Як Служба протоколу готує візити Президента
А.С.: Вітаю головного протоколіста України!
І.Б.: Скажу так: це приємно чути, але насправді я не знав, що мене так називають. (Посміхається).
А.С.: Але ваші колеги, ті, хто не перший рік працює в Офісі Президента, саме так про вас говорять. Тобто ви саме та людина, яка до дрібниць контролює підготовку та проведення всіх зустрічей, офіційних прийомів Президента України. Скільки років ви займаєтеся протоколом першої особи держави?
І.Б.: Протоколом я почав займатися в далекому 2002 році, одразу після закінчення вищого навчального закладу — Київського національного університету імені Тараса Шевченка. І мені пощастило спробувати свої сили саме на дипломатичній протокольній ниві, чим завдячую своєму першому керівнику і наставнику Георгію Володимировичу Чернявському. Відтоді, так чи інакше, з різною періодичністю я повертаюся до цієї роботи і щасливий мати таку можливість.
А.С.: Нині ви головна людина в Департаменті Державного Протоколу та Церемоніалу Офісу Президента?
І.Б.: Станом на зараз це відповідає дійсності. Наш структурний підрозділ має назву «Служба Державного Протоколу та Церемоніалу Офісу Президента України».
А.С.: Відповідно до Указу Президента, яким було змінено назву «департамент» на «служба», так?
І.Б.: Усе вірно. Це відбулося 4 листопада 2020 року. Президент України підписав Указ щодо оптимізації роботи Офісу з метою підвищення ефективності його діяльності, змістовного, якісного і належного функціонування. Це також ті категоричні вимоги і задачі, які ставить перед Офісом Керівник Андрій Єрмак – робота має бути орієнтована на практичний результат.
А.С.: Зараз ми перебуваємо в Будинку з химерами, де перші два поверхи займає Служба протоколу?
І.Б.: Саме так. Наша Служба займає перший і другий поверхи будівлі, якщо дивитися з площі Івана Франка. Тут розміщені кабінети моїх колег, співробітників Служби.
А.С.: Служба складається з декількох департаментів?
І.Б.: Із трьох відділів: відділу міждержавних заходів, відділу церемоніалу і відділу внутрішньодержавних заходів та офіційного листування.
А.С.: А скільки загалом людей працює у відділах Служби?
І.Б.: Кожен відділ складається із керівника та трьох співробітників. Відповідно, три відділи по чотири особи.
А.С.: Тобто така невелика кількість людей повністю обслуговує весь протокол Глави держави?
І.Б.: За штатним розписом у нас загалом 15 осіб. Це три керівники відділів, дев’ять колег – по три в кожному відділі, заступник, перший заступник і, власне, керівник Служби. Мені випала честь працювати з найкращою командою в Україні, адже кожен з моїх колег є відданим професіоналом своєї справи.
Робота Служби скеровується Керівником Офісу Президента України Андрієм Борисовичем Єрмаком, і саме такий формат підпорядкованості є найоптимальнішим, оскільки від швидкості реалізації прийнятих рішень залежить престиж інституту Президента і держави в цілому. Працювати з Андрієм Борисовичем напрочуд комфортно. Він людина слова і діла, вимогливий не лише до інших, а в першу чергу до себе. Цілковите залучення в робочий процес, повна обізнаність та вміння аргументувати, володіння ситуацією до найменших деталей – це головні підходи Андрія Єрмака до своєї роботи і відповідного делегування завдань іншим. «Ви не маєте права підвести не мене, ви не маєте права підвести Президента, а отже, державу в цілому і кожного громадянина зокрема. У нас немає часу на помилки або другого шансу на їх безконечне виправлення», - це його головна настанова, що накладає і рівень відповідальності.
А.С.: Пане Ігорю, такий невеликий штатний склад Служби був завжди? За інших президентів теж?
І.Б.: Були різні часи. Максимальна кількість співробітників, яку я можу пригадати, це близько 30 осіб, які працювали в Головному управлінні Державного Протоколу та Церемоніалу, але на той час до його складу входив ще й департамент геральдики.
А.С.: А який річний бюджет утримання Служби?
І.Б.: У будь-якій ситуації та в будь-якому питанні звик керуватися саме підтвердженими фактами і цифрами. Це сфера компетенції колег із бухгалтерії Державного управління справами, яка обчислює всі видатки, в тому числі й пов’язані з діяльністю нашої Служби. Що мається на увазі? Це, по суті, заробітна платня співробітників, плюс ті кошти, які витрачаються на відрядження, пов’язані з підготовкою візитів і поїздок Глави держави.
А.С.: Як правило, скільки готується офіційний візит Президента в іншу країну? Наприклад, останній до Об’єднаних Арабських Еміратів?
І.Б.: Усе починається із домовленостей сторін, що такий візит відбудеться. Будь-який візит має цільову спрямованість, він має бути обґрунтованим. Мають бути визначені питання, які виноситимуться на переговори, тобто порядок денний і опрацьована дорожня карта виконання перспективних домовленостей. Тільки-но в цих аспектах досягнуто згоди, іншою стороною підтверджується факт такого візиту, нами відряджається передова група. Як правило, з метою економії державних коштів ми не перевищуємо ліміти в 7 днів для підготовки закордонних візитів. Десь за 7 днів в іншу країну вилітає наша передова група, яка і готує візит.
А.С.: Я так розумію, що не лише Протокольна служба, а й представники Служби безпеки України, УДО, які контролюють усе, що пов’язано з безпекою Президента?
І.Б.: Так. Відряджаються, як правило, 2-3 працівники Служби протоколу, співробітник Директорату з питань інформаційної політики і співробітники Управління державної охорони України.
Чому в Україні вітають хлібом і сіллю
А.С.: Пане Ігорю, поговорімо про найцікавіше, про етикет і протокол. Зацитую: «Протокол — це сукупність правил, умовностей і традицій, за допомогою яких спілкуються держави або великі структури між собою. Він бере початок з Віденських конвенцій». Як писала наша легендарна українська протоколістка Галина Науменко: «Протокол, як і вся дипломатія, неймовірно консервативний, але існує національний нюанс». Ви із цим погоджуєтеся? І сьогодні наш протокол — консервативний, як у всьому світі? Чи все ж таки є якісь українські «нюанси»?
І.Б.: До визначення я лише додам, що протокол – це сутнісно культурологічно зумовлений та історично сформований перелік норм, правил, звичаїв і традицій проведення офіційних та інших заходів, у тому числі й міжнародного характеру. Стосовно того, чи є протокол консервативним, то я вважаю, що це консервативне ремесло. Чому? Бо протокол виник тоді, коли з’явилися зв’язки між державами. Фактично, коли сформувалися державні утворення, тоді утворився й протокол. Він регламентує контакти і спілкування між представниками держав. Якщо говорити про Віденський конгрес 1815 року, то саме там відбулася інституалізація тих правил поведінки в міжнародних відносинах, які ми можемо спостерігати зараз. Це принцип мирного співіснування держав, легітимізація держав у міжнародно визнаних кордонах і де-юре принцип їхньої рівності. Варто згадати, що до цього існував ще Вестфальський мир 1648 року, який заклав підвалини Вестфальської системи міжнародних відносин і ту географічну Європу, яку ми практично знаємо сьогодні.
Був довестфальський період розвитку системи міжнародних відносин: по закінченню італійських воєн, коли Франція, Іспанія та Священна Римська імперія з’ясовували стосунки між собою, відбулося формування міжнародних відносин, у тому числі й формалізація дипломатичних представництв, виникла потреба підтримання дипломатичних контактів, направлення представників однієї країни до іншої. Відповідно, встановилися, інституалізувалися правила міжнародного спілкування, які, власне, і регламентує протокол. Одне з покликань протоколу сьогодні – створити рівні умови для різних культурних кодів, різних світоглядів та світосприйняттів, сприятливу атмосферу для досягнення змістовних результатів.
