У такі хвилини пам’ять та уява принесуть свої благодатні дари. Сірий антураж блокпоста перетвориться на мамину світлицю, в якій замерехтить видиво, що його підгледів колись Ігор Калинець:
Виводить мати дивним писачком
по білому яйці воскові взори.
Знаю це диво преображення по своєму Великодню 22 квітня 1984 року, який застав мене у камері пересильної тюрми в Сизрані. Була вона особливо, ну просто неймовірно брудна. До матраців було гидко дотулитися — вони зберігали сліди, напевно, кількох поколінь зеківського люду. В камері висів густий тютюновий дим і «густий» мат кримінальних. А душа моя прагнула чистоти і здобула її – у теплому кожушкові спогадів, у звучанні потужного й переможного: «Христос Воскрес!»
Бо не той бруд найстрашніший, що замурзує наш одяг, а той, що плямить нашу душу.
У цей Великдень Бог найближчим буде до вас, воїни АТО, бо він завжди з тими, хто бореться за правду і призиває Його у стражданні. Хай відчують на своєму плечі Його спасенну руку всі наші воїни й полонені, невинні діти та мирні цивільні! Хай відчують її Надія Савченко та Олег Сєнцов разом з усіма іншими, несправедливо ув’язненими!
Проте з Великоднем прийдуть до нас не лише писанки, а й мудрість одвічних символів, що супроводжують пасхальну містерію. І першим символом, з якого починаються Христові страсті, є зрада Юди. Як часто доводиться говорити про зраду в зоні АТО! Зраду того, з ким поділився хлібом. Зраду того, чию безпеку оберігаєш. Зраду того, від кого очікуєш любові та підтримки.
Дай, Боже, щоб у такі хвилини болю переконливим для нас був приклад Ісуса, якого так само дуже боліла зрада Юди, але Він не викохував у собі почуття помсти. Покарання за зраду на війні – це невідкличний обов’язок земного суду, а якщо й він його занедбує, то Суду Небесного. «До мене належить відплата, я відплачу!» – каже Господь. І вірмо, що це не казочка для наївних.
З Воскресінням Господнім на землю приходить мир – недарма наші предки обмінювалися на Великдень поцілунком миру. Проте який може бути мир, коли йде війна, коли мирну тишу ночі може в одну мить розітнути пекельний вогонь снарядів? Як узгіднити Господню заповідь «Не убий!» з вимогами війни?
Це питання терзає сьогодні не одного воїна. І якщо воно терзає й Тебе, то процитую Тобі слова з однієї релігійної книги, що їх начебто сказав Ісус одному римському воїнові: «Будь справедливий у війні, як і у мирі. Виконуй свій обов’язок без перебільшення і люті… Будь хоробрим, не будучи при цьому нелюдом. Таким способом ти не покинеш шляхи праведності й миру, і мій мир перебуватиме у тобі».
У Великдень розумієш, яким глибоким змістом наповнена пасхальна жертва – самопосвята того, хто віддає себе в жертву за свій народ. Хай не ранить Тебе думка, що десь там далеко від АТО люди живуть, як завжди, і навіть веселяться. Адже Ти саме тому й пішов на війну, щоб оберегти їхнє мирне життя, бо ворог хоче нас цього позбавити.
Твоя жертва – не глупота, якої треба соромитись чи уникати, а найвищий дар, який записує Твоє ім’я у небесній Книзі життя. Неси свою жертву світло та гідно, бо навіть попри кривду чиєїсь байдужості завжди скотиться з чиєїсь щоки сльоза вдячності Тобі за Твої піт і кров, що й виправдає та прославить Тебе в очах Бога й захищеного Тобою народу.
Бо пасхальна жертва, починаючись з болю, завжди завершується радістю перемоги. Христос Воскрес, далекий і незнаний Друже! Воістину Воскрес!
Від редакції: текст написано спеціально для газети "Фронтовик", яка є волонтерським проектом і безкоштовно розпосюджеється серед військових, що перебувають у зоні проведення АТО.