- Навпроти головного входу не паркуватися!
Час від часу з готелю виходять військові, аби відігнати припарковані авто. Трохи згодом козирне місце займає темно-зелений “Спартан” з кулеметом на даху – СБУ.
Між собою перешіптуємося про можливе місце обміну, в соцмережах вже зранку гуляє інфа про Горлівку. З луганської тюрми виїхали автозаки із заручниками.
Близько 9-ї ранку Геращенко повертається в Краматорськ.
- Ми дві години остаточно перевіряли списки на обмін. Станом на зараз є хороша новина – списки узгоджено. Більше сказати нічого не можу, ні прізвища на звільнення, ні місце можливого обміну – великий ризик зірвати.
На місці близько 30 журналістів закордонних та українських ЗМІ. Не всі є у списках акредитації – Ірина Геращенко пояснює це міркуваннями безпеки та необхідністю узгодження кількості журналістів з бойовиками.
Зрештою неакредитованих, які приїхали в Краматорськ в сподіванні потрапити на обмін, також вносять в список.
“Логістичний центр” по дорозі від Бахмута до КПВВ “Майорськ”. Військові КРАЗи, броньовані машини по типу “Спартан”, поліцейські Duster-и, новенькі Peugeot швидкої допомоги. На великій площі ліворуч - намети МНС, праворуч - в рядок Neoplan-и з людьми на обмін в ДНР. Вони виглядають з вікон з цікавістю, часто з ворожістю. Один з чоловіків у відповідь на направлені об'єктиви камер виставляє “фак” у вікно.
Вітер, інколи виглядає сонце. Типова погода ні туди, ні сюди. Сніг розтанув, не встигнувши випасти, лишивши по собі білі плями і багнюку на дорозі. Декілька годин чекаємо на першу партію заручників.
Зі сторони Майорська з\'являються три зелені “Богдани” – в одному 16 звільнених українців, в другому – зо два десятки журналістів з окупованої території. Третій – поки порожній. В них завантажуватимуть людей для обміну в ДНР.
З першого автобуса вибігає Дар'я Морозова, так званий “обмудсмен ДНР”. Разом з нею військовий в неукраїнському камуфляжі. Вони доволі самовпевнено керують процесом вивантаження “українців” і проходження перевірки-верифікації.
В той самий час з “Неопланів” починають виходити люди з речами: сумки-в-клітинку, спортивні сумки “Абібас”, туристичні рюкзаки і просто будівельні мішки з крамом. Вони партіями проходять в намет МНС для перевірки. Після цього ж партіями в супроводі військового ДНР рушають в “Богдани”. Українські військові лагідно відганяють журналістів від автобусів. Обмінюваних символічно відділяють ланцюжком з озброєних СБУ-шників – вони стоять доволі розслаблено, скоріш для правильної картинки. Тікати тут немає куди.
Ірина Геращенко бігає від наметів до автобусів, від військових до журналістів, час від часу повідомляючи нові деталі обміну, не забуваючи попередити: “Це ми не знімаємо, технічні деталі”.
- Переговори йшли дуже важко, існували питання недовіри один до одного. На фініші виникло питання “одказників”, людей, які з різних обставин не хотіли повертатися на територію ОРДЛО в результаті обміну полоненими. Бойовики вимагали, щоб вони їх побачили вживу і тоді вже відпустили. “Одказники” не погоджувалися. Був великий страх того, що їх залишать на окупованій території і не відпустять. Потім деякі з них погодилися приїхати на обмін, але не всі. Щоб ви розуміли – вже в день обміну десь четверо осіб по дорозі з Харкова у Донецьку область змінили своє рішення і забажали лишитися на українській території, - розповідає віце-спікер.
Чолов'яга в тільнику під курткою погоджується розповісти про мотиви свого рішення “залишитися на українській території”:
- Я из Одессы. Семья, дети, внуки в Одессе, куда мне возвращаться? Конечно, у меня есть родственники в России, но, как говорится, мой причал – тут, в Украине. Я был задержан по подозрению в разжигании межнациональной и религиозной розни. В марте месяце, когда я находился в СИЗО, к нам приходили представители Красного Креста. На то время я дал согласие на обмен. Но на сегодняшний день, когда я чувствую, что обстановка разряжается в лучшую сторону и справедливость восторжествует – мне нет смысла туда (на оккупированную территорию – Авт.) ехать.
Від питаннь про суть обвинувачення здоровань ухиляється: “В том то и дело, что не было никакого разжигания, не делал я ничего. Буду опротестовывать”.
Вервечка тих, хто вирішив повертатися на окуповану територію, тягнеться до “Богданів”. Один з чоловіків, крім речей, тягне за пазухою сіренького котика.
- На жалість давить, - коментує хтось з журналістів. Я ж уявляю, як чолов'яга зранку намагається запхати в два мішки з “Епіцентру” пів свого життя. Ще й котика на додачу.
Трохи далі біля “Неоплану” згуртувалися перші 16 звільнених з полону. Тут і Сергій Гладкий. Він робить перші затяжки цигаркою на свободі, повільно і зі смаком. Коментує коротко: “Військовий, підірвався на розтяжці, взяли в полон”.
Поруч - цивільний з окупованого Первомайська.