А.С.: Я також читала, хоча, можливо, це вигадка, що саме король Сонце, Людовік XIV уперше ввів елементи протоколу, коли видав указ про те, чого не можна робити на прийомах: жінкам шукати бліх у перуках, чоловікам напиватися і плювати на підлогу. Це правда чи вигадка?
І.Б.: Скажімо так, правда десь посередині, як і в будь-яких фактах, з якими ми стикаємося сьогодні. Це стосується більше правил етикету, які були запроваджені при дворі Людовіка XIV. І думаю, що так, такий едикт був виданий королем для того, щоб уникнути незручностей. Тому що етикет – це ті правила, які дозволяють людям уникати незручностей під час спілкування.
А.С.: Знову згадаю Галину Науменко. У своїй книзі «Його величність протокол» вона пише, що всі офіційні зустрічі у світі заведено починати посмішкою, так? Але посмішки не завжди достатньо, і тому завжди використовуються символи. «Наприклад, в Індії гостю вдягнуть гірлянду з квітів. І якщо в цій гірлянді з орхідей не буде однієї квітки нагідки, це символ бога Рами, то це натяк на те, що переговори не будуть мати успіху». У нас, за її словами, завжди таким символом був коровай. І досвідчені дипломати завжди дивляться на його висоту, наскільки він свіжий і так далі. Ця традиція вітання короваєм збереглася в нас? Тобто під час зустрічі делегації ми вручаємо коровай?
І.Б.: От якраз це і є ті нюанси, про які казала пані Галина. Чому? Норми протоколу є однаковими для всіх у світі, а от сам протокол у кожного свій, має самобутність. Ми підносимо хліб і сіль гостям, які приїздять в Україну, і я відстоюю ту думку, що такий звичай потрібно зберігати. Тому що це є національною ідентифікацією України, збереженням самобутності. І символ хліба та солі в Україні завжди був символом того, що гостя раді бачити. Це передача тепла і того домашнього затишку, які панували завжди в українських оселях. Те, що хліб має бути свіжим — це безперечно. Висота хліба так само має під собою підґрунтя. Тому що це значить, що хліб зроблений правильно, за нормами, згідно з традиціями, так, як це робили і роблять щодня українські господині вдома.
А.С.: Чи були приклади, коли, наприклад, для одного президента хліб був заввишки, умовно, 10 сантиметрів, а для іншого – вищий?
Ні, таких випадків не було, бо до цього підходять ґрунтовно. І організація та підготовка зустрічі гостей завжди здійснюються на належному рівні. Чи замірюють висоту хліба? (З посмішкою). Я не думаю, але це завжди велика відповідальність, багато людей залучені до процесу підготовки візитів від «а» до «я». Усе завжди має бути на належному, відповідному, якісному рівні.
«Бажано встановити контакт очима, особливо, коли це знайомство»
А.С.: Зрозуміло, що протокол — це не просто наука, а справжнє мистецтво, якого навчають десятиліттями. Наш Президент Володимир Зеленський — людина з шоу-бізнесу, яка була далека від політики до цього. І зрозуміло, що до цього він не знав тонкощів протоколу. Ви, можливо, проводили для нього якийсь інструктаж, як треба себе поводити з іноземними гостями?
І.Б.: Думаю, що слово «навчання» чи «інструктаж» не зовсім відповідають цій ситуації. Водночас інформування Глави держави про те, як відбуваються церемонії — це є обов'язком керівника Служби протоколу. Чому це робиться? Щоб була впевненість Глави держави у своїх діях, як себе повести в тій чи іншій ситуації, щоб уникнути розсіювання уваги на дрібниці. Відповідно, завжди відбувається попереднє інформування Президента України і Першої леді щодо особливостей церемоній, якщо вони передбачені програмою візиту.
А.С.: Розкажіть, будь ласка, більш детально. Тобто ви особисто перед будь-яким візитом, церемонією зустрічаєтеся з Президентом? І що говорите? Як правильно, наприклад, подавати руку, бо ж рукостискання — це один з ключових елементів. А що ще?
І.Б.: Це бажана практика мати кілька хвилин перед початком офіційної церемонії та зустрічі для того, щоб звернути увагу саме на деталі того, як це відбуватиметься. Тому що в протоколі немає дрібниць, але він повністю створений і складається з деталей. Відповідно, ми ще раз проходимо по тому, як відбуватиметься церемонія, які дії потрібно зробити під час цієї церемонії, чого не варто робити. З початком пандемії коронавірусу рукопотискання не практикуються. І зараз немає такої традиції тиснути руки саме через ці обставини. Зрозуміло, що збереження здоров'я – первинне. Через пандемію спершу були цікаві спроби вітати одне одного: хтось робив це ліктями, хтось — жестом «намасте». Але і зараз залишається така практика, що рукостисканнями не обмінюються під час зустрічей глав держав через пандемію.
А.С.: Рукостискання політиків дуже важливе. Я читала, що в дипломатичних академіях цього навчають. І потискання в політиків має бути, як «легкий шейк». Та обов'язково треба дивитися очі в очі. Це правда?
І.Б.: Бажано, звичайно, встановлення контакту очима, особливо коли це знайомство. Нічого не замінить людського контакту. Це відразу встановлення відносин на майбутнє. Від того, як пройде перша зустріч, може залежати подальше спілкування між лідерами. Щодо рукопотискання, то це завжди привертає увагу преси. Інколи так буває, що президенти вже потиснули руки, але фотографи, оператори вимагають продовжити цей процес, щоб зробити якомога більше фотографій і відзняти якомога більше матеріалу для того, щоб не втратити найважливіші кадри, які, зрештою, і формують психологічний портрет державних діячів і викликають найбільший інтерес.
А.С.: Як тисне руку Президент Володимир Зеленський?
І.Б.: У Президента міцне рукопотискання. І він завжди дивиться у вічі.
А.С.: Мова жестів на переговорах також дуже важлива. Президент США Клінтон був шульгою і постійно дуже активно жестикулював. Тому протоколісти рекомендували йому тримати ліву руку в кишені, хоча це неприпустимо. Чи є особливості в жестах нашого Президента? Ви рекомендували йому не робити чогось або навпаки?
І.Б.: Надмірна жестикуляція відвертає увагу від основних тем. У тому числі й під час ведення переговорів. Це залежить від внутрішнього світу людини, будь-якої людини. Жестикуляція — це відображення психологічного стану, який характеризує, наскільки людина стримана або, навпаки, екстраверт. Через те, скажу так, бажано уникати надмірної жестикуляції, щоб не відвертати увагу від більш важливих тем.
А.С.: Ми пам’ятаємо, що ще на інавгурації Володимир Зеленський був дуже активним у проявах емоцій, у жестах. Пам’ятаєте, коли він йшов від Маріїнського палацу до Верховної Ради? Тоді це було емоційно, занадто навіть. Тобто потім ви рекомендували Президенту поводитися більш стримано?
Я думаю, що до цього кожна людина доходить сама. І в кожному конкретному випадку ми перебуваємо в різному емоційному стані. Є заходи, під час яких не варто стримувати свої емоції. Це саме той захід і був. По суті, це емотивний стан людини, емоції тут абсолютно не заважають. Більш стриманим необхідно бути все ж таки в міжнародних відносинах, під час міжнародного спілкування, особливо на офіційних переговорах. Якщо це, скажімо, зустріч двох добрих друзів-політиків, які знають один одного давно – відповідно, там менше обмежень щодо можливості демонструвати свої емоції, висловлювати думки або ділитися враженнями.
«Найкращий випадок, якщо казуси очевидні лише працівникам Протоколу»
А.С.: Поговорімо про казуси, які трапляються під час офіційних подій. Усі пам’ятають, що за часів Януковича якісь казуси постійно були. То на нього впав вінок.
Навіть під час інавгурації двері у Верховній Раді перед ним зачинилися. Українці сприймали це як певні негативні знаки. А насправді ви, як протоколіст, що можете сказати?
І.Б.: Повторюся, що до всього процесу залучена велика кількість людей, і від людського фактору та людських помилок ніхто не застрахований. Найкращий випадок, якщо ці казуси або недоробки очевидні лише працівникам Протоколу. І тільки їм. Це найкращий випадок. Але бували випадки, коли це ставало явним. Знову ж таки, не можна уникнути всього і все передбачити. Але намагатися все проконтролювати заздалегідь варто і прагнути до цього необхідно. Однак людський фактор присутній усюди.
А.С.: Пане Ігорю, зізнавайтеся, в роботі вашого Протоколу були помилки та казуси?
І.Б.: Отаких казусів, про які можна було б говорити або які відразу спливають у пам’яті, то й не пригадаю. Я сподіваюся, що такого і не буде. Так, щоб не наврочити, як то кажуть. Але знову ж таки, повторюся, що немає дрібниць. На все треба звертати увагу, все складається з важливих деталей.
А.С.: Згадаймо останній навіть не казус, а справжній медійний скандал, коли в лютому цього року Президент України перебував з офіційним візитом в ОАЕ. Потім у мережі з’явилося фото віцепрем'єр-міністра — міністра з питань стратегічних галузей промисловості Олега Уруського, на якому він крокує поруч з лідером Чечні Рамзаном Кадировим. Після цього була озвучена вимога голови уряду Дениса Шмигаля до віцепрем'єра дати пояснення. Це помилка протоколу, сторони, що нас приймала?
Я думаю, що не варто тут шукати якихось конспірологічних теорій. Я не був учасником цього візиту, тому не можу коментувати того, чого не бачив на власні очі, а бачив це лише на фотографіях. Проте вважаю, що це було збігом. І думаю, або не були залучені організаційно-протокольні служби, або це була випадковість. Це мій суб’єктивний погляд, тому не буду стверджувати, оскільки не знаю всіх деталей тієї ситуації.
Що дарують від Президента України та де зберігають подарунки Зеленському
А.С.: Протокольна служба готує подарунки приймаючій стороні? Президентам і політикам інших країн?
І.Б.: Так, обов’язково. Ми обираємо подарунки з урахуванням національних особливостей. Як правило, подарунки відображають те, чим відома Україна у світі. І оскільки це більш символічні жести в даруванні, ми маємо презентувати світові своє історичне надбання і самобутню культурну спадщину.
А.С.: Що останнє подарував Володимир Зеленський своєму колезі або ж приймаючій стороні?
І.Б.: Якщо ми говоримо про візит в Арабські Емірати, то це були вироби із бурштину. Тому що Україна славиться цим каменем, а в країнах Близького Сходу саме бурштин цінується як камінь сонця.
А.С.: А що саме подарували з бурштину? Що за виріб?
І.Б.: Це були вервички.
А.С.: Окрім таких виробів, що ще дарують від Президента України?
Це можуть бути крафтові вироби із порцеляни, фаянсу, глини з типовими художніми розписами, наші вишиванки - вироби текстильної промисловості, вишиті вручну, килими, гобелени. Також фотохудожня книжкова продукція, яка пропагує Україну та рекламує її у світі. Це стосується і виробів наших майстрів Петриківського розпису, який відомий у всьому світі. Також можуть бути вироби з гутного скла, якими славиться Україна. Це все те, що відтворює культурний код нашої країни.
А.С.: Нашому Президенту що дарують?
І.Б.: Так само. Сувеніри, якими славиться країна, куди ми їдемо, чим вона відома у світі, що відповідає її культурному надбанню або історичній спадщині.
А.С.: Які саме були останні подарунки Володимиру Зеленському?
