Рада в смартфоні: що пропонують “Слуги”
Віце-спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук пояснює LB.ua: ані автори Конституції у 1996 році, ані судді Конституційного суду у 2002 році, коли трактували статті про голосування депутатів, не могли передбачити обставин, за яких функціонування парламенту неможливе.
“Ситуація, з якою ми стикнулись зараз, неординарна. Адже реально може статись так, що за деяких обставин діяльність парламенту може бути паралізована і приймати важливі для держави рішення у надскладний час не буде просто кому. Це не допустимо. Тому що цим може буде спричинено порушення основного принципу неперервності влади. Саме тому і був запропонований такий собі запобіжник, який може бути використаний тільки і виключно в період, коли є загроза через епідемію не зібрати Раду, а приймати рішення треба. Звичайно, якщо такої необхідності не буде і Рада зможе виконувати свої функції в нормальному режимі, то і використовувати цей механізм ніхто не збирається”, – запевняє Руслан Стефанчук.
Законопроєкт Стефанчуків пропонує дозволити впродовж 60 днів проводити засідання Ради і комітетів у режимі відеоконференції. На таких засіданнях пропонують розглядати виключно ті законопроєкти чи інші акти, які стосуються боротьби з пандемією коронавірусу, забезпечення національної безпеки та оборони, економічного добробуту та прав людини.
Рішення про проведення онлайн-засідання повинен ухвалювати спікер Ради за пропозицією президента або за ініціативи не менш як однієї третини, тобто 150, народних депутатів.
Повідомити депутатів про скликання відеоконференції апарат ВР повинен щонайменше за 24 години. За добу також мають надіслати документи до розгляду.
У будівлі ВР можуть бути присутні кілька людей: спікер та його заступники, доповідач законопроєкту, представник профільного комітету, члени Лічильної комісії, представник від кожної фракції і групи та працівники апарату. Усі інші депутати можуть брати участь у пленарному засіданні в режимі відеоконференції.
Перед початком засідання апарат повинен записати усіх парламентарів, які приєдналися до відеоконференції. Далі пропонується коротка процедура обговорення – доповідь автора законопроєкту, представника комітету і виступи представників фракцій. Після цього депутати голосуватимуть за законопроєкт одразу в цілому.
Першою має голосувати найбільша фракція – і так до найменшої. Спікер чи його заступники зачитують в алфавітному порядку прізвища депутатів. Зображення парламентаря виводиться на інформаційне табло в залі ВР. Нардеп називає своє прізвище, номер депутатського посвідчення, після чого “особисто здійснює голосування шляхом підняття руки із зазначенням позиції “за”, “проти” або “утримався”. Має це зробити за 15 секунд. Після завершення голосування голова Лічильної комісії оголошує результати, а спікер невідкладно підписує законопроєкт і направляє президентові у разі його ухвалення.
Таке пленарне засідання повинно транслюватися по радіо і телебаченню.
Конституційний чи ні?
Згідно зі статтею 84 Конституції України, рішення Верховної Ради ухвалюються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування, яке здійснюється народним депутатом особисто. Голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко наголошує: пленарні засідання мають проходити фізично, а не віртуально.
“Поняття пленарного засідання означає, що люди збираються разом і проводять засідання. Автори ж пишуть, що засідання проводяться у форматі відеоконференції. Це абсурд з точки зору філології і права. За такою логікою, можна піти далі, якщо цей законопроєкт пройде, і сказати, що право людини на вільне переміщення реалізуються у формі онлайн мандрівок, а право на освіту реалізується у формі самоосвіти”, – емоційно коментує законопроєкт Ігор Коліушко.
2002 року Конституційний суд розтлумачив, зокрема, і статтю 84 Конституції, пояснивши, як саме мають проходити засідання.
“Основною формою діяльності Верховної Ради України є пленарні засідання під час сесій, які є регулярними зібраннями народних депутатів України відповідного скликання у визначений час, у визначеному місці і які проводяться за встановленою процедурою”, – йшлося у рішенні Конституційного суду (КС).
На рішення КС звертає увагу адвокат, завідувач кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії Дмитро Терлецький, який вважає законопроєкт неконституційним.
“Є величезні сумніви щодо відповідності цього законопроєкту окремим положенням Конституції, особливо у контексті низки рішень Конституційного суду, оскільки пленарні засідання і сесії сприймаються як організаційні форми роботи, які проводяться у певний спосіб, і цей спосіб визначається Конституцією. Наскільки це можна робити в інший спосіб у разі прийнятті такого законопроєкту – для мене питання відкрите, але я схиляюся до думки, що це не відповідає усталеній практиці Конституційного суду щодо роботи парламенту. Будь-які виключення з загальних правил, які запроваджує Конституція, мусить містити сама Конституція, а не будь-які інші акти, які приймає парламент”, – пояснює Дмитро Терлецький.
Віце-спікер Руслан Стефанчук не погоджується з тим, що законопроєкт може порушувати норми Конституції.
“Конституція у 84 статті встановлює тільки обов’язок особистого голосування на пленарному засіданні. Але хто сказав, що особисте голосування – це голосування кнопкою в залі Ради? Переконаний, що для виконання обов’язку особистого голосування потрібно дві речі. Перше – переконатись, що голосування здійснює особа, яка наділена відповідним правовим статусом народного депутата. І, друге, що вона робить своє волевиявлення вільно та факт цього волевиявлення зафіксований”, – зазначає Стефанчук.
Щодо того, чи буде волевиявлення під час відеоконференції і справді вільним, можуть виникнути сумніви, вважає Ігор Коліушко.
“За такої системи неможливо встановити, чи це депутат голосує чи не депутат, чи стоїть хтось за ним з пістолетом, та й таке голосування триватиме 1,5 години. Це повна утопія”, – вважає Коліушко.
Натомість віце-спікер можливий тиск на “віртуальних” депутатів називає “міфом” та порівнює з хабарництвом у політиці.
“За такою логікою я не можу розуміти, як тоді можна проконтролювати щирість волевиявлення народного депутата, якому напередодні хтось запропонував неправомірну вигоду за голосування в залі. Тому виходити треба з того, що кожен депутат повинен просто належно виконувати свої обов’язки”, – пояснює Стефанчук.
Віце-спікер ВР додає: в Конституції не зазначено, що голосування повинно відбуватись саме в залі Верховної Ради. Така норма є тільки у статті 2 регламенту ВР, але і ця норма дозволяє проводити засідання не на Грушевського. Однак, аби провести засідання в іншому місці, парламент таки повинен зібратися і проголосувати за це.
Та у регламенті є й інші процедури, які передбачають фізичну присутність депутатів. Наприклад, згідно зі статтею 26 регламенту, перед відкриттям пленарного засідання у залі засідань Верховної Ради народний депутат реєструється за допомогою електронної системи шляхом натискання кнопки “за”. Відповідно до статті 47, голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування “за”, “проти” або “утримався” в залі засідань Верховної Ради. Регламент також дозволяє голосувати підняттям руки, якщо це неможливо за допомогою електронної системи. На цю норму якраз і посилаються нардепи Стефанчуки.
“Під час розробки цього законопроєкту ми вирішили йти “малою кров’ю” і запропонували перевести в режим відеоконференції механізм голосування руками, який існує в Раді. Просто зробити це за допомогою засобів відеозв’язку”, – пояснює Руслан Стефанчук.
Колишній нардеп від БПП та екс-голова “Комітету виборців України” Олександр Черненко звертає увагу також на процедуру обговорення законопроєкту. Регламент передбачає два види обговорень: повне та скорочене. Однак запропонована Стефанчуками процедура навіть не є скороченою, оскільки не передбачає виступів нардепів з мотивів.
“Регламент і процедура прийняття закону – це не лише голосування, а й обговорення. Сама логіка законотворчого процесу передбачає обговорення законопроєкту, а не лише сліпе голосування. Як забезпечити обговорення у повноцінному форматі?”, – риторично запитує Черненко.
Юрист Дмитро Терлецький також додає: у законопроєкті не описано, як захищатимуться канали комунікації під час відеоконференції.
“Виникає величезне питання щодо захисту інформації. Безліч технічних спеціальних вимог, які існують в Україні щодо забезпечення певного рівня захисту інформації, яка передається в такий спосіб. Наскільки я можу побачити з того, що розписано в законопроєкті та записці до нього, це питання ще в належний спосіб не опрацьовано і його потрібно буде вирішувати”, – розповідає він.
На ці зауваження Руслан Стефанчук відповідає, що прогалини у захисті інформації планують вирішити окремими документами.
“Це не питання законопроєкту. Це технічні речі, які ми зараз припрацьовуємо окремо. Я розумію, що розробка нових продуктів займе часу та коштів. Я не “технар”, але я б зупинився на максимальному використанні рішень, що вже існують та довели свою успішність в світі”, – каже Стефанчук.
Коли Рада може запрацювати онлайн?
Верховна Рада планує зібратися на позачергове засідання найближчим часом. Однак досі невідомо, коли саме воно відбудеться і тим паче, чи внесуть на нього законопроєкт Стефанчуків.
“Порядок денний буде формуватись на засіданні лідерів депутатських фракцій та груп. Ми домовились, що на позачергове засідання будуть включатись питання, щодо яких буде консенсус. І тому, якщо це питання буде сприйняте більшістю, то безперечно воно буде внесене”, – оптимістично налаштований Руслан Стефанчук.
Його колеги зі “Слуги народу” мають інші прогнози. Співрозмовники LB.ua з керівництва фракції кажуть, що шанси розглянути законопроєкт не такі вже й високі.
“Я не думаю, що ми будемо його виносити. Немає відчуття, що консенсус досягнуто”, – переконане джерело у СН.
Навіть якщо законопроєкт ухвалять, політичні опоненти зможуть оскаржити будь-яке онлайн-рішення, попереджають експерти.
“Теоретично можна написати все, що завгодно. Питання – наскільки це відповідає Конституції і чи не будуть потім будь-яка політична сила або інші політичні гравці зацікавлені у тому, аби поставити під сумнів це питання”, – попереджає Дмитро Терлецький.
Ігор Коліушко закликає депутатів відмовитися від ідеї онлайн-засідань, а за потреби – скористатися нормами регламенту, які дозволяють проводити засідання не у приміщенні Верховної Ради.
“Я здивований, що такі питання навіть обговорюються. Депутати не думають, що лікарі, які їдуть їх лікувати, ризикують більше? Чому лікарі, поліцейські повинні працювати, а депутати раптом вирішили, що вони у зв'язку з захворюванням можуть не працювати або працювати онлайн”, – риторично запитує Ігор Коліушко.