною темою. Все частіше чуємо: «Досить вже скиглити, скільки можна мусолити цю тему? Навіщо згадувати про трагічне, давайте жити далі»… Але ніколи ми не зможемо жити далі, не винісши уроки з минулого. Будь-який психолог-першокурсник скаже, що, не усвідомивши й не переживши всі свої дитячі страхи й рани, людина повноцінно не зможе віднайти себе у соціумі, особливо, якщо це дитинство було скаліченим. Відірвати від нас пам’ять про Голодомор, це ніби, як у вас проти вашої волі вирізали печінку, а вам пропонують про це просто забути і жити далі. Пам’ятайте: катові завжди вигідно, аби жертва мовчала!
І ми мовчали…
Але жертва була не одна, і не дві… Їх були мільйони: цифри коливаються від 3,9 до 7,5 мільйонів померлих від голоду 1932-33 рр., а разом з ненародженими дітьми – цифра сягає 10 мільйонів. Серед загиблих 93% селян і 7% містян. У 1932–34 рр. внаслідок надсмертності померла кожна 4 літня людина, кожна 7 дитина і кожен десятий дорослий працездатного віку. Голодомор залишив глибокі сліди на демографічній структурі населення, які помітні й до сьогодні, а його масштаби яких можна порівняти з втратами під час Другої світової війни. Але навіть під час жорстокої німецької окупації смертність селян буде втричі меншою…
Чому ми досі не маємо глобального процесу над сталінізмом, комунізмом?
У Другій світовій війні Україна втратила від 6,75 мільйонів до 7,5 мільйонів людей. Але це за шість років війни… Під час Голодомору ми маємо більші втрати усього за рік-два. Однак досі за ці звірства комуністична ідеологія і прямі спадкоємці Радянського Союзу в Російській Федерації не понесли ніякого покарання. Більше того, не будучи досі покараними, вони не лише не визнають Голодомору, але й продовжують діяти антигуманно й у ХХІ столітті, обстрілюючи мирних людей, несучи смерть і спустошення в Україні, Грузії, Сирії…
Сьогодні наші північні сусіди творять культ Сталіна, говорячи про нього як супер топ-менеджера, геніального управлінця… Ви можете уявити, щоб зараз німці творили культ Гітлера і виправдовували, скажімо, «найкращі авіаудари» по Британії розвитком німецької авіації? Ні. Тому що Німеччина засудила фашизм, зробила правильні висновки, очистилася від людиноненависницької філософії, покаялася, і хоча після Другої світової війни була зруйнованою – відродилася, розвивається і нині є одною з потужних цивілізованих країн у світі.
Чому на світовому рівні прагнення засудити комунізм, як і фашизм, нацизм, перетворився на непродуктивну риторику? Чому тема Голодомору досі не стала надбанням світової громадськості? Тому що в певний період на догоду Путіну ми почали мовчати… А за нами – почала мовчати і світова спільнота.
Йде 30-й рік Незалежності, а ми не маємо ані точних цифр, ані імен жертв Голодомору, ані списку наших катів. Чому ми досі блукаємо, шукаємо свій шлях, чому виникають сумніви щодо мовного питання, чому сумніваємося у правильності повернення до європейської спільноти, чому сьомий рік іде російсько-українська війна, а ми вагаємося: хто наші друзі, а хто недруги? Відповідь полягає у тому, що ми себе ще не віднайшли як нація. Тобто, ми не дійшли до самоусвідомлення. Бо не знаючи реального минулого, ми не розуміємо теперішнього, а відтак – не маємо майбутнього.
Частково – не з нашої вини, бо Геноцид був задуманий як класична схема знищення національної спільноти, а потім, після масових вбивств, під карним страхом людей змушували про це забути, мовчати. Але зернини правди проростають крізь морок – і у нас зараз є унікальна можливість дізнатися про минуле, оприлюднити його, не забувати, а згадувати. Завдання нашого покоління – встановити правду, цифри, факти, і один із найкращих засобів для цього – долучитися до створення єдиного у світі цілісного новітнього Музею Голодомору, в якому діятиме не лише експозиція, а й потужна наукова-дослідна база, яка по крихтах, по зернинах збиратиме всю правду про цю сторінку історії нашого народу.
Наша агенція Postmen долучилася до створення краудфандингової платформи zernapravdy.org. Починаючи роботу з Музеєм Голодомору, ми розуміли, що хочемо не просто запустити фандрейзингову кампанію на створення Музею Голодомору, але й створити краудсорсинг-платформу, яка би дозволила збирати, синхронізувати і верифікувати чисельні дані і свідчення щодо Голодомору від усіх українців. Це буде дуже масштабний проект.
Ми почали з простої ідеї – кожна пожертва буде відроджувати пам’ять про одну жертву. В такий спосіб ми крок за кроком згадуватимемо, і в певному сенсі поминатимемо, всіх померлих від голоду. Для старту платформи була оцифрована Книга Пам’яті, яка містить верифіковану архівами інформацію про 900 тисяч жертв. У наступних версіях платформи ми додамо нові джерела даних про померлих і створимо механізм їх синхронізації з Книгою Пам’яті. Далі ми плануємо створити для користувачів можливість завантажувати на платформу свідчення про загиблих і додавати матеріали – фото, відео, тексти і інші медіа. Все це, зрештою, витворить багатошарову і обширну платформу, яка надасть і візуалізує всі наявні дані щодо жертв Голодомору.
Першою візуалізацією є Карта Пожертв – це вже дозволяє мати деякі судження щодо місць, куди доля занесла нащадків убитих Голодомором. До речі, саме ця карта підтвердила результати нашого дослідження (яке ми провели перед розробкою платформи), що Голодомор – тема, яка об’єднує ВСІХ українців. Географія перших внесків показує нам і Луганськ, і Донецьк, і Севастополь, і Сімферополь, бачимо Схід і Захід, Північ і Південь. Неймовірно, але зернина правди також «засівають» з Німеччини, Польщі, Португалії, Франції, Британії, Канади, США, є благодійні внески навіть з Росії, з Сибіру.. Це означає, що люди з українським корінням є всюди, для них це важливо і ніяка пропаганда не в змозі приховати істину. Бо всі ми знаємо, що правду не сховаєш.
Креативна ідея платформи zernapravdy.org побудована навколо зернини. Унікальної, як і людське життя. Ми хочемо «проростити» ці зерна – дати їм життя в нашій пам’яті, в пам’яті народу. Кожен, вшановуючи пам’ять жертв Голодомору й роблячи посильну пожертву на цій платформі, відкриває пам’ять про конкретну жертву Голодомору, ім’я цієї людини й відомості про неї проступатимуть на зернині і стануть відомими.
Згідно з дослідженням, що провів Postmen, майже 60% респондентів визнали, що Голодомор торкнувся їхніх родин, а 16% про це не знають. У 37% опитаних є фото, історії, документи та свідчення часів Голодомору, 71% з них готові ними поділитися на офіційному сайті Музею Голодомору. Зрозуміло, що сума благодійних внесків залежить від фінансової спроможності родин. 58,6% респондентів прийнятною для себе визнали суму до 250 грн. Але будь-який посильний внесок кожного є вкрай важливим. Бо якщо таких внесків буде хоча би стільки, як і жертв Голодомору, то українці зможуть віддати належну шану загиблим, відкрити їхні імена, знайти втрачені відомості про свої родини, пролити світло правди на жертв і на звіряче обличчя їхніх катів.