ГлавнаяПолитика

Вітчизняне кораблебудування: чи можлива реанімація галузі

За часів СРСР на українських підприємствах кораблебудування виробляли великі кораблі для військового флоту. Навіть, авіаносці. Але відсутність замовлень з боку Збройних Сил України поставила кораблебудування на межу виживання. Нині від колишнього грандіозного комплексу залишилися лише уламки.

Док заводу 'Океан', м. Миколаїв
Фото: Вікі
Док заводу 'Океан', м. Миколаїв

Кораблебудування в системі координат ОПК

Ситуація в сфері кораблебудування є набагато гіршою, ніж в літакобудуванні та в ракетно-космічній галузі. Україна зробила замовлення на кілька літаків, держава також анонсувала окрему ракетну програму. У кораблебудуванні навпаки – Міноборони замовило для армії турецькі корвети та британські і американські катери. 

Варто одразу обмовитися, що вітчизняне кораблебудування не може бути «на фінансуванні» військового відомства, бо принаймні сьогодні існує нагальна потреба захисту від досить вірогідної агресії Росії з моря та в самих морських акваторіях. Тому Україна не має ані часу, ані ресурсів для розвитку національних проєктів переозброєння Військово-морських сил. 

Але занепад кораблебудування – наслідок недолугої політики держави упродовж 30 років. Вірніше, відсутності такої політики. Щоправда, країни НАТО Великобританія і Туреччина, які беруть участь у проєктах виробництва ракетних катерів P50U та корветів класу ADA для ВМСУ, наче б то обіцяють високий рівень локалізації виробництва в Україні. З часом, тому що перший корвет і кілька британських ракетних катерів будуватимуться точно не в Україні.

А виживати підприємствам галузі потрібно сьогодні. То ж важкі часи мотивували підприємства кораблебудування до об’єднання у Військово-морський підкластер, який увійшов до громадської спілки «Морський кластер України». З метою звернути на себе увагу влади, вимагати якоїсь цілеспрямованої політики, яка б передбачала розвиток підприємств і галузі в цілому. Вперше Військово-морський підкластер заявив про своє оформлення та існування під час міжнародного збройового форуму «Зброя та безпека 2021». А в останній день серпня в період проведення міжнародної виставки з суднобудування, судноплавства та розвитку портів «ODESA 2021» близько півтора десятки підприємств кораблебудування вперше почали вголос говорити про захист власних інтересів. Показово, що тут без вагань об’єдналися як державні, так і приватні підприємства.

Фото: facebook/Ukrainian Maritime Cluster

Щоб говорити про кораблебудування предметно, варто провести невеличку ревізію. А саме, дізнатися, що для українського флоту можна виготовити на вітчизняних підприємствах? Популярними у світі залишаються силові установки для військових кораблів. Миколаївська «Зоря – Машпроєкт» постачає їх багатьом країнам світу, включаючи Китай та Індію. Так само на світовому ринку озброєнь користуються попитом українські морські радари та проєкти військово-морської техніки. РЛС купили навіть США. 

Україна здатна виробляти засоби морської радіолокації, гідролокації, а також сучасні системи моніторингу надводної та підводної обстановки. Звісно, родзинкою у майбутньому може стати й ракетний комплекс «Нептун», який вже існує у береговій версію та адаптується до корабельної. Для ракетних комплексів РК360 «Нептун» ДП Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-Радіолокація» розробив нову мобільну РЛС «Мінерал-У» (на платформі Tatra 8х8). Цей багатофункціональний загоризонтний радар призначений для виявлення, класифікації надводних цілей на значній відстані – до 500-600 км – та видачі цілевказування засобам враження. Перші дві станції загоризонтного наведення для комплексу «Нептун» мають бути виготовлені до кінця 2021 року.

Дві станції багатофункціонального радіолокаційного комплексу 'Мінерал-У' на заводі 'Радіовимірювач'
Фото: кадр з відео Security Talks
Дві станції багатофункціонального радіолокаційного комплексу 'Мінерал-У' на заводі 'Радіовимірювач'

Правда в тому, що нині у світі майже немає держав, здатних виробляти кораблі самостійно «від А до Я». То ж і в Україні пішли шляхом залучення іноземних партнерів – у виробництві для ВМСУ ракетних катерів та корветів класу ADA. Тут при прийнятті рішень ключовими аргументами були швидкість побудови кораблів та катерів, а також, наявність кредитних ресурсів. Водночас, якщо проєкти з Великобританією та Туреччиною будуть реалізовані, український флот поповниться не тільки сучасними катерами й корветами. А й отримає натівські ракети та інше обладнання. А підприємства кораблебудування за допомогою партнерів отримають можливість виробляти таку військово-морську техніку в Україні.