І.Б.: Були різні подарунки. Ви пам'ятаєте подарунок від президента Естонії. Думаю, не всі знають, що в Естонії виробляють одні з найкращих електровелосипедів у світі. Як правило, це можуть бути так само вироби з порцеляни, скла, металу або картини, якщо країна славиться своїм живописом або він передає певний символізм, що хоче донести приймаюча сторона. Під час підготовки сувенірів завжди важливо враховувати інтереси президента або глави уряду країни, в яку ми їдемо. Тобто треба дослідити, чим цікавиться президент, які в нього вподобання, і намагатися обрати сувенір, який мав би символічне значення.
А.С.: Я так розумію, що ви обов’язково це робите?
І.Б.: Так, звичайно.
А.С.: У Сполучених Штатах є традиція: якщо на офіційних переговорах подарували сувенір вартістю понад $20, він віддається в музей держави. А в нас? Де зберігаються подарунки Президенту?
І.Б.: Так само і в нас. Існує Фонд президентів України при Національній бібліотеці Вернадського, де і зберігаються всі сувеніри, які даруються главам держави.
А.С.: Усі подарунки, які отримують президенти, їх здають у Фонд?
І.Б.: Так, вони всі передаються до Фонду президентів.
А.С.: У вашій практиці президенти ніколи не залишали подарунки собі на згадку?
І.Б.: Я такого не пам'ятаю у своїй практиці. Тому що це, перш за все, подарунки, які даруються від однієї держави іншій державі.
А.С.: Наскільки я пам’ятаю, навіть за часів того ж Януковича пресу пускали до Будинку з химерами, резиденції, до зали пресконференцій. Чому тепер відмовилися від практики запрошення преси до цієї зали за результатами переговорів і підписання документів?
І.Б.: Якщо ми говоримо про будівлю, де ми зараз перебуваємо, то саме вона використовувалася як основна офіційна резиденція, коли Маріїнський палац був на реконструкції. Так, дійсно, преспідходи відбувалися тут, у залі для пресконференцій. Зараз, коли Маріїнський палац відкритий для прийому офіційних делегацій, саме там відбуваються підходи до преси Президента і глави відповідної іноземної держави або уряду. Усе проходить у Нагородній або Білій залі палацу, ніхто нікого не обмежує. Наскільки я знаю, завжди діє акредитація преси для висвітлення цих візитів, і всі, хто бажає потрапити на пресконференцію Президента, абсолютно спокійно можуть це зробити. Єдине обмеження зараз — це ковідна історія, яка змушує пристосовуватися до тих обставин, до яких ніхто з нас не звик.
А.С.: Навіть консервативний протокол рукостискання через пандемію змінився.
І.Б.: Так, бо первинне здоров’я людей, які беруть участь у цих заходах. Інколи навіть буває так, що ми просимо обмежити кількісний склад делегації, зважаючи саме на ці обставини. Раніше склад делегацій був більшим. Зараз він скорочується саме до мінімально необхідної кількості учасників переговорів, безпосередньо залучених до обговорення тематики.
На ланчах та обідах подають вино та модернові українські страви
А.С.: У Будинку з химерами облаштовані Зала вірчих грамот, Зала для підписання, Мала переговорна зала, Велика переговорна зала, Обідня зала, Велика обідня зала, Гостьова кімната, Приватна кімната. Також є Зала зустрічей віч-на-віч, вона оформлена у світлих блакитних тонах із китайськими мотивами, її ще називають китайською кімнатою. Чи є якийсь особливий протокол, наприклад, що у приватній залі переговори проводять виключно президенти країн?
І.Б.: Внесу уточнення. Ми перебуваємо в Будинку з химерами, який є офіційною резиденцією глави держави. Резиденція — це місце, де президент проживає. А офіційна резиденція — це місце, де відбуваються урочисті або інші офіційні заходи. Щодо назв приміщень саме в будинку Городецького, то вони більше відображають саме функціональне застосування тієї чи іншої кімнати. Звідси і пішла назва - наприклад, Велика переговорна зала. До речі, ми зараз перебуваємо в Малій переговорній залі. Чому Мала? Тому що тут обмежена кількість, як ви бачите, крісел для розміщення учасників переговорів за столом. Якщо кількість учасників не перевищує встановлених лімітів, кількості крісел, які ми тут бачимо, то переговори проводяться тут. Якщо ж кількість учасників більша, то делегація переходить у Велику переговорну залу. Щодо Приватної кімнати – вона була названа так тому, що це місце, де можна підготуватися до наступного заходу після завершення попереднього.
А.С.: Президенту?
І.Б.: Президенту і гостю. Ці дві кімнати розташовані на 5-му поверсі.
А.С.: Що означає підготуватися?
І.Б.: Наприклад, закінчуються переговори тет-а-тет. Після цього на черзі переговори у розширеному складі під головуванням президентів. Перед тим, як почнуться переговори, може існувати потреба для президентів провести брифінг з радниками до початку перемовин. От саме для цього і передбачена така можливість зайти в окремі кімнати і підготуватися.
А.С.: А в яких випадках прийоми відбуваються в Маріїнському палаці?
Зараз здебільшого всі відбуваються в Маріїнському палаці. Бо це функціонально виправдано. Маріїнський палац дозволяє проводити прийоми, не обмежуючи кількісного складу учасників. А взагалі таких місць може бути декілька. Це може бути і Мистецький Арсенал, і Український дім, і Маріїнський палац. Після реконструкції Маріїнського палацу, оскільки це офіційна резиденція глави держави, основні заходи протокольного характеру були перенесені саме туди. Я думаю, що Будинок з химерами ми в подальшому використовуватимемо для проведення робочих візитів глав держав та урядів, які не потребують церемоніальної частини.
А.С.: Протоколом різних країн передбачені офіційні обіди? У перервах між переговорами і після, як написано в енциклопедії історії протоколу президента РФ, як правило, там гостям подають горілку. Хоча протокол цього не вітає. Як писала Науменко, в протоколі це назвали «русской подачей». За її словами, як правило, гостям подають спочатку коньяк, а після підписання документів — шампанське. А що подають у нас? Чи подають алкоголь і в якій послідовності?
І.Б.: Необхідно розрізняти ланч та обід. Ланч — це те, що пересічна людина сприймає як обід. А обід у протоколі офіційних заходів — це те, що ми знаємо як вечерю. Є різні типи ланчів. Залежно від статусу візиту. Якщо це офіційний візит, то це, відповідно, і офіційний ланч. Якщо візит має статус державного, то, як правило, проводиться державний обід увечері. Час проведення ланчу або обіду визначає той перелік страв і напоїв, які подаються. Щоб подавали горілку останнім часом, то я такого не пам’ятаю. Як правило, подається біле або червоне вино. Зараз ми дотримуємося практики подачі українських вин, так само для промоції українського виновиробника. І під час підписання документів наразі не подаються якісь алкогольні напої. Тому що церемонія підписання документів є складовою частиною візиту і це просто недоречно. Адже після підписання можуть відбуватися наступні заходи.
А.С.: І алкоголь тут точно недоречний.
І.Б.: Точно недоречний. Щоб не було так, що зараз вип’ємо і тверезо все обговоримо. (З посмішкою).
А.С.: Якими стравами пригощає гостей українська сторона? Це якісь, знову ж таки, національні страви?
І.Б.: До речі, це ще один протокольний аспект і складова культурної дипломатії. Це реклама в такому випадку українських кулінарних можливостей. У нас цим займаються шеф-кухарі, які весь час експериментують. Тобто не можна сказати, що ми пригощаємо лише варениками. Хоча вареники, звісно, подають. Підхід завжди новаторський, новітній. Зараз у це вкладається душа того, хто цим займається, і подача відбувається з урахуванням тих норм і правил, які існують в тому числі й у всьому світі. По суті, це є українські страви, але з елементами кращих зразків світової кухні для їх презентації. Для наших гостей завжди цікава подача.
А.С.: Готують шеф-кухарі з ДУС?
І.Б.: Так, цим опікується Державне управління справами, шеф-кухарі перебувають саме там у штатному розписі. І працюють, як правило, під час проведення державних, офіційних і робочих візитів в Україну глав іноземних держав та урядів.
А.С.: Науменко згадувала у своїй книзі «Його величність протокол», що ще за радянських часів був просто шалений скандал, коли українським борщем нагодували мусульман, а борщ був зі свининою. Вона порівняла це з тим, якби нашу делегацію «у В’єтнамі нагодували варениками з зеленими мухами». Таких проколів з нашої сторони не було?
І.Б.: Принаймні на моїй пам’яті точно не було. Бо завжди відбувається підготовка, зважаючи на всі національні особливості держави, з якої до нас приїжджають гості. Ми завжди відповідним чином готуємося. Таких випадків просто бути не може.
А.С.: Протокольна служба, наскільки я знаю, заздалегідь обов'язково дізнається, хто в делегації не їсть м’яса або має якісь там алергічні реакції?
І.Б.: Абсолютно так. Ми завжди звертаємо особливу увагу на дієтичні обмеження учасників делегації для того, щоб не потрапити якраз в отаку незручну ситуацію.
А.С.: Як у середньому лише за 7 днів підготувати все? Це ж такий великий масив інформації. Необхідно дізнатися про подарунки, які любить людина, і про те, що вона їсть, де вона хоче спати, чим снідати, так?
І.Б.: Правильно. У нас немає іншого вибору. Це наш обов’язок. Через те ми маємо бути завжди готові до будь-яких несподіванок. Це можна порівняти з виконанням музичного твору – якщо сфальшивиш, помітять усі, зіграєш майстерно – сприйметься як належне.
А.С.: Протокол президента — це такий собі невидимий фронт, який завжди напоготові?
І.Б.: Це невидимий фронт, і він таким і має залишатися. По суті, особливість Протоколу полягає в тому, що він має бути непомітним. Адже якщо видно Протокол, значить, видно і всі недоліки, які не можна подолати.
Особливості листування Президента
А.С.: Один із відділів Служби протоколу займається міжнародним листуванням Президента та його дружини. Скільки людей відповідає за листування, і чи завжди зміст листування погоджується особисто з Главою держави?
І.Б.: У Протоколі немає такого, щоб певна робота була закріплена за однією особою. Усі мають бути взаємозамінними. Це продиктовано динамікою нашої роботи, тому що сьогодні ти можеш бути в Києві, завтра в Івано-Франківську або в Новотроїцькому, або в Досі, або ще десь. Тому на постійній основі офіційним протокольним листуванням займається одна людина. Але всі мають бути готові підставити плече і так само зробити те, що робить наша колега. Дипломатичне листування є офіційним. Відповідно, воно здійснюється на основі тих позицій, матеріалів і стану відносин, які існують із відповідною країною. Тому позиційні аспекти листування завжди узгоджуються з Міністерством закордонних справ, нашими колегами з Директорату зовнішньої політики Офісу. У нас формується єдина позиція на підставі актуальних відносин з конкретною державою. Після спільного аналізу документа, вичитки літредакторами лист може бути поданий на підпис Президентові або Керівникові Офісу Президента. Це досить трудомісткий процес, але він абсолютно необхідний.
А.С.: Є якісь часові обмеження за протоколом? Наприклад, за який час Україна має відповісти на лист чи привітати нового президента?
І.Б.: Що швидше, то краще. Скажу так - до обіду ложка, а після не треба. Тому якщо це зробити вчасно, відповідно, і реакція буде належною. Від цього залежать відносини між країнами. Зволікань тут бути не може.
У наступному матеріалі LB.ua ми детально розповімо про офіційну резиденцію Президента – Будинок з химерами. Про те, де і як відбуваються переговори глав держав і представників делегацій. Ми покажемо зали, куди досі не ступала нога жодного журналіста.