Звісно я люблю швидкість, і неважливо, іде мова про автомобіль, мотоцикл чи велосипед. Але також я люблю гуляти лісом, сидіти на березі річки, бігати полем, розглядати гусінь, що повзе по листочку… І тому мова буде йти зовсім не про перегони.
Про «освоєння» Олешків краєм вуха чув і раніше, наприклад, коли читав рекламу велотурів по «найбільшій пустелі Європи". Задніх думок не виникало, аж доки не побачив чергового прес-реліза екологів: "Джипінг повертається на заповідні території". Йшлося про те, що на території національного природного парку «Олешківські піски» на Херсонщині проходить 2-й етап Кубка України з ралі-рейдів. Тому я їхав не тільки змагатися, а й побачити, як впливають на природу Олешків перегони великих джипів (вагою біля двох тон) і велика кількість людей, м'яко кажучи, екологічно несвідомих.
Організатором змагань виступив Вадим Нестерчук – пілот та власник команди SIXT Ukraine, яка першою з-поміж українців виступила на легендарному ралі ”Дакар”. Одразу зауважу, що до Нестерчука ставлюся з великою повагою – він фактично вивів Україну в еліту автомобільного спорту, витративши на це шматок життя і купу грошей.
Побачивши його вживу в Олешках, теж не розчарувався. Людина без зайвого пафосу, дуже легка у спілкуванні. Вадим їв борщ і сосиски із загального котла і особисто забирав маршалів з контрольних точок на своїй спортивній Т2. Забігаючи наперед, скажу, що з пієтетом згадую момент, коли в перший день ралі нам випала можливіcть (наш екіпаж загубився у пісках) їхати за Нестерчуком по нічній трасі.
З іншого боку, Нестерчук - тато, яким можна захоплюватися. Поміж жовтих наметів бігали його двійко дітей - хлопчик років семи, який вже опанував квадроцикл, і дівчина підліткового віку, що виглядала щасливою вдалині від інтернету і цивілізації. Реалізуватися професійно і в той же час не забувати про родину — це мистецтво.
Як фанат автоперегонів, я Нестерчука чудово розумію: мати у рідній країні мініатюрний аналог Сахари і не скористатися цим – гріх. Питання виникають до інших людей – посадових осіб Міністерства екології та природних ресурсів та керівництва Національного парку “Олешківські піски”. А саме вони дозволили знущання над природою учасникам ралі-рейда.
В ситуації допоміг розібратися заст.голови Національного екологічного центру України Олексій Василюк.
Національний Природний Парк (НПП) – це територія природно-заповідного фонду. Як правило, Національні Парки значно більші за площею, ніж заказники, пам'ятки природи, заповідники та інші категорії Природного Заповідного Фонду (ПЗФ). Парки відрізняються тим, що використовуються не лише для охорони природи, а й для туризму. Фактично, це охоронювана територія, де людина може побачити, як виглядає дика природа.
Василюк наголошує, що НПП - це місце, де можна відчути, якою є природа без людини. І аж ніяк не полігон, де люди змагаються, хто «краще» природу зґвалтує.
А те, що природу гвалтують, таки правда. Приймаю закиди, що сам брав участь у перегонах, а тепер бідкаюсь на екологічну несвідомість інших. Це правда, але іншого шляху побачити, як жінка-пілот (журналіст одного з телеканалів) переїжджає джипом молоденьку метрову сосну або інший екіпаж вихваляється, що проклав новий маршрут прямісінько через дюни, не було.
Хтось може спитати: а хіба піщаним дюнам є різниця, проїхався по ним автомобіль чи ні? Так, різниця є. Насправді, пустелю з цієї місцевості зробили самі люди. В минулому Олешківські піски були значно більше вкриті рослинністю, але випас великих отар овець і використання пісків як військового полігону зруйнували біологічну корку і вивільнили бархани.
За останні кілька десятиліть екосистема Олешків почала відновлюватись. Природа вперто намагається зробити з пустелі квітучий піщаний степ. За інформацією Національного Екологічного Центру ці піски – чи не останнє місце, де в Україні знаходили легендарний лишайник Аспіцилію, яка в Біблії названа Манною Небесною. І це не міф, а живий лишайник, який занесений в усі можливі "червоні книги". І він десь там носиться вітром поміж барханів!
Я розумію також спортивних журналістів, які навперебій будуть розхвалювати Олешки, як можливе місце проведення етапу Кубка Світу з ралі-рейдів. Звісно, ейфорія від можливості погасати піщаними дюнами на великому комфортному джипі з повним баком пального може затьмарити будь-які доводи екологів.
Але спробуйте поглянути на Олешки по-іншому. Як на живу істоту, згвалтувавши яку, отримаємо справді мертву пустелю.
