ГлавнаяОбществоНаука і релігія

Яких змін потребує наука?

Якщо пересічного громадянина запитати сьогодні про українську науку, відповідь ми отримаємо не дуже втішну. В кращому разі згадаються досягнення визначних вчених ще радянської доби, в гіршому – на нас чекає зневажливе стискання плечами і зустрічне питання: «А що, вона існує?».

Фото: Макс Левин

Тоді давайте поставимо питання по-іншому: «В якій країні ми хочемо жити?». Відповіді тут будуть доволі прогнозованими і оптимістичними: у мирній (данина часу), вільній, зі стабільною економікою, розвинутій, сучасній. Все перераховане можливо - за умови впровадження найостанніших досягнень тієї ж таки науки. Отже, запит у суспільстві на науку і високі технології є. Адже пам’ятаємо, що живемо у суспільстві інформації та знань, де економічна стратегія базується на стратегіях науковій і науково-технологічній. І розвиток будь-якої держави сьогодні залежить не стільки від її матеріальних ресурсів та технічних потужностей, якими вона володіє, скільки від наявного інтелектуального потенціалу та того, наскільки вміло держава здатна цей потенціал реалізувати.

Ситуація, яка зараз склалася з наукою України, дуже показова. Наука нібито і є – як мінімум в особі Національної академії наук (НАН) України з її понад 40 тис співробітників, а також вченими галузевих академій та ВНЗ (вищих навчальних закладів). І результати часто дає визначні – є унікальні розробки, є імпортозаміщуючі технології, інститути реалізують спільні міжнародні проекти та виконують зарубіжні замовлення. Більше того, багатьох наших науковців залюбки «експортують» разом із їхніми ідеями закордонні наукові установи, університети, компанії. Але маємо визнати, що суспільство всього цього не бачить і практично не помічає впливу вітчизняної науки на життя країни. Вочевидь, якщо ми прагнемо побудувати нову європейську країну з високим рівнем життя, ситуацію у науковій сфері потрібно змінювати чи не в першу чергу.

Після більше ніж двадцяти років незалежності актуальність серйозних реформ у науковій сфері для України тільки зросла. Старіння наукової еліти, посилення процесів міграції наукової молоді закордон, постійне недофінансування, нерозуміння суспільством «навіщо Україні наука» - є не стільки причиною, скільки наслідком неефективності функціонування наукової сфери в цілому за сучасних умов. Потрібно визначитися з пріоритетами та реорганізувати і реформувати наукову сферу таким чином, щоб вона відповідала викликам сучасності, задовольняла суспільний попит та була здатною до подальшої трансформації у майбутньому.

Законодавча підтримка

Постійна зміна урядів і політики держави щодо науки та науковців призвела до того, що сьогодні ми маємо законодавство, яке: НЕ враховує, ігнорує потреби чи утруднює роботу науковців, НЕ сприяє науково-технічному та інноваційному розвитку.

Наприклад, це дуже чітко можна прослідкувати на проблемах наукової молоді, для якої, здавалося би, держава має створювати всі умови для роботи. Та у 2012 році Міністерством освіти і науки (МОН) на чолі з Табачником було прийнято наказ №1112 про порядок захисту дисертацій, відповідно до якого для отримання ступеня кандидата наук замість публікації 3-ох статей від науковців вимагається опублікувати 5-ть наукових праць. Ситуація більш ніж дивна, оскільки при цьому не тільки не збільшено тривалість аспірантури, але й не враховується специфіка природничих і частини гуманітарних спеціальностей, яким для виконання роботи потрібен певний час для збору даних, проведення експериментів, обробки результатів та публікації самої статті, рецензування якої у рейтингових іноземних виданнях може займати три і більше місяців. І це при тому, що в світі захист дисертації може відбуватися і за однією статтею у високорейтинговому журналі, а тривалість аспірантури в середньому становить 4-5 років.

Фото: Макс Левин

Тож не дивно, що охочих вступати до вітчизняної аспірантури поменшало, оскільки виконувати поставлені вимоги у короткий відведений для підготовки дисертації строк практично не реально. Тривалий час молоді науковці буквально «штурмували» МОН відкритими листами і зверненнями, щоби повернути старі вимоги стосовно кількості статей, а також провести оптимізацію самої процедури захисту. Нарешті з’явилася надія, що Міністерство готове до діалогу. Від 17 липня 2014 року на офіційному сайті МОН було повідомлено про розробку проекту нового наказу, який має врахувати численні звернення науковців та є відкритим для громадського обговорення. Слід зауважити – позитивне вирішення даного питання значною мірою стимулюватиме молодих людей ставати на шлях наукових досліджень саме в нашій країні, а крім того - для цього не потрібні капіталовкладення,і достатньо політичної волі, підпису та печатки.

