Надія пацієнтів або Навіщо потрібні клінічні дослідження

«Я не знаю, що має статися, аби українці перестали називати клінічні дослідження експериментами над людьми», — каже лікарка-онколог Мар'яна Дмитришин. Вона з 2017 року працює координаторкою клінічних досліджень у міській лікарні Дніпра і є зв'язковою ланкою між пацієнтами та лікарями.

Клінічні дослідження — єдиний спосіб розробити і довести ефективність інноваційних ліків. За даними Міністерства охорони здоров'я їх в Україні одночасно проводяться трохи менше п'ятисот. Водночас, за кордоном це більш поширена практика, наприклад, у Німеччині кількість активних клінічних досліджень сягає майже 19 тисяч, а у Польщі — понад 3,5 тисяч.

Ми поговорили з Мар’яною Дмитришин під час Другого форуму онкопацієнтів в Києві і з’ясували, кому потрібні клінічні дослідження та чому інколи це єдиний шанс пацієнтів на безкоштовне лікування.

Мар'яна Дмитришин, лікарка-онколог, координаторка клінічних досліджень
Фото: надано прес-службою Другого форуму онкопацієнтів
Мар'яна Дмитришин, лікарка-онколог, координаторка клінічних досліджень

Що таке клінічні дослідження та хто їх проводить?

Клінічні дослідження — це стандартний і єдиний варіант отримання нових препаратів для лікування різних захворювань. Ефективність та дієвість абсолютно усіх існуючих ліків підтверджувалася лише під час таких випробувань. 

На жаль, слід розуміти, що у випадку важких діагнозів, таких як онкологія, участь у клінічних дослідженнях — не панацея. Є багато різних факторів, які ускладнюють лікування і винайдення нових препаратів від раку. Ці фактори пов’язані з природою онкології. Єдиної причини, з якої здорові клітини починають накопичувати мутації, видозмінюватися і працювати проти організму, у якому вони живуть, немає. Деякі типи раку можуть створювати унікальні субклони, які по-різному реагуватимуть (або ні) на одну й ту саму схему лікування. Інші — пригнічують імунітет так, що організм більше не в змозі розпізнавати нездорові клітини і відповідно боротися з ними. Інколи ракові клітини можуть керувати здоровими клітинами і змушувати їх створювати нові, вигідні пухлині тканини, наприклад, окрему кровоносну систему. 

Усі ці та багато інших чинників заважають лікуванню і сповільнюють пошук ліків. Однак це не означає, що брати участь у клінічних досліджень немає сенсу, адже лише так і можна віднайти дієві препарати. 

Клінічні дослідження складаються з кількох етапів. На доклінічному ліки вивчають у лабораторіях. Щоб знайти препарат, наприклад, для лікування онкології, вчені використовують так звані пухлинні лінії, вирощені в лабораторії з ракових клітин. Однак вони набагато простіші, ніж пухлинні клітини в організмі людини. Тому буває так, що препарати, які мають хороші результати в лабораторіях, зазнають поразки з раком всередині людини. Саме тому неможливо одразу після доклінічного етапу випускати ліки в продаж. 

Фото: pieuvre.ca

Після доклінічної починається перша фаза дослідження — введення препарату людині. У ній беруть участь десь від 20 до 80 людей по всьому світу. На цій фазі перевіряють токсичність ліків, визначають ідеальне дозування і вивчають негативні наслідки введення. Якщо, наприклад, у США лише стартує програма, то в Німеччині вже починають підбирати пацієнтів, адже самі лікарі-онкологи постійно моніторять ситуацію з проведенням випробувань, а не вдаються до цього лише у якості останнього варіанту. В Україні система клінічних досліджень та бази даних пацієнтів не так добре розвинуті, тому пацієнти на такі дослідження часто елементарно не встигають потрапити.

Після перевірки безпечності і ефективності препарату починається друга фаза, у яку залучають більше людей — десь 100-300 осіб. Під час цієї фази зосереджуються на вивченні побічних ефектів. 

Третя фаза перевірки відбувається вже перед безпосередньою реєстрацією препарату, як лікарського засобу. На цьому етапі дослідники знають, наскільки ліки ефективні і які мають побічні ефекти, тому можуть порівнювати дію нового препарату із золотим стандартом лікування. Лікарі виявляють найбільш рідкісні негативні наслідки від ліків. Препарат до пацієнта доходить повністю перевіреним. Є ще четверта фаза, яку можуть проводити вже коли препарат є у продажі, але таке буває досить рідко. 

Клінічні дослідження саме третьої фази найбільш поширені в Україні. Переважно дослідники вивчають препарати, які допомагають лікувати онкологічні захворювання. 

— Звичайно, в Україні були дослідження першої і другої фази, — каже Мар’яна Дмитришин. — Дослідження першої фази стартувало десь два роки тому. Дівчинка з меланомою, якій казали, що варіантів лікування для неї більше немає і лишається тільки підтримуюча терапія, досі бере участь у дослідженні. І дай бог, щоб вона далі успішно лікувалася. 

Клінічні дослідження проводять на базі профільних клінік, медичних інститутів та спеціалізованих центрів. Щоб дізнатися, де в Україні можна взяти участь у клінічному дослідженні, можна скористатися сайтом Державного експертного центру МОЗ — пошукова система підбере відповідну програму на основі діагнозу та ліків, яких потребує пацієнт. Дослідження відбуваються за рахунок спонсорів, а тому це шанс для пацієнтів отримати дороговартісне лікування безкоштовно. 

У випадку, коли необхідні ліки відсутні в Україні, програму можна відшукати за кордоном. 

— Десь два роки тому до мене звернулася пацієнтка з четвертою метастатичною стадією раку, — пригадує Мар’яна Дмитришин. Їй потрібен був таргетний (спрямованої дії — авт.) препарат герцептин, який коштує десь близько 50 тисяч гривень. Відповідної програми для такої стадії раку в Україні не було, тому я порадила сайт, де можна пошукати клінічні дослідження в інших країнах, і незабаром вона розповіла, що знайшла програму, і її взяли. 

Хто може брати участь у клінічних дослідженнях?

Те, що клінічні призначені лише для пацієнтів, яким більше ніякі ліки не допомагають — міф, адже кожне випробування супроводжується клінічним протоколом, у якому є чіткі критерії включення та виключення пацієнтів. У залежності від діагнозу координатори клінічних досліджень підбирають найоптимальнішу програму лікування.

— Нещодавно мені телефонувала пацієнтка, рак молочної залози, друга стадія. Вона шукала програму з лікуванням герцептином, — пригадує Мар’яна. — Під час розмови виявилося, що в неї вже була передопераційна терапія і власне операція. А в клінічне дослідження набирали пацієнтів на передопераційну терапію, операцію і власне герцептин після. Тобто, на жаль, про програму вона дізналася запізно — її уже пролікували, а це критерій виключення.

Мар'яна Дмитришин
Фото: надано прес-службою Другого форуму онкопацієнтів
Мар'яна Дмитришин

Якщо у пацієнта є усі результати обстежень, аналізів і поставлений чіткий діагноз — це привід звернутися у центр клінічних досліджень і дізнатися, чи є підходяща програма. Однак не варто бігти на консультацію без гістологічного підтвердження діагнозу, адже навіть якщо в організмі є пухлина, ще не означає, що вона злоякісна. 

— Часто люди розгублені, не знають, куди себе подіти і що робити, а тому приходять недообстежені, — пояснює Мар’яна. — Я покроково розповідаю, які ще аналізи здати, до якого спеціаліста краще звернутися. Це може бути та сама інформація, яку надає онколог, що веде випадок. Але пацієнту стає спокійніше, коли два лікарі притримуються однієї думки.

Якщо діагноз підтверджений, після того, як координатори та лікарі підберуть програму дослідження, пацієнт має підписати інформовану згоду на лікування. Це не контракт, а документ, у якому чітко пояснюється, які препарати і скільки буде отримувати пацієнт, як часто доведеться приїздити в лікарню, у якому випадку участь в дослідженні може завершитися тощо. Це також унеможливлює випадки, коли пацієнти з різних причин не знають про власний діагноз.

— Інформована згода — дуже правильна практика, — переконана лікарка. — Я не розумію, як так може бути, але часто пацієнти не знають, що в них рак. Інколи їм не пояснюють лікарі, інколи інформацію приховують родичі, щоб ніби-то вберегти людину. Я розумію їх, але категорично проти того, щоб не розказувати пацієнтам про їх діагноз. Як вони це собі уявляють? Невже пацієнта не буде хвилювати, що ми даємо хімію?

Фото: fda.gov

Лікарка розповідає, що інколи пацієнти звертаються у процесі іншої терапії. За медичними протоколами переривати схему лікування не можна, якщо вона дієва. Тобто якщо пацієнт вже почав отримувати терапію, зупинятися посеред курсу не рекомендується, адже хвороба під час паузи може пристосуватися до ліків. Існує небагато схем лікування онкології, а тому якщо лікар ухвалює рішення змінити схему, то до попередньої пацієнт вже не повернеться. 

Чи варто боятися клінічних досліджень?

Найчастіше люди мало що знають про онкологію до того, як самі зіткнуться з діагнозом. Від початку обстежень до лікування пацієнти стикаються з безліччю запитань: чи правильні результати аналізів, чи не помилковий діагноз, чи точно лікування допоможе, а що робити, якщо ні, тощо. Багато страхів виникає через брак комунікації пацієнтів з лікарями — спершу люди не знають, що запитувати, а потім можуть, наприклад, соромитися. Але в онкології не буває дурних запитань. Тому якщо пацієнт хоча б у чомусь сумнівається, то варто одразу говорити про це з профільним лікарем.

У випадку з клінічними дослідженнями люди, перш за все, можуть боятися самого факту участі в них — що над ними можуть ставити експерименти. Також люди часто переживають, що їм будуть давати плацебо, тобто пустушку, а не лікування. Однак у сучасних клінічних дослідження цей метод використовують рідко, адже набагато краще порівнювати результати дії нового препарати з уже відомими стандартами лікування.

Мар'яна Дмитришин
Фото: надано прес-службою Другого форуму онкопацієнтів
Мар'яна Дмитришин

— Якось ми шукали пацієнток з потрійно негативним раком молочної залози четвертої стадії, який важко піддається лікуванню. У програмі є хіміотерапія плюс імунотерапія. Але пацієнтки до нас не прийшли, на жаль. Думаю, великою мірою через страх, — каже Мар’яна. — Але наша головна задача — гарантувати безпеку і дотримання прав пацієнта. Не буває такого, що при четвертій стадії онкології призначають лише плацебо, адже це небезпечно для здоров’я. Терапію за золотим стандартом отримують стабільно усі. Якщо є дві групи пацієнтів, то в першій групі додатковим препаратом будуть власне ліки, що досліджуються, а в другій — плацебо. 

Якщо позитивна динаміка не спостерігається — пацієнта можуть вивести з програми, попередньо пояснивши наступні кроки. Завершення участі у дослідженні не означає, що надії більше немає. Адже є інші програми, дослідження, препарати та схеми лікування. Пацієнт також може покинути дослідження з власного бажання, не пояснюючи причин. 

— Звісно, передбачити усе неможливо. Деякі люди все одно обурюються, деякі вважають себе зрадженими, коли ми повідомляємо про закінчення лікування. Ми не знаємо, як кожен окремий пацієнт реагуватиме на ті, чи інші ліки. Є люди, які роками беруть участь в програмах, є ті, кому доводиться постійно міняти схеми, навіть якщо діагноз такий же. Пацієнтам просто усе потрібно озвучити, навіть якщо щось іде не так, як було заплановано. Тоді вони не будуть відчувати себе покинутими. Принаймні це чесно.

Настя ІванцівНастя Іванців, Журналістка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram