«Азовсталь» і Комбінат імені Ілліча разом дають 25% валютної виручки країни і 7% ВВП»
Ви працювали на «Метінвесті». Були успішним топменеджером. Чому вирішили піти в політику?
Я вирішив балотуватися на посаду мера в Маріуполі у 2014 році. Це був дуже важкий період. Треба було комусь брати відповідальність. Я людина відповідальна, у цьому місті народився та виріс. У 2014-му працював директором з персоналу та соціальних зв'язків (на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча, входить у холдинг «Метінвест», – LB.ua). Тоді неодноразово обстрілювали селище Сартана, потім район Східний у Маріуполі. Тоді я займався відновленням інфраструктури, організовував людей. Потім мені люди запропонували піти на цю посаду, мене висунув трудовий колектив (у 2015 році Вадим Бойченко обирався від партії «Опозиційний блок», – LB.ua). Тоді до виборів залишилося всього три місяці. Мене підтримали 74% виборців.
Ви раніше думали про політичну кар'єру?
До цього я навіть і не мріяв бути мером Маріуполя, навіть не було таких думок. Стались події, які все змінили в моєму житті (йдеться про військову агресію РФ на Донбасі, – LB.ua).
Ви тривалий час працювали у «Метінвесті», зараз там працює ваша дружина. Ви можете вважати себе людиною Ахметова?
Я дуже поважаю цю людину (Ріната Ахметова, – LB.ua). Можу чітко сказати, що він зробив свій вибір у 2014 році. Коли треба було відновлювати мікрорайон Східний, він виділив на це кошти. Вважаю, що це правильна та чітка позиція людини, у якої в серці Україна.
Рінат Ахметов зробив екологічний проєкт – реконструкцію аглофабрики на заводі Ілліча. Це зніме проблему екології в місті. Це найбільша аглофабрика у Європі. Вартість реконструкції - 200 мільйонів доларів.
Зараз у Маріуполі є два заводи – «Азовсталь» і Комбінат імені Ілліча, вони входять у групу «Метінвест». Разом вони дають 12 мільйонів тонн сталі, 25% валютної виручки країни і 7% ВВП. На них працює 40 тисяч осіб. Завдяки цьому наповнюється наш бюджет. Вклад в економіку важко переоцінити.
«Я вважаю, що Маріуполь показав себе у 2014 році»
Маріуполь - це Донбас чи Приазов’я (географічна область на сході України з береговою лінією Азовського моря, – LB.ua)?
Маріуполь – це українське місто в Донецькій області.
А ментально?
Я вважаю, що Маріуполь показав себе у 2014 році. Люди, які тут живуть, зробили свій вибір. Для них, як і для мене, Маріуполь – це Україна.
Ваш син закінчив Військову академію в Одесі. Він брав участь у боях на Донбасі?
Звичайно, брав участь. Він уже старший лейтенант, служить у Збройних силах. Він тут живе, працює, чинний офіцер української армії. Забезпечує 34 бригаду морської піхоти, яка зараз розташована в Маріуполі.
У 2014 році я стояв з дружиною на плацу і слухав присягу мого сина, ще коли він вступав до академії, а саме в цей час розривались снаряди, якими нас обстрілювали російські війська.
Відмовляли сина йти служити?
Ні, не відмовляв. Я ним пишаюсь. Уже два роки як він виконує бойові завдання, отримав нове військове звання, посвідчення учасника бойових дій. Він тут, у Маріуполі, ні від кого не ховається, забезпечує фронт. Дуже добре стріляє.
«ОПЗЖ займається політичними лозунгами, популізмом і маніпуляцією»
Який зараз політичний розклад у Маріупольській міській раді?
У Маріуполі політичний склад міської ради багатогранний, як наша Верховна Рада, зайшло багато партій.
Є партія-переможець – це «Блок Вадима Бойченка» (22 депутати). Вона перемогла, тому що останні п'ять років ми працювали над тим, щоб люди побачили зміни у своєму місті. Ми набрали 42% голосів.
Друга партія – це «Опозиційна платформа – За Життя» (19 депутатів), яка була головним опонентом на виборах. Вона в опозиції до команди мера.
Ще є дві партії – це «Партія Шарія» (5 депутатів) та «Сила Людей» (4 депутати), вони є нечисленними, займають різні позиції, то підтримують наші рішення, то не підтримують.
Ще є «Слуга Народу» (4 депутати), з ними ми в коаліції. Усі рішення приймаємо з ними. Секретар міської ради в нас від «Слуги Народу» – Ксенія Сухова.
На минулих місцевих виборах перемогу в багатьох регіонах здобули локальні політичні проєкти - такі, як ваш. Як ви вважаєте, чому?
Хотілося б, щоб наше суспільство було політично грамотним. Депутати розуміють, що не всі розбираються в політичних нюансах, і нав’язують свою політичну неправду. Треба розділяти: якщо ми говоримо про місцеву партію і місцеві вибори – то це про дороги, парки, розвиток транспорту в місті, вирішення місцевих проблем. Національні політики – вони про пенсії, соціальні гарантії, розвиток медицини.
На цих виборах (місцеві вибори 2020 року, – LB.ua) ми займались не агітацією, а політичною грамотністю населення. Щоб вони орієнтувалися. От політичні обіцянки партії ОПЗЖ. Вони обіцяли підняти пенсії. Як депутати в міській раді можуть підняти пенсії? Я постійно в них питаю на сесії, коли вони піднімуть пенсії. Вони не відповідають.
Вони також обіцяли запустити цілий завод новий, і досі його немає. ОПЗЖ займається політичними лозунгами, популізмом і маніпуляцією.
«Є міста, які заробляють більше, але бюджет розвитку в них менший або його зовсім немає»
Наскільки вам допомогла реформа децентралізації?
Хочу повернутись, чому перемогли місцеві партії. Реформа децентралізації дала таку можливість. Але не фінансову. От кажуть, що Азаров був успішним менеджером. Забрав 15% ПДФО у міст і став успішним менеджером. Я теж можу бути таким менеджером. У Маріуполя було 75% ПДФО, Азаров забрав 15% – і стало 60%. Ці 15% – мільярд гривень. Потім Петро Олексійович розповідав, що дали гроші, але дали не гроші, а повноваження. Дали можливість цими грошима користуватись. Вони були на рахунках у казначействі, але взяти їх було неможливо.
Треба було спілкуватися з вищим керівництвом, щоб ці гроші розблокували. А зараз ми маємо прямий доступ, ні з ким не треба спілкуватись, домовлятись. Ти береш ці гроші та використовуєш так, як вважає громада. А як вважає громада? Маріуполь створив стратегію, і в рамках стратегії за п'ять років ми показали, як можна змінити ситуацію в місті по всіх пунктах.
За останні п'ять років у Маріуполі відбулося дуже багато змін. Повністю реконструювали центр міста, площу перед зруйнованим бойовиками приміщенням міської ради, реставрували фасади будинків у центральній частині міста, реставрували стару водонапірну вежу, парк «Веселка» на лівому березі. Замість площі Леніна створили площу Свободи та відремонтували пірс на березі моря. Старий кінотеатр переробили у найбільший в Україні ЦНАП. Стару бібліотеку оновили, зробили коворкінг та IT-хаб, так само зробили із шаховим клубом. Відремонтували медичний діагностичний центр і переробили старі гуртожитки під житло для переселенців. Старе футбольне поле перетворили на Льодовий палац і з нуля збудували кардіоцентр.
Усе це дала децентралізація?
Коли децентралізація дала можливості, ми поставили собі три завдання. Розробили план розвитку території. Розробили стратегію - стати найвідвертішим містом в Україні. У 2020 році ми цього досягли. (Маріуполь отримав перше місце в рейтингу прозорості та підзвітності 2020, – LB.ua). До цього ми йшли чотири роки. У 2015 ми були на останньому місці. І третє – це ефективне використання бюджету. У шість разів збільшився бюджет. Але тут нічого дивного, відбулася девальвація гривні, потім пройшла індексація зарплат, і бюджет почав наповнюватися. А бюджет розвитку став більшим у 38 разів. Ми поділили: 60% доходів ідуть на операційні витрати (зарплати та комунальні послуги – LB.ua) і 40% – чисті інвестиції. Загальний бюджет - 3,8 мільярда гривень, бюджет розвитку – 1,4 мільярда гривень. Є міста, які заробляють більше, але бюджет розвитку в них менший або його зовсім немає. Ось за цією формулою можна міряти мерів, менеджери вони чи популісти.
А може така робота місцевої влади бути щепленням від голосування за проросійські партії?
А ОПЗЖ і так не перемагає на Донбасі. Вона не виграла в жодному великому місті. Тут була злагоджена позиція голови ОДА Донецької області, мерів міст. Є деякі невеличкі громади, де ОПЗЖ набрала якийсь результат. У Маріуполі вона програла.
Чому вона програла?
Секрет перемоги - в цій формулі та реалізованих проєктах. Крім стратегії та бюджету, ми почали реформувати комунальну сферу. Запустили ОСББ – це привнесло мільярд гривень інвестицій, створюємо затишні двори. Але не я це роблю, це робить голова ОСББ, якому міськрада виділяє гроші, він виходить на Prozorro та укладає договір. Потім звітує перед громадою.
Нам вдалося з нуля створити комунальний транспорт. Це електричні автобуси та тролейбуси. Зараз рівень задоволеності транспортом - 78%.
Розвиток інфраструктури дозволяє опиратися не на слова, а на дії. А той популізм, який постійно використовує ОПЗЖ, який спирається на такі тези, як закінчимо війну, підвищимо пенсії та соціальні гарантії - і при цьому нічого не роблять... Скільки можна людей обманювати, люди просто вже їм не вірять.
«Маріуполь сприймався як сірий Жданов – ми взяли курс на переродження»
Ви розказали багато про зміни в місті. От людина вперше їде в Маріуполь, підкажіть топ-3 місць, де треба побувати.
Їх набагато більше. Почати треба з головної площі. Ми відкрили її минулого року на день народження нашого міста. Вона називається площа Миру та Свободи. У неї є своя філософія. Там розташовані голуби миру, які символізують кожну з областей України. Голуб – це волелюбний птах, і на кожному крилі викарбувано орнамент – вишиванку, притаманну кожному з регіонів нашої країни. На кожній стійці є QR-код, який можна відсканувати та дізнатись усю інформацію про ту чи іншу область нашої країни. Усі ми різні, але об'єднуємось заради однієї цілі – жити у вільній і мирній країні. Увечері там є інсталяція, де з кожного голуба виходить частина карти України, а потім збирається в одну єдину Україну. У цьому наша сила.
Загалом у цієї площі є свій наратив. Починається все з муралу дівчинки Меланії. Вона постраждала під час обстрілу Східного мікрорайону. Мати накрила її власним тілом. Мати загинула, а дівчинка залишилася без ноги. Вона уособлює весь цей біль і трагедію, яка сталася на Лівому березі. Далі йде інсталяція, яку нам зробили в Києві. Вона називається «Протистояння» і відображає всю історію війни. Тоді пам'ятник загиблим воїнам, які захищали наше місто – це наші маріупольці. Я бачив цю інсталяцію в Лондоні і захотів таке зробити в Маріуполі. Відкрили ми його в особливий день - на Покрову. Він у вигляді тризуба, по кожному крилу стікає водичка, і кожен загиблий воїн у вигляді листочка. На цьому листочку написано ім'я героя. Листок символізує, що його відірвали від дерева-матері, материнського кореня. А водичка, яка омиває листя, – це сльози скорботи. Далі йде «Дзвін Миру», на якому різними мовами написано «Мир та Свобода». Закінчується все це муралом, що символізує свободу людини.
Ще там найбільший арковий фонтан в Україні, атріум і під ним фудкорт.
Лівий берег - це друге місце, куди запропонував би поїхати. Там парк «Веселка», льодова арена і найбільший в Україні ЦНАП.
Третє місце, яке треба відвідати – це море, наш пірс, який ми конструюємо в кілька етапів. Один закінчили минулого року, другий етап почали кілька днів тому - це місце для того, щоб добре провести час.
Як у місті розвивається туризм? Мої друзі розповідали про фестиваль на пляжі «Піщанка».
Приїздіть на фестиваль цього року.
А як же карантин?
А карантин ми закінчимо до фестивалю. (За анонсами, фестиваль повинен відбутися 6-8 серпня 2021 року, – LB.ua).
То що з туризмом?
Ми будуємо туристичний трикутник, який приведе нас до моря. Нам треба зробити все швидко, щоб це бачили люди, особливо ті, що їдуть до нас з окупованих територій.
У нас є бренд міста Маріуполь. Це, по-перше, промислове місто. Завжди сприймався як сірий Жданов (радянська назва Маріуполя, – LB.ua). Ми взяли курс на переродження. Новий герб виглядає так. З вушка, як перевернутого стакана, витікає гаряча сталь, яка утворює сталеву конструкцію і дає образ якоря. Якір – це символ моря та шлях переродження з індустріального у постіндустріальний стан. Тому все повинно розвиватися до моря. Тому зараз ми з центру міста підемо змінювати все у Приморський район.
Лівим крилом з Центру ми підемо до моря, реконструюючи бульвар Хмельницького, алею Якір, нове колесо огляду, замайорить наша Ейфелева вежа, зробимо аквапарк. А правим крилом через міський сад, вулицю Архітектора Нільсена підемо до моря. Таким чином об'єднаємо Центральний і Приморський райони.
Ремонтувати набережну нам допомагають наші французькі партнери. Ми виграли конкурс, отримали від уряду Франції 300 тисяч євро, вони пишуть нам міжнародний конкурс, і в нас буде концепція розвитку набережної. Наступного року проєктуємо та розвиваємо. Берегова лінія отримає нове обличчя. Піщану зону почнемо розвивати наступного року.
А проблеми із самим морем. Воно мілке, брудне.
А чому воно брудне? Я купаюсь у морі щороку.
Там постійно мул і потрібно довго йти, поки буде нормальна глибина.
Мул – це природна особливість. Ми були у Франції, там така сама вода. Це лише ілюзія, що хтось це робить.
У Маріуполі чисте море?
Звичайно, чисте.
«Вода з-під крана в Маріуполі буде, як у Парижі»
У Маріуполі дві головні проблеми: екологія і вода з-під крана.
Справді, це дві дуже великі проблеми. Йде робота над вирішенням цих проблем.
Щоб вирішити проблему з водою, потрібні інвестиції, а отримати їх не так просто, бо ми живемо поряд з війною. Завдяки тому, що існує «нормандський формат» і «мінський формат», який якомога далі відтягнув Маріуполь від лінії фронту. Зараз це 22 кілометри.
«Нормандський формат» допоміг залучити інвестиції?
«Нормандський формат» допоміг відтіснити лінію фронту від нашого міста на 22 кілометри.
І це допомогло залучити інвестиції?
Ні, це дало відчуття, що в місті безпечно. Також важливо було, що там закріпилися наші українські військові. На нулі стоять наші хлопці, морські піхотинці, 56 бригада. Їх забезпечують усім необхідним, танками, гарматами.
А вже після цього можна було говорити про інвестиції. Треба було показати, що місто працює без корупції й ефективно керує бюджетом.
Так, а що по воді?
Ми звернулися до посольства Франції. Нам організували зустріч із французьким бізнесом, і там ми зазначили про проблему води. Потім ми поїхали у Францію подивитись, як там усе працює. Побачили, що Сена в Парижі рожевого кольору, а вода з-під крана чиста, як у магазині. Я захотів, щоб так було і в Маріуполі. Тоді я звернувся до пані Ізабель Дюмон (посол Франції в Україні у 2015-2019 роках, – LB.ua), і вона організувала мені зустріч у Міністерстві фінансів Франції. Україна підписала догорів партнерства з Францією, і президент Франції виділив Маріуполю 64 мільйони євро.
До речі, зараз президент України має візит до Франції, де в тому числі говорять про воду в Маріуполі (інтерв’ю записувалося 16 квітня, коли Володимир Зеленський перебував з робочим візитом у Франції, – LB.ua). Нам дали ці гроші під 0,8% річних з відстрочкою платежів на 30 років. Раніше ми отримали 30 мільйонів євро від Європейського інвестиційного банку і вже почали реалізовувати цей проєкт.
Коли цей проєкт буде завершено?
У середині 2024 року ми хочемо натиснути на кнопку на заводі з очищення води. І можна буде в Маріуполі пити воду з крана. Вода в Маріуполі буде, як у Парижі.
Як щодо екології?
У нас є проєкт очищення стоків. Уже реалізували створення екологічно чистого електричного транспорту, раніше його не було. А зараз це 80% пасажиропотоку. Гроші на це нам виділили Європейський банк реконструкції та розвитку і фінансова компанія (IFC,) надали 30 мільйонів євро, і ми закупили новий транспорт.
«У 2015 році 70% дітей, які закінчили школу, виїжджали. Зараз ситуація трішки вирівнялась»
У всіх міст на Донбасі є спільні проблеми – молодь виїжджає, ніде працювати, окрім як на великих підприємствах чи шахтах. А якщо ці підприємства закриваються, то і роботи більше немає. Чи актуальна ця проблема для Маріуполя?
Ця проблема була актуальна у 2015 році. У нас 70% дітей, які закінчили школу, виїжджали. Зараз ситуація трішки вирівнялась. Виїздить 30%, але це теж дуже багато. Щоб їх залишити тут, треба створити для них можливості. Це створення університетської бази.
Ми хочемо побудувати разом з Туреччиною новий медичний університет. Там буде і клініка, і наукова база та нові можливості. Ми хочемо, щоб не виїздили від нас, а приїздили навчатись діти з усієї України. Також у Маріуполі повинен з'явитися Маріупольський політехнічний університет. Це дасть можливість розвивати наш потенціал.
А трудова міграція? Чи їдуть люди до Польщі на заробітки?
Мабуть, люди виїжджають по всій країні, і Маріуполь не виняток. Можливо, через те, що тут є робочі місця, в нас цього менше, але і для нас це характерно. Тому треба створювати нові робочі місця. За п'ять років ми створили 10 тисяч робочих місць. З них 6,5 тисяч - у будівництві.
Що буде з проєктом будівництва університету «Метінвест-Політехніка»? Чи заберуть його з Маріуполя? (Приватний вуз від компанії «Метінвест» хотіли будувати в найстарішому міському парку міста. Проти цього виступили місцеві активісти та жителі Маріуполя. Спочатку представники «Метінвесту» зробили заяву, що університет не будуватимуть у Маріуполі, а перенесуть в інше місто України. 15 квітня відбулася сесія Маріупольської міської ради, під час якої депутати від «Блоку Вадима Бойченка» і сам мер гостро сперечались з представниками партії «Сила Людей», – LB.ua).
Мені не хотілося б так говорити. Ми збираємо лідерів фракцій, щоб вирішити це питання. Політики зробили свою справу, підняли суспільство. Треба відкинути політику та з холодною головою зробити все, щоб у нашої молоді було майбутнє та університет.
Говорив з містянами та молодими людьми з Маріуполя. Ніхто не проти університету, але не в парку.
Його в парку ніхто не будує. Поряд з парком є площа – це приватна територія, там старий занедбаний кінотеатр. Люди виступили проти, бо політики їх переконали, що територія парку буде забудована. Зараз ми робимо все, щоб цей вуз збудували в Маріуполі, а не в Запоріжжі чи Кривому Розі. (Насправді територія, де хотіли будувати «Метінвест-Політехніку», не в парку. Проте після круглого столу всі сторони домовилися, що університет будуватимуть в іншому місці, на пустирі поряд з центральною площею міста, – LB.ua).
Якщо університету в місті не буде, як це вплине на розвиток?
Ми хочемо повністю трансформувати місто. Беремо американський і канадський досвід. Наприклад, місто Пітсбург – це колишній промисловий центр. Там побудували університет, до речі, у парку, і тепер місто – культурний і науковий центр. Більшість таких міст трансформували завдяки створенню наукових центрів. За цим майбутнє.