Не менше проблем викликало нововведення, що регулює роботу з хімічними речовинами. Зокрема, постанова Кабінету Міністрів України № 1068 від 21.11.2012, фактично унеможливлює повноцінну роботу з хімічними речовинами, необхідними для наукових досліджень. Суттєвого вдосконалення потребує митне законодавство щодо наукового устаткування, реактивів, оскільки зараз українські науковці через ускладнені процедури змушені закуповувати матеріали для досліджень майже вдвічі дорожче, ніж іноземні колеги. І це при нашому-то рівні фінансування науки!

Законодавчої підтримки потребує і питання забезпечення науковців житлом, оскільки на сьогодні рівень зарплат наукових співробітників, не кажучи вже про розмір стипендій аспірантів, навіть не досягає середнього, а отже знімати чи купувати житло їм просто «не по-кишені». Крім того, якщо створити грантові програми, систему забезпечення службовим житлом науковців, які повернуться після навчання чи роботи закордоном – можна заохотити повернутися принаймні частину науковців, які хочуть працювати в науці в Україні.

Фінансування науки протягом усіх років незалежності було найбільш болісним питанням для науковців. Тож обговорюючи реформування, ніяк не можемо його оминути. В Україні ніколи не досягався не тільки бажаний (такий, як у технологічно найбільш розвинутих країн: США – 2,66% ВВП, з яких 0.81% за рахунок бюджету, країни Європи – 1,9% і 1,23% з них – бюджетні), а й визначений як критичний рівень 0,9% ВВП. Та давайте розглянемо проблему з іншого ракурсу – а куди витрачалися кошти? Чому зараз армія ігнорує розроблені українськими вченими безпілотники? Чому ми закуповували ненові Hundai, в той час як маємо власні більш сучасні розробки, та ще й за значно менші кошти? Відповідь у більшості таких випадків лежить у корумпованому розподілі коштів і необхідно створювати дієві механізми протидії цьому.

Фото: catalog.use.kiev.ua

Звичайно, держава не повинна повністю утримувати науку, але має створювати умови, при яких інвестор буде зацікавлений фінансувати вітчизняні розробки, а не купувати готовий продукт закордоном. Сприятливим слід зробити не тільки інвестиційний, а й загалом підприємницький клімат у країні, що повністю є державною сферою відповідальності. В самому ж академічному середовищі, нарешті, усвідомили необхідність розумного поєднання базового фінансування (стабільні бюджети для наукових інституцій) та програмно-цільового фінансування наукових проектів, із поступовим зростанням частки останнього. При цьому важливою є наявність сприятливого середовища для розвитку приватно-державного партнерства і залучення інвестицій з боку приватного капіталу, а також державне замовлення на стратегічно важливі розробки та технології.

Експертне середовище

Природно, виникає питання щодо того, хто ж має приймати відповідальні рішення щодо:

  • інституційних змін (закриття чи продовження існування, оцінка і контроль якості роботи тієї чи іншої наукової установи);
  • виділення цільових програмних коштів, розподіл конкурсного і грантового фінансування;
  • якісної роботи спецрад по захистам дисертацій.

Важливими вимогами тут є саме фаховість і прозорість прийняття рішень. Тому формування експертного середовища є одним із ключових етапів реформування наукової сфери в Україні. Адже саме завдяки незалежним експертам стає можливою адекватна оцінка стану науки, визначення пріоритетних напрямків її розвитку, забезпечення вільної від корупції системи розподілу коштів та кваліфікована оцінка діяльності спецрад тощо.

Інколи на роздоріжжях історії зміна дороговказів та вибір того чи іншого шляху впливає не тільки на долю проекту – а й на майбутнє всієї країни. Хрестоматійним є випадок прийняття радянськими «експертами» від Політбюро на зорі комп’ютерної ери рішення не використовувати розробки власних кібернетиків, а копіювати американські комп’ютери. Американці зітхнули з полегшенням, адже той, хто копіює, ніколи не буде першим. У той же час розробки В. Глушкова та його команди могли би скласти для них небезпечну конкуренцію.

Віктор Глушков - в центрі
Фото: www.epos.ua
Віктор Глушков - в центрі

Варто пам’ятати, що результати українських наукових розробок високо оцінюються у світі – як раніше, так і зараз. Незважаючи на недостатнє фінансування, вчені отримують фундаментальні результати і створюють «проривні» технології, що часто знаходять втілення не в Україні, а закордоном.

Тому одним із першочергових завдань сьогодні є формування бази експертів та Наукової експертної ради, яка би могла взяти на себе функцію координування стратегічного розвитку науки в Україні. З огляду на той факт, що на сьогодні в Україні саме НАН України є основним осередком наукової традиції, джерелом наукових кадрів та найбільшою базою для їх фахової підготовки і залучення до роботи в науці, варто використати цей потенціал. При цьому важливою є взаємодія із системою освіти, їх взаємодоповнення та гармонійний розвиток.

Реформування НАН України

Наука має взаємодіяти із суспільством, а наукова політика - обумовлюватися характером, цілями, економічною специфікою і конкретними задачами суспільного розвитку. Так, принаймні, вважав засновник наукознавства Г.М. Добров. Україні насправді пощастило, що в нас є Академія наук, зі своїми потужними науковими школами та з державним (хоч і слабеньким) фінансуванням. Тобто це орган, який уже функціонує. Зараз головне, щоби він функціонував в інтересах усього організму - держави.

Немає сумніву, що НАН України як структуру, яка вже багато років зосереджує у собі найбільшу частку наукового потенціалу і наукових традицій країни, на найближчий час має бути збережено. Але так само очевидно, що її структура має оновитися та еволюціонувати. Більше того, якщо Академія наук хоче і в подальшому зберегти свій провідний статус, її керівництво має взяти на себе відповідальність за реформування як самої НАН України (в першу чергу), так і науки в Україні вцілому.

Фото: www.pryroda.gov.ua

Якщо говорити про здійснення першочергового реформування самої Академії наук, то чи не головною проблемою при цьому є значний віковий і фаховий розрив між науковими поколіннями. Так, на сьогодні маємо академіків та членкорів, багатьом з яких вже більше вісьмидесяти років, які обіймають керівні посади у Президії НАН України та дирекціях інститутів, а також певну кількість молодих науковців до 35-40 років, які нещодавно захистилися. Але не вистачає саме кваліфікованої ланки між 35-60 років – це, так би мовити, керівники лабораторій, відділів, які свого часу, отримавши науковий ступінь в Україні, виїхали закордон, де зараз продовжують наукову діяльність, або взагалі пішли з науки.

З огляду на це об’єктивно потрібен час для підготовки кадрів, які могли би змінити на керівних посадах старше покоління. Успішність вирішення даної задачі цілковито залежить від обидвох сторін – як від «благословення» старшого покоління, так і від бажання молодшого. Для того, щоби ці зміни пройшли відносно «безболісно», потрібен час, терпіння та здоровий глузд. Що стосується конкретних заходів, які варто було би запровадити, аби НАН України стала еволюціонуючою структурою, можна запропонувати наступне:

  • ввести вікове обмеження (досягнення пенсійного віку) на зайняття керівних посад в наукових структурах (Президія НАН України та ін.) та наукових установах та обмеження кількості строків перебування на керівній посаді в наукових центрах (не більше двох поспіль);
  • посилити інститутське самоврядування;
  • стимулювати самостійність та активність молодих науковців.

Саме для молодого покоління важливе питання мотивації – не тільки фінансової, а й мотивації престижу та самореалізації. Чи достатньо зараз можливостей реалізувати себе молодим науковцям – як дослідникам, так і науковим менеджерам? Адже саме молоді притаманні прогресивне бачення і готовність робити зміни – власне те, чого потребує вітчизняна наука. І молодь готова не тільки сподіватися, а й діяти. Підтвердження цьому – численні звернення до представників державної влади Рад молодих вчених, неодноразово успішно проведені Дні науки, спортивні заходи, активна участь у популяризації науки серед дітей (від найменшого шкільного віку до підлітків) і дорослих, а також активний пошук інвесторів для реалізації власних інноваційних ідей.

Фото: Макс Левин

Позитивним є те, що необхідність змін академічною спільнотою усвідомлена і навіть закріплена в «Концепції розвитку НАН України на 2014-2023 роки». Можливо, не такими радикальними, як очікувалося, але загалом правильними з точки зору поставлених цілей і завдань. Здійснення швидких і різких заходів з високою вірогідністю призведе до катастрофи, тому необхідно дати час 3-5 років, протягом яких має бути здійснений перехід.

НАН України має стати системою з «вільним прозорим потоком кадрів та фінансів» - тільки так з’явиться можливість трансформації Академії відповідно до вимог часу. Академія наук зі схоластичної конструкції має перетворитися у структуру, яка динамічно відповідає на запити суспільства і виклики часу. Якісно втілювати ці зміни має сама наукова спільнота.

Сьогодні кожен український вчений, кожен менеджер від науки несе велику відповідальність. Відповідальність і одночасно можливість зробити щось дійсно корисне – не для себе, не для своєї установи, а для розвитку науки вцілому і для України. Настав час патріотизму. А тому варто згадати, що наука потребує громадського визнання та підтримки. Ми все ще маємо високий рівень фундаментальної науки – наш «стратегічний запас», «науковий потенціал», тож маємо зрештою відлагодити ланцюжок, відновити конвейер від лабораторії до виробництва. Час усвідомити: ми країна, яка може не тільки послуговуватися китайським ширпотребом і постачати кваліфікованих програмістів, але й бути сильним гравцем на світовому hi-tech ринку. Час повірити: ми можемо самі розробляти і впроваджувати інновації, забезпечуючи високий рівень життя в країні й отримуючи Нобелівські премії! І, нарешті, час діяти!.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram