Зустрічає міцненький хлопець Андрій, організатор. «Трезвенников» штук 50, в основному молоді (до 25-30 років) хлопці, деякі з дівчатами, кілька сімейних пар з маленькими дітками.
Грають у волейбол, трійко малих вчаться грати у «городки» на спеціально обладнаному майданчику радянських часів. Міша кидає палицю не дуже зграбно – зізнається, що грає перший раз. Зауважую, що уявляв дітей «трезвенников» дуже спортивними – Міша ж зізнається, що після школи «гуляє» і бавиться на комп'ютері. «Скажу папе, когда домой приеду, чо пьешь, иди лучше на турник сходи», – виявилося, що Міша – це онук однієї з працівниць санаторію.
Матрьошка, «водка» і ведмеді – здавалося б, стереотип-анекдот, але нема диму без вогню. Проблема алкоголізму справді надзвичайно важлива для Росії – кожен п’ятий росіянин помирає з причин, пов’язаних із п’янством.
« После техникума меня забрали в армию. Два года армии отпахал, какой-никакой опыт жизненный там получил, посмотрел на жизнь державскую изнутри. Приезжал на побывку и не узнавал людей – все очень быстро и здорово менялось. За полгода общество так менялось, что я не мог с ними общаться. Придя на гражданку я понимал, что могу человеку помочь просто так, а люди тут без денег и жопу свою не поднимут. Все очень круто поменялось за 2 года – я был в шоке. И осознал, что общество очень больное и нужно искать каких-то соратников. И вот нашел их, в СБНТ (Союз борьбы за народную трезвость)», – по дорозі на обід Андрій переконує, що як тільки кидаєш пити-курити, відкриваються очі на світ. Для нього переломним моментом стало створення сім'ї і народження сина: каже, відповідальність за родину зобов'язує ставитись до життя серйозніше.
Обід справжній «заводський» – гречка, тушонка і компот.
Хлопці цікавляться актуальністю антиалкогольного руху в Україні. Відповідаю чесно – не чув про таких. З трохи перебільшеним ентузіазмом розповідають трудові біографії.
– Я тоже работаю на заводе, ДСП делаю. Трудовая интеллигенция, если можно так сказать. Сейчас, по-моему, тот, кто прочитал что-нибудь кроме букваря и «Репки», уже интеллигенция.
– А я вот сказки сейчас читаю – там мудрость народная заложена. Вот, например, сказка про золотую рыбку: старик закинул невод, раз, второй – ничего не словил. И только на третий раз ему попалась золотая рыбка. Таким образом, учит детей, что терпение нужно, чтобы добиться чего-либо…
Рушаємо на «круглий стіл» – насправді це галявина біля волейбольного майданчику. Мають обговорювати проблеми, з якими стикаються пропагандисти тверезого життя. Всідаємося на траві, дехто приносить тематичні книжки. Коренастий чолов'яга, хитаючи 3-місячне дитинча в одній руці, розповідає про необхідність внесення пункту тверезості в програму політичної партії:
– Вот придем к власти и будем решать этот вопрос! А сейчас нужно социследования проводить своими силами. А потом показывать результаты властям в Москве. Они же не знают, какая тут, на местах, ситуация! – я дивлюся в очі слухачам, думаю, зара засміють мужика. Але ні, сидять з серйозними обличчями. Вірять, питання задають.
Ідемо по дрова для вечірнього вогнища, Андрій продовжує ідейну боротьбу з уявним алкоголіком:
– Образ жизни какой? такой же самый паразитический. А я говорю, где семья, где дети?.. Что значит быть патриотом? Это в первую очередь создать семью – ячейку общества, родить детей, чтобы (хитро усміхається – М.Левін) генофонд поднимать. Чтобы было за что рубиться. Нужно мыслить в одном русле, тогда все проблемы исчезнут. Вот люди отказываются от алкоголя, им предлагаем – смотрите, есть занятий немеряно, а то пить и баб трахать немудрено. Я вот с работы прихожу, если не сильно замучился, трешку бегу (3км – М.Левін), после этого на турничек и душ холодный – красота! Раньше-то была такая прослойка – трудовая интеллигенция – то есть люди думающие, а сейчас – одно быдло тупорылое.
Біля вогнища літає дух Великої Держави – пісні про «Святую Русь», «демона у власти» і «простой народ, который видит ложь и терпит гнет».
Ранок починається о 6-й, ранкова пробіжка з дв оголовим орлом і купання у величній річці. Світло по-літньому тепло-жовте, тіні довгі, а рухи енергійні – тут, на березі, все стає на свої місця. З хлопців змивається напруження і пафос. Вони такі самі росіяни, веселі і відкриті. Тільки не п'ють.
Я збираю речі, а в голові висить багато питань без відповідей. Чи може ця групка ентузіастів виконати функцію держави? По створенню інфраструктури і умов для занять спортом . По вихованню відповідального «члена суспільства». Для чого їм це потрібно? Для чого Росії потрібні такі організації?
Прощаючись, я отримую декілька наївних запитань від братів-слов'ян:
« А это правда, что у вас там закон хотят принять, чтобы запретить разговаривать на русском?»
« А это правда что у вас в некоторых городках, если заговоришь на русском, могут побить?»
« Украинского языка же вообще не существует, это смесь русского и польского?»
Хочеться мати на них однозначні відповіді …
