Створення Антикорсуду було продиктоване радше вимогами міжнародних організацій, ніж політичною волею всередині країни. Петро Порошенко, наприклад, кілька разів змінював свою позицію: то однозначно декларуючи свою згоду з необхідністю запуску такого суду, то кидаючи репліки, мовляв, кожен суд повинен бути антикорупційним.
Юридична спільнота скоріше схилялась до другого варіанту. Хоча кивала на обіцянку президента створити такий суд, записану в змінах до Конституції в частині судоустрою.
Наполегливість донорів таки змусила главу держави дотримати слова і подати відповідний законопроект в парламент, який депутати ухвалили конституційною більшістю голосів у червні минулого року. А вже в серпні ВККС запустила процедуру конкурсу.
Комісія не приховувала поспішності в завершенні конкурсу до виборів президента. Хто займе місце глави держави, – невідомо, а відбір до обіцяного Заходу спеціалізованого суду міг бути під загрозою зриву. Або принаймні тривалого відтермінування. Та й самі представники країн-донорів не соромилися наполягати під час зустрічей за закритими дверима (за участю в тому числі ВККС і представників громадськості), що роботу суду треба запустити до 31 березня. Мовляв, такою була обіцянка саме нинішнього глави держави.
Статистика з багатьма невідомими
У «сухому» підсумку: конкурс тривав близько шести місяців. Документи на участь подали 343 кандидати. Тоді як у фінальний рейтинг увійшов 71.
Із 39 переможців (27 – до Вищого антикорупційного суду і 12 – до Апеляційної палати) – 19 суддів, 4 науковців, 12 адвокатів та 4 кандидатів із сукупним досвідом.
Найбільша кількість – 16 осіб – віком від 30 до 39 років, 9 – від 40 до 49 та двоє – від 60 до 63.
Список переможців не рясніє відомими обличчями. Серед них – чимало суддів місцевих судів, як от: суддя Печенізького районного суду Харківської області Олена Танасевич, суддя Шаргородського районного суду Вінницької області Ігор Строгий, суддя Теплицького районного суду Вінницької області у відставці Лариса Задорожна тощо.
Передостаннє місце в рейтингу посів Маркіян Галабала, що був адвокатом Михайла Саакашвілі. А його дружина – депутат Івано-Франківської облради, член Ради партії «Рух нових сил».
Перемогу здобув і Віктор Панкулич, що за даними ЗМІ у 2010 році був адвокатом колишнього заступника мера Вишневого Володимира Стужука, якого вироком суду було засуджено до 10 років позбавлення волі за хабарництво.
До ВАКС пройшло суддівське подружжя: суддя Новосандарського районного суду Полтавської області Тетяна Гавриленко та суддя Комсомольського міського суду тієї ж області Віталій Крикливий. Натомість сім'я суддів Чайкіних не набрала необхідної кількості балів.
Вдруге суддівський конкурс не зміг пройти суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Роман Брегей, що брав участь в першому відборі до Верховного Суду. Не отримав він підтримку і під час висування на посаду члена Вищої ради правосуддя на з'їзді суддів наприкінці минулого року.
«Фішка» конкурсу
Особливістю конкурсу до Антикорсуду стала Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ). Шестеро її членів вибрала ВККС зі списку, запропонованого міжнародними організаціями, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції «відповідно до міжнародних договорів» (як записано в законі).
Роль ГРМЕ зводилась до того, що вони аналізували досьє усіх кандидатів на посаду суддів Антикорсуду і могли ініціювати спільне засідання з ВККС щодо недоброчесності окремих із них. Єдина вимога – згода на це трьох їхніх членів.
Засідання ГРМЕ транслювалися онлайн. Дехто з її членів був присутній по скайп-зв'язку. У підсумку комісія провела шість засідань впродовж місяця (з 27 грудня по 28 січня) і висловила сумніви щодо недоброчесності 49 кандидатам. Троє з них згодом знялися з конкурсу самі, 39 не набрали необхідної кількості голосів членів ВККС і ГРМЕ, і лише семеро пройшли далі.
До слова, ГРМЕ мала доступ до усіх досьє кандидатів, отримала довідки НАБУ про кожного з них (в тому числі про членів їх сімей) і активно листувалася з претендентами в Антикорсуд. Розібратися в українському законодавстві та шукати інформацію про кандидатів ГРМЕ допомагав секретаріат, в тому числі за участі перекладачів та юристів.
Здебільшого, кандидати приходили на спільні засідання ВККС і ГРМЕ з купами документів, аби дати відповідь на будь-які питання. Щоправда, дехто скаржився, що міжнародники пред'являли якусь нову претензію незадовго до самого засідання, а тому часу на отримання документів від державних відомств чи банків, щоб підтвердити той чи інший факт з їхньої декларації, було обмаль.
