Ці «легенди химерного краю» пригадалися, коли старенька бабуся у полтавському селі почала мучити питанням – то ж за кого голосувати, дітоньки? Вона ще сумнівається, а от люди, які збираються у сільському магазині біля порожніх полиць, вже твердо переконані у своїх симпатіях. І запекло переконують тих, хто ще сумнівається. Треба Януковича, щоб боялися і був порядок. Залізобетонний аргумент. Можна лише привітати піарників, яким вдалося донести образ «залізного господаря» до сільської хати.
У селі є телебачення, а в декого навіть тарілка сателітна. Але інших кандидатів немає. Таки втягнули «односельчани» свого «дачника» у сільмагівську дискусію. Не віджартувався, не
відкрутився. Тож почав розпитувати старших свідків різних епох і режимів.
– От була радянська влада, колгосп, райком компартії і КДБ. Боялися начальства?
– Ще й як. Головне – не попасти під руку!
– А як же закон і порядок?
– Та крали безбожно! А що сказав парторг – те й закон…
Дивна штука – людська пам’ять. У цьому селі у кожній хаті пам’ятають, як забирали усе в 1933-му. Копали ночами секретні погреби-землянки, щоб заховати туди трохи буряків, картоплі і вижити. Багато померли з голоду у страшних муках. А хто це зробив?
Та власті, як каже старенька бабуся. Виходить, «власті» убивали голодом, але був «порядок»?! Жертви сталінізму через багато років виправдовують своїх катів! Що це, як не стокгольмський синдром, коли жертва починає захищати «свого» терориста?!
Страх був в очах тисяч людей, які стояли у черзі до Мавзолею, де лежав Сталін. Вони жили роками, день у день, у страху, що і за ними прийдуть, що загуркотить уночі воронок. Від страху, що і до тебе доберуться. Цей страх був і в день смерті «вождя». А крім страху в очах були сльози. Громадяни найбільшого концтабору – ГУЛАГу – плакали за своїм катом.
У цих сльозах з 1953 року, напевно, і ховається відповідь, чому настільки популярний сьогодні в народі стереотип «будуть боятися – буде порядок». Останній цвях у домовину здорового глузду – «наші люди інакше не вміють».
У наших північних сусідів Сталіна захищають, бо це частина державної доктрини, частина «Газпрому», частина добробуту «нових росіян» у Європі, частина післякризової геополітики. Як наслідок: критику на адресу кривавого Сталіна сприймають як критику Росії. Там і далі бояться відділити жертви і подвиг простого народу від самого Сталіна. Неосталінізм ліг у підвалини нової національної ідеї.
Але чому сталінська доктрина «страх = порядок» має стати формулою вибору українського громадянина у 2010 році? Ще достатньо живих свідків страшного ХХ століття, у якому панували смерть і розруха. Тобто страх йшов поряд із страшним господарським і суспільним безладом. І «залізною рукою до щастя» так і нікого не загнали…
Суспільство, яке ще не зробило свого вибору у минулому, не може зробити вибір у майбутньому.