Буквально за все: за його кар’єрний ріст, за доходи, за переклади книг, за зустрічі із журналістами, за організацію читань і турів, за промоцію книг. Окрім, ясна річ, самих текстів – тут вже відповідальність лежить на авторові. На Заході розмірковувати про письменницьку кар’єру, не задумуючись про потенційного літагента, просто не варто – в такому випадку можна не вижити на літературному ринку, якщо туди, до речі, ще вдасться потрапити.
Рідкісний птах - літературний агент, у нас зустрічається, проте це радше навдивовижу щасливий виняток, аніж унормована закономірність. Відтак зовсім не дивує той факт, що частина вітчизняної автури відгукується на пропозиції літературних агенцій, які надходять із-за меж наших терен.
Хто з ким?
Одразу варто застерегти читача: гвардія українських письменників, які мають літагентів - нечисленна. З іншого боку, позитив у тому, що те число значно більше, ніж будь-хто міг би подумати. Наприклад, німецьке агентство Nibbe & Wiedling співпрацює аж із п’ятьма українськими письменниками, точніше буде сказати - із трьома письменниками і двома письменницькими парами: Наталкою Сняданко, Тарасом Прохаськом, Ладою Лузіною, а також Мариною і Сергієм Дяченками та Наталією і Олександром Шевченками.
Ірена Карпа натомість співпрацює із російським літературним агентством, Gourmen & Smirnova, яке вважається ледь не першим літературним агентством, що з’явилося на території Росії.
Однак, одна із засновниць агентства, Юлія Ґумен, повідомила, що значно серйозніша робота з Іреною Карпою була раніше.
Що стосується теперішнього часу, то в агентстві вже давно не отримували нових творів письменниці. І також додали, що розпочали працювати зі ще одним українським автором, Дмитром Савочкіном, який щоправда пише російською.
Цілком ймовірно, що Андрій Курков був чи не першим українським письменником, який розпочав тісну діяльність зі західними агентами. За його словами, у 1997 році він надіслав чималу кількість своїх рукописів у різноманітні американські та європейські видавництва. У кінцевому результаті три видавництва - шведське, австрійське і швейцарське – зацікавилися його «Пікніком на льоду». Письменник зупинив свій вибір на останньому, швейцарському.
Відтоді видавництво «Діогенес» і його субагенти опікуються подальшою долею творів нашого автора. Результат відомий уже зараз: твори Андрія Куркова перекладені тридцятьма трьома мовами, а наступного року до цього списку долучиться наступна - арабська.
Американські видавничі гірки
Будь-який розголос на Заході може звернути увагу літагентів на автора. Щось схоже трапилося із Любком Дерешем. Опісля успіху романів у Німеччині до нього з пропозицією про співпрацю звернувся Маркус Гоффманн, представник американсько-англійського літературного агентства Regal Literary Inc.
«Я вперше натрапив на Дерешеву творчість завдяки його німецькому видавцеві – «Зуркамп», я прочитав «Культ» і закохався в роман. Студіюючи славістику в університеті, я завжди цікавився новими голосами з Центральної та Східної Європи, і Любковий голос був одним із найчіткіших. Отож я вирішив довідатися, хто його видавець в Україні й чи зацікавленні вони у його репрезентації на Заході», - розказав літагент про знайомство з українським письменником.
Маркус Гоффманн, який головним чином спинився на просуванні творів Любка Дереша на англомовному ринку стверджує, що ця втілення в реальність цієї справа насправді дещо проблематична. Річ у тому, що в літературному англомовному світі достатньо скептично ставляться до перекладної літератури. Відтак далеко не кожен видавець захоче ризикувати і витрачати власні кошти на невідомого автора. До того ж, не завжди чітко працюють і самі видавництва.
«Неабияка проблема англомовного ринку полягає в тому, що лише в кількох видавництвах працюють редактори, які говорять і читають іноземною мовою», - ділиться враження співрозмовник.
Присутність таких працівників у інших видавництвах допомагає впевнитись у якості книги, котру видавцям пропонують. Попри нетривалу співпрацю з українським письменником, деякі поступи на англомовному ринку таки є. Приміром, фрагмент «Культу» в перекладі титулованого американського перекладача Пітера Константайна був надрукований у престижному нью-йоркському часописі «Fiction», де колись друкувалися твори Кортасара, Акутагави, Бабеля та безлічі інших як неангломовних, так і англомовних авторів. У найближчий планах літературного агента - знайти нішу для творчості Любка Дереша на англомовному ринку. У випадку позитивного закінчення справи, Гоффманн хотів би попрацювати з Юрієм Андруховичем, чия творчість йому неабияк імпонує.
Поступовий прогрес
Ґаліна Дурстгофф натрапила на твори Оксани Забужко вельми спонтанно і випадково. «На початку 21 століття натрапила на рецензію Забужко в німецькій пресі. Писав її журналіст, який заслуговує усілякої поваги – він скаржився, що книга, яка вже чотири роки є бестселером в Україні, досі не перекладена німецькою».
Попервах літагентка знайшла переклад «Польових досліджень» у одному «товстому» російському журналі. Роман, попри досить невдалий переклад, склав на неї грандіозне враження: «Це ніби пірнути у швидку річку – так захоплює ця розповідь».
Захоплення були настільки сильними, що вона вирішила знайти Оксану Забужко і запропонувати їй співпрацю. Відтоді перекладні книги письменниці почали з’являтися в інших країнах. Спершу книжка (йдеться тут про «Польові дослідження») знайшла свого читача в угорській, чеській, польській мовах, а після чотирьох років співпраці - і в німецькій.
Наразі ж «Польові дослідження» перекладені дев’ятьма мовами. Щоправда, в цьому списку відсутній англійській переклад, але, схоже, не надовго. Зараз ведуться перемовини зі серйозним американським видавцем, який хоче опублікувати паперову та електронну версію роману - але на даному етапі Ґаліна Дурстгофф відмовляються його називати.
Пані Дурстгофф, подібно до Маркуса Гоффманна, також нарікає на англомовний ринок, який, за її словами, практично не видає перекладної літератури. «З моїх авторів, - провадить далі агентка – вдалося знайти видавця лише для Владіміра Сорокіна, Світлани Алєксієвіч, Анни Політковської та Міхаїла Ґорбачова. Як бачите, це доволі відомі імена».
Очевидними є вади теперішньої української літератури. На думку пані Ґаліни, головна проблема нашої літератури - відсутність перекладачів із української. «У Туреччині зараз перекладають «Польові дослідження», і перекладають із німецької – навіть не з російської! Переклад хороший, але ж це нонсенс» - ділиться спостереження літагентка.
Відомо пані Дурстгофф і про інших українських авторів, однак незнання української мови не дають їй можливості сповна оцінити вартість їхніх творів. «Буду чекати на російські переклади», - резюмує співрозмовниця, якій належать усі права на творчість Льва Толстого і Даніїла Хармса.
Вперед у майбутнє
Не можна говорити, що сучукрліт ніде й нікому не відомий, адже таке формулювання не відповідатиме дійсності. Однак говорити, що наша література рухається поступово і за якимось чітко окресленими схемами – теж не варто і, напевне, ще зарано. «Треба надіятися, що з’являться українські літературні агенти, котрі всерйоз займуться просуванням української літератури на західний ринок», - рекомендує на останок німецька агентка.