Спілкування з кандидатами на спільному засіданні ВККС і ГРМЕ нагадувало скоріше допит, ніж дискусію. Жорстку позицію, зокрема, проявляли міжнародники. Досить часто під час озвучення інформації про когось із кандидатів вони вдавалися й до оціночних фраз на кшталт «це – складний випадок» або «я не готовий вести дискусію з цією кандидаткою» і т.д.
Не за сценарієм
Цілком нетиповою була співбесіда з суддею Солом'янського районного суду Києва Вікторією Жовноватюк. До неї з'явилася нова претензія безпосередньо під час засідання.
Голова ГРМЕ – сер Ентоні Хупер – запитав її про судове рішення, ухвалене в грудні 2016 року, яким вона задовольнила клопотання НАБУ, надавши тимчасовий доступ до інформації про рахунки в «Ощадбанку». 23 січня 2017 року вона прийняла інше рішення, виправивши описку в попередньому.
На думку сера Хупера, вона звузила обсяг даних, до яких попередньо було надано тимчасовий доступ. А згодом Апеляційний суд Києва скасував останнє рішення судді – через неповідомлення прокурора про дату судового засідання.
Не очікуючи такого запитання, суддя спочатку не змогла пригадати деталей справи. Тож ВККС дала їй кілька годин, аби з'їздити в суд і ознайомитися з документами.
Підвечір того ж дня Жовноватюк повернулась на засідання. І пояснила, що прийняла друге рішення, шляхом виправлення описки, оскільки першим по суті надала повний доступ до внутрішньобанківського транзитного рахунку, який відображав рух коштів по рахунку через кореспондентські рахунки всіх клієнтів банку (і фізичних, і юридичних осіб). А не тільки юридичних осіб, з якими «Ощадбанк» укладав договір, що цікавив слідство.
Таке пояснення явно не задовольнило сера Ентоні Хупера. Він наполягав на тому, що суддя змінила рішення. І вимагав від Жовноватюк погодитися з ним. У підсумку вона не пройшла в фінал.
До слова, йдеться про справу щодо розкрадання $20 млн кредиту «Ощадбанку». Судячи з іншого рішення, досудове розслідування в грудні 2016 року стосувалася перевірки взаємовідносин посадових осіб банку з такими юридичними особами як ПАТ «Креатив Груп», ПрАТ «Креатив», ТОВ «Креатив Агро», а також ТОВ «Завод модифікованих жирів». Останні, за версією слідства, маючи незадовільний фінансовий стан, отримували кредити в банку, що і перевіряв детектив.
За версією слідства, впродовж вересня 2013 – січня 2014 року бенефіціарні власники групи «Креатив» у змові з посадовими особами ПрАТ «Креатив», «Ощадбанку», ТОВ «ЗМЖ», працівниками «Креатив Груп» і ТОВ «Кредитне Брокерське Агентство», заволоділи грошовими коштами, отриманими «Креативом» в «Ощадбанку» за договором кредиту на $20 млн. Гроші були виділені, незважаючи на те, що у «Креативу» було забезпечення тільки під $7 млн.
ЗМІ пишуть, що в цьому провадженні фігурує син нардепа Станіслава Березкіна Максим, його брат і донька.
На запит LB.ua НАБУ фактично підтвердило, що деталі справи ГРМЕ відкрив детектив бюро.
А після участі в конкурсі, за даними LB.ua, той же детектив подав заяву про відвід Жовноватюк від участі в розгляді клопотань і скарг адвокатів на дії детектива в рамках цієї ж справи.
Поживемо-побачимо
Поки формування Антикорсуду намагаються подати як таку собі саксес-сторі для влади. Так, майже всі кандидати (за винятком можливо кількох) мають репутацію без особливих плям. А участь в процесі відбору міжнародних суддів і прокурорів підвищує довіру до конкурсної процедури і частково знімає будь-які претензії громадськості (на відміну від, наприклад, конкурсу до Верховного Суду).
Хоча поки незрозуміло, чи зможуть «антикорупційні» судді встояти перед тиском, спробами політичного впливу чи будь-якими провокативними діями з боку фігурантів справ, які їм доведеться розглядати. А такі загрози, судячи з усього, будуть.
Не варто також одразу очікувати обвинувальних рішень зі сторони суддів Антикорупційного суду. Як показує практика, матеріали досудового розслідування, подані НАБУ, часто бувають не найкращої якості.
Тож залишається хіба зберігати стриманий оптимізм, що саме завдяки цьому суду в Україні вдасться долати корупцію на топ-рівні.