- Задержали за шпионаж, часто езжу по дороге через блок-посты. Сказали, что вижу, сколько там сидит вооруженных людей, чем вооружены и рассказываю об этом всем Украине. Ну как сиделось? Первое время совсем плохо - нары железные, нас три человека в камере, укрыться нечем, только матрац. Кормили два раза в день, утром в 6 утра и вечером в 6 вечера. Объедки с их столов, то, что у них осталось. Угрожали, сказали, если сейчас не подпишите (признание), то в лучшем случае станете инвалидом – понадобится квалифицированная медицинская помощь, а в худшем - мы вас вообще вывезем, расстреляем и все.
Трошки далі молодий хлопчина в чорній куртці – звільнений ультрас луганської «Зорі» Владислав Овчаренко: “Там же не працює ні прокуратура, ні апеляційний суд. Є багато в'язнів, які пересиділи свій строк, але звернутися просто немає куди. Наших там сидить ще багато в Луганську”.
Верифікація тягнеться довго і нудно. Потроху весь натовп з сумками перетікає в автобуси.
- Журналісти! Завантажуємось в один з “Неопланів” і вирушаємо на обмін.
- Ага. А курс обміну який буде - один журналіст на 10 полонених?
Траса в бік КПВВ Майорськ незвично порожня. В день обміну його спеціально перекрили. Несподівано для багатьох ми минаємо КПВВ, український нульовий блок-пост. За 10 хвилин за вікнами вже майорить чорно-червоно-синій прапор “ДНР”. На п'ятачку-парковці для машин людно – з великих “Неопланів” вивантажуються звільнені українською стороною. У вікні нарешті з'являються усміхнені обличчя звільнених бойовиками. Піднявши руки догори, вони плескають в долоні.
На плацу стоять решта 57 – ті, кого утримували в Донецькій області.
Ірина Геращенко вибігає з автобуса першою, намагається впізнати по обличчям, зіставити з фотографіями, які їй неодноразово показували матері і дружини. Обіймає всіх.
Хлопці дружно вигукують разів з десять: “Україна – Україна – Україна!”
Бойовики з червоно-чорно-синіми пов'язками на руках починають відганяти журналістів. У всіх – однаковий новенький камуфляж темно-зеленого кольору.
- Журналісти! Отходим к автобусам! Кому говорю, атходім! - чутно російський акцент.
Ну добре, пораділи, давайте тепер попрацюємо. Знову починається процес верифікації, тепер вже українських хлопців. “ДНР”-ці потроху заспокоюються і дають можливість поспілкуватися ближче.
Один з довгоочікуваних – Олексій Кириченко. Потрапив в полон ще в 2014 році після боїв на Саур-Могилі. Понад три роки в полоні, проукраїнська позиція, вдома – серйозно хвора дружина Ліля і мама.
- Щоб вижити в полоні, важливо дотримуватися правил. Перше – вірити в те, що ти коли-небудь вийдеш. І друге - важливо не загадувати собі дату звільнення. Такі вибувають першими.
Звільнили також 23-річного Володимира Фомічева, співробітника київської організації ЦентрUA. Він потрапив у полон бойовиків так званої «ДНР» у Макіївці 4 січня 2016 року - розмістив в ФБ нетолерантне щодо бойовиків висловлювання.
«Психологическое давление оказывалось, это само собой. Ну как сказать, я врать не буду. В 32 колонии когда содержались, там нормальное отношение, как к обычным заключенным. Поначалу, конечно, было сильное психологическое давление, угрожали и родственникам моим. Мне говорили: «Мы тебе маму пришлем по кускам». И то да сё. Кое-где, конечно, перестарались, вот зубы… что осталось от них (показує передній ряд, сяючий дірками) Ну ничего страшного! Зубы не яйца, новые купим!»
Після розмов і згадок про Макіївську колонію хлопці хмурнішають – в полоні ще лишилися їхні друзі.
- Хлопці, повірте, це дуже важко для мене, казати зараз їхнім дружинам, що їх не відпустили. Ми маємо плани і пропозиції, як звільнити всіх. І як зробити це якнайскоріше. Маємо звільнити всіх. Працюємо далі - аби Сергій Глондар, Богдан Пантюшенко, Олександр Коріньков, Стас Асеєв і всі інші повернулися додому, - заспокоює Геращенко хлопців.
Насувається ніч, завантаження в автобуси відбувається вже при світлі фар.
- Соболев!
- Михаил Валентинович!
- Давай!
- Слава Украине!
- Героям Слава!
За спинами чути шипіння, щось про бандерівців і націоналістів.
Хлопці не зупиняються, ніби не помічаючи озброєних бойовиків і забувши про те, на якій вони території.
- Фомичев!
- Владимир Игоревич!
- Давай!
- Макеевка – это Украина! Ураааа!
Ззаду жіночий голос роздратовано і не дуже голосно вторить: "Макєєвка – это Донецкая Народная Республика!
В автобусі журналістів робимо перевірку – чи всі на місці. Декілька разів до нас заходить “ДНР”-івець в пошуках якогось Слєпцова.
- У нас в автобусі журналісти, випускайте вже!
Як раз в той момент, коли починають закрадатися сумніви, чи нас взагалі випустять, в салоні озивається чолов'яга в чорній куртці: “Я Слепцов!”.
Екс-ув'язнений мер Торецька, якого обміняли і привезли на окуповану територію, вирішив повернутися назад в Україну, переховуючись в автобусі журналістів. Бойовики його відпустили. На першій же зупинці на українській території екс-мер спробував вислизнути, але був пійманий. Його доставлять в пункт тимчасового утримання, і подальша доля незрозуміла. Скоріш за все, будуть тримати до наступного обміну.