Чи робить зараз місто щось для того, щоб люди працювали не лише на «Метінвесті»? Щоб людина не народилась, виросла та пішла працювати на завод, а займалася чимось іншим.
Ми створили 10 тисяч робочих місць і стали хорошим конкурентом на ринку праці «Метінвесту». У нас благоустроєм міста займалось 18 людей, а зараз 860. У нас, я вважаю, найкраще в Україні підприємство, яке збирає сміття. Середня зарплата в них складає 19 тисяч гривень. Ми створили два IT-хаби, будуємо першу в Україні IT-школу. Під ці інвестиції до нас приходять IT-компанії. Ці інвестиції ще п'ять років тому були не характерні для нашого міста.
Якщо до 2015 року частка «Метінвесту» в економіці міста була понад 50%, то зараз трішки більше ніж 30%. Ми трішки змінили цей показник, бо якщо понад 50% – це вважається мономісто. Ми вже не такі «моно», але все ж таки зараз «Метінвест» дає третину бюджету міста.
Після початку війни в Маріуполь переїхали головні офіси компаній з Донецька, переїхали люди. Чи можна сказати, що місто певним чином скористалося ситуацією, що склалась?
Коли я став мером, вирішив усі наші недоліки зробити нашими перевагами. Хтось подивився на переселенців як на проблему, а я - як на «нових маріупольців». До нас приїхала еліта Донецької області – це лікарі, вчителі, спеціалісти. Ми все зробили для того, щоб вони та військові, які тут служать, почували себе як вдома.
У Маріуполі 120 тисяч переселенців, чи отримують вони житло?
Це проблема, якій уже сім років. Ми почали з того, що побудували перший гуртожиток для переселенців разом з Європейським Союзом. Там живуть 33 сім'ї. Це був перший крок, щоб ці люди повірили в Україну. Тоді ми просили тодішнього прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, щоб він продовжив цю роботу. Щоб ми могли вселити надію в переселенців, яких ми називаємо «нові маріупольці».
Ми побудували ще два об'єкти. В одному поселили 40 сімей. Потім ми з міністерством ще окупованих територій розробили положення на місцевому рівні. Беручи до уваги досвід Грузії, щоб люди правильно соціалізувалися між собою. Ми придбали понад 200 квартир на вторинному ринку – це було 50 на 50. Половину давала держава, половину - місцевий бюджет.
Зараз ми будуємо перший сталевий будинок в Україні. Компанія «Метінвест» дає метал вартістю 25 мільйонів гривень. Міністерство з реінтеграції тимчасово окупованих територій дає 50 мільйонів, і ми даємо свою частку. Загалом вартість будівництва складає 120 мільйонів. І до кінця цього року буде готовий восьмиповерховий будинок на 120 квартир. Переселенці житимуть там безкоштовно – це буде службове житло, без права приватизації.
Як люди ставляться до військових у місті?
Військові для нас – це великий плюс, у першу чергу для економіки. Вони дають 250 мільйонів доходів до бюджету. Але питання не в економіці, важливо, що вони захищають мир і той розвиток, який у місті відбувається. Все, що є в місті, все завдяки їм. З ними ми живемо в мирному місті під надійною охороною.
Яким буде місто у 2025 році?
У мене є блокнот, у якому я записую свої думки. У мене записано 25 чудес Маріуполя. У нас уже шість позицій закрито. Це були мрії – тепер реальність. Далі в нас реконструкція Парку імені Гурова, піщаний пляж, на черзі - Міський сад, аквапарк, центральна набережна, Центр сучасного мистецтва та готель «Континенталь», Діснейленд, музей «Схід», філармонія, реконструкція Стадіону імені Бойка, медуніверситет, басейн «Нептун» – вже відкриваємо, сталевий ЦНАП у центрі міста, перша пішохідна вулиця в місті. Це ми хочемо зробити до 2030 року.
Чому ми все це робимо. Ми боремося за молодь. Інфраструктурні проєкти допомагають розвивати малий і середній бізнес. Ми реконструювали центр міста. У нас не було тут ні ресторанів, ні кафе, зараз їх дуже багато відкрилося.