Хоча усе у цій площині відносно. Один із провідних менеджерів галузі сказав автору цієї статті на умовах анонімності наступне: «Якщо йдеться про отримання досвіду щодо розгортання сучасного виробництва, то безумовно, через те, що це процес і певна робота підприємства, нам це потрібно, і тут можна казати про певні технології, але якщо йдеться про ноу-хау, то хай ні у кого не буде ілюзій – ніяких технологій ми ані від британської сторони, ані від турецької, не отримаємо».

Ось як прокоментував ці можливості начальник управління суднобудування та морської техніки ДК «Укроборонпром» Вадим Чабан: «Є стислі терміни і завдання щодо введення цих корветів до складу ВМСУ, тому, за моєю інформацією, перший корвет класу Ada буде будуватися з мінімальною локалізацією в Україні. Що стосується інших корветів, то ми плануємо приймати участь на рівні добудови, електрооснащувальних робіт. Крім того, ми плануємо встановлення турбін виробництва ДП НВКГ «Зоря-Машпроект». Але це великі роботи щодо перепроектування. З урахуванням комплексних робіт, електромонтажних робіт, встановлення систем керування, встановлення систем слідкування, я вважаю, що ми могли б розраховувати на близько 50 відсотків. В британському катерному проекті, наскільки мені відомо, завдання англійської сторони, то це лише 20 відсотків виробництва в Британії. Все інше вони будуть пропонувати розміщувати на потужностях українських підприємств. З огляду на те, що вони тільки зараз почали опрацьовувати технічні завдання, і плюс, вони багато чого відкрили після візиту в Україну, я думаю, що кінцева цифра справді буде близько 80 відсотків локалізації виробництва у нас».

Фото: facebook/МИКОЛАЇВ – МІСТО КОРАБЕЛІВ

Але це теорія. Оксана Врублевська, директорка приватної Науково-виробничої корпорації «Клівер» та голова Військово-морського підкластеру, зробила цікаве повідомлення: «Пару тижнів тому я в Туреччині відвідала компанію, яка буде постачати корвети в Україну з метою дізнатися більше про ймовірну участь українських підприємств у локалізації виробництва. Хочу сказати, що я дуже здивувала турецьку сторону своїм питанням щодо локалізації. Вони поки що не планують ніякої локалізації. Поки така ідея не доведена до свідомості постачальника корветів».

То ж, за майбутнє вітчизняного кораблебудування потрібно реально боротися. «Якщо буде державна політика і правильна комунікація з постачальником корветів, як мінімум, на рівні Міністерства оборони, то вітчизняна промисловість на сто відсотків готова долучитися до локалізації виробництва цих корветів, починаючи із корпусних робіт і закінчуючи постачанням систем управління озброєнням корабля», – зазначила Врублевська та додала, що національна кораблебудівна галузь України могла б забезпечити ці корвети силовими установками, засобами гідроакустики, системами підводного, зокрема, мінно-торпедного озброєння, корабельними радіолокаційними станціями.

Справді, важливо, щоб країна не була критично залежною від інших держав у питанні отримання та використання озброєння. Бо як виявилося із досвіду співробітництва України з Німеччиною (яка відмовилася постачати оборонну продукцію), настрої у партнерів на Заході можуть швидко змінюватися. Загалом же відстоювати є що. Потенціал суднобудівної галузі України значно вищій ніж оцінюють експерти.

Директор ДП «Дослідно-проектний центр кораблебудування» Вадим Борисов
Фото: maritimebusinessnews.com.ua
Директор ДП «Дослідно-проектний центр кораблебудування» Вадим Борисов

«Якщо говорити про те чи може Україна спроектувати і побудувати ракетний катер, то я заявляю відповідально – може. В Україні на сьогоднішній день є і проектанти, і заводи, які зацікавлені в такій роботі. Але тут важливо розуміти, що якщо робити такий катер в Україні, то двигун, наприклад, треба буде закуповувати закордоном. У нас не виробляються морські дизеля. У той же час є комплекси і системи, в яких Україна досить сильна. Наприклад, радіолокаційні станції, які більш ніж конкурентоспроможні на світовому ринку озброєння. Якщо ми говоримо про ракетний катері, то ця одна з ключових позицій з точки зору реалізації», – переконує директор-генеральний конструктор державного підприємства «Дослідно-проектний центр кораблебудування» Вадим Борисов.

Рятівний експорт та нарощування українського флоту 

Говорячи про нарощування українського флоту, варто говорити про іноземні програми. США, «як дружина Цезаря, поза підозрою». А саме, окрім американських патрульних катерів Island, з 16 ракетних швидкісних катерів MARK VI вісім надавати Україні в межах військово-технічної допомоги. Вісім британських ракетних катерів прийдуть в ВМСУ завдяки кредиту. Турецькі корвети класу Ada закуповуються в межах розгорнутої програми ВТС між Україною та Туреччиною – в ній є й велика політика балансування Анкари між Києвом та Москвою, й питання критичних технологій (отримання від Туреччини тих самих ударних безпілотників Bayraktar TB2), й питання валютних надходжень (Україна також постачає Туреччині великий перелік оборонної продукції, від двигунів до ударних безпілотників до ПТРК «Скіф»).

З іншого боку, підприємствам кораблебудування від цього не легше, і чекати на перепроєктування турецьких корветів навряд чи вихід. Звісно, найкращі підприємства витримають – як завжди, за рахунок експорту. Наприклад, Китай традиційно купує розробки у військово-морській тематиці. Зокрема, для Піднебесної розробляються морські радари та двигуни для військових кораблів, які розробляються миколаївським підприємством «Зоря-Машпроект».

Державне підприємство НВКГ «Зоря»-«Машпроект»
Фото: opk.com.ua
Державне підприємство НВКГ «Зоря»-«Машпроект»

Загалом, українське кораблебудування через відсутність інтересу власної держави давно стало дешевим донором для держав іноземних. Чого тільки варта комічно-драматична історія із продажем Китаю авіаносця. Нагадаємо, ще у далекому вже 1998 році Україна продала Макао під розважальний центр авіаносець «Варяг» усього за 20 млн доларів. – ступінь його готовності складала 67%. Добудований і модернізований на суднобудівному заводі в Даляні у 2012 році авіаносець був включений до бойового складу ВМС Народно-визвольної армії Китаю під назвою «Ляонін». До речі, й систему управління цього авіаносцю розробив один із інститутів Національної академії наук України.

І ця традиція продовжується – Україна постачає ті технології, які ще мають цінність. Не тільки в кораблебудуванні. Той самий Китай веде активні розробки великого транспортного літака – більшого за «Руслан» та меншого за «Мрію». То ж, якщо Україна не попіклується щодо модернізації та відновлення виробництва Ан-124 з яким-небудь західним партнером протягом наступних п’яти-семи років, то це вже буде недоцільно…

Але повернемося до кораблебування. Українські промисловці єдиним реальним порятунком називають проект 58250 зі створення вітчизняного корвету – хай там у вигляді фрегату – на заміну старому флагману «Гетьману Сагайдачному», який знаходиться в експлуатації вже 27 років. Ще у 2012 році Анатолій Гриценко, на той час голова комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, назвав цю програму «останньою можливістю підняти суднобудування в країні, більше такого шансу не буде». 

Про те, що «Володимир Великий» добудують по доопрацьованому проекту багатофункціонального фрегата ближньої морської зони, почали казати в лютому цього року. Міноборони ініціювало програму добудови національного корвета, який за своєю водотонажністю та можливостями наближений до кораблів, які вже класифікуються у окремий субклас – багатофункціональні фрегати ближньої морської зони. Фахівці вказують: корвет українського проекту 58250 мають повне водозаміщення у 2650 тонн, турецькі корвети класу Ada – 2032 тонни, німецькі класу Braunschweig 1840 тонн, російські корвети Чорноморського флоту, проекти 22160 та «Буян-М», відповідно 1800 та 949 тонн.

Секції недобудованого корпусу 'Володимира Великого'
Фото: defence-ua.com
Секції недобудованого корпусу 'Володимира Великого'

За оцінками фахівців, вартість добудови оцінюється у 8 млрд. грн. Очевидно, що для реанімації кораблебудування як галузі, напевно, це не є якоюсь захмарною цифрою. Звісно, до війни побудова фрегата не має стосунку. Такий корабель можна використовувати для візиту у світові порти та українським прапором доводити, що Україна – морська держава. От, здається, й уся історія про вітчизняне кораблебудування.

Видання LB.ua - одне з небагатьох серед топових загальнонаціональних ЗМІ, яке якісно висвітлює церковну тематику. Тому не гріх буде тут долучитися до кампанії

Кирило (Говорун), вчений-богослов, професор університету Лойола-Мерімаунт, науковий співробітник Єльського і Колумбійського університетів

Валентин БадракВалентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram