Що таке Антикорупційний суд і для чого він Україні
Станом на травень 2017 року Національне антикорупційне бюро передало до суду 65 справ. З них вироки на той час були лише по 17-ти, ще 26 справ перебували на стадії розгляду, а 22 справи суди навіть не починали розглядати. «Деякі справи лежать у судах без руху більше року. Серед причин затягування розгляду: проблеми з визначенням підсудності, неможливість сформувати склад суддів, неявка учасників та повернення обвинувального акту», – зазначає прес-служба НАБУ.
На думку голови НАБУ Артема Ситника пришвидшити винесення вироків топ-корупціонерам можна лише створивши окремий Антикорупційний суд. З ним погоджується ряд українських та міжнародних експертів. Зокрема, про необхідність створити Антикорупційний суд заявляла голова Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні (EUACI ) Ека Ткешелашвілі, члени органу Ради Європи з антикорупційного моніторингу GRECO ( The Group of States against Corruption ), міжнародна організація «Transparency International » та українські експерти з «Центру протидії корупції» та «Реанімаційного пакету реформ».
Створення Антикорупційного суду передбачене ухваленим у червні 2016 року Законом України «Про Судоустрій і статус суддів».
Згадка про створення Антикорупційного суду є й у меморандумі з МВФ, що був підписаний президентом Петром Порошенком, прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом, міністром фінансів Олександром Данилюком та головою НБУ Валерією Гонтарєвою у 2017 році. У меморандумі зокрема, сказано, що Антикорупційні суди мають розпочати свою діяльність до кінця березня 2018 року.
У Верховній Раді цього року були зареєстровані два законопроекти про Антикорупційний суд: один №6011 (поданий у лютому 2017 року) авторства віце-спікера Оксани Сироїд (обрана за списком «Самопомочі»), депутатів: Єгора Соболєва («Самопоміч»), Івана Крулька («Батьківщина») та «єврооптимістів» – Мустафи Найєма, Світлани Заліщук та Сергія Лещенка (усі троє – БПП); та інший законопроект №6529 (зареєстрований у травні цього року) – авторства депутата від фракції «Блок Петра Порошенка» Сергія Алєксєєва.
Ці законопроекти кардинально різні. Першим законопроектом №6011 автори пропонували створити окремий Вищий антикорупційний суд (АС), який мав би розглядати справи топ-корупціонерів у першій інстанції та Антикорупційну палату у Касаційному кримінальному суді Верховного Суду, що б мала переглядати вироки та ухвали АС. За задумом депутатів і суд, і палата мали б бути незалежними від існуючих судів та знаходитись в окремих приміщеннях.
У проекті закону також прописано, як повинні обиратись судді, яку зарплату вони мають отримувати (судді Вищого Антикорупційного суду – 240 000 гривень, а судді Антикорупційної палати – 300 800 гривень), а також, що за потреби їм, членам їх сімей та домівкам має надаватись цілодобова охорона. Вказано, що суддів Антикорупційного суду має бути не більше 70-ти, а суддів Антикорупційної палати у ВС – не більше 30-ти. Вищий антикорупційний суд мав би бути створений за пів року.
У своєму коротенькому законопроекті №6529 депутат від БПП Сергій Алєксєєв пропонував не створювати окремий орган, а просто відкрити антикорупційну палату у вже чинних судах. Законопроект Алєксєєва навіть не передбачав добір нових суддів. Але якщо палати будуть підрозділом одного з судів загальної юрисдикції, вони ризикують стати залежними від його керівництва.
Президент Петро Порошенко і генпрокурор Юрій Луценко ще кілька тижнів тому відкрито підтримували концепцію Алєксєєва. Мовляв, не має у нас часу морочитися зі створенням цілого суду, давайте поки хоча б палату при звичайному суді відкриємо.
Президент змінив позицію напередодні висновку Венеціанської комісії, яка чітко заявила – в Україні має бути створений окремий Антикорупційний суд, а не палата.
Водночас, Венеціанська комісія розкритикувала обидва законопроекти подані в парламент.Зокрема, комісія вважає, що процес відбору суддів до Антикорупційного суду може бути заполітизованим, якщо слідувати концепції, розписаній у законопроекті №6011. Йдеться про Конкурсну комісію, яка згідно з законопроектом має бути сформована із 9 членів – три кандидатури з яких подає президент, три – міністр юстиції (за поданням міжнародних організацій-партнерів України) і ще три Верховна Рада (кандидатів висувають фракції). Ця комісія, зокрема, мала б проводити конкурс на посади суддів Антикорупційного суду та Антикорупційної палати (апеляційної інстанції).
Комісія запропонувала відхилити обидва вже подані законопроекти та внести президенту власний проект закону.
Прес-секретар президента Святослав Цеголко підтвердив LB.ua, що президентський законопроект розроблятимуть в парламенті.
Водночас, члени комітету з правової політики та правосуддя з якими поспілкувався LB.ua, зокрема заступник голови комітету депутат від НФ Леонід Ємець заявив, що про такий законопроект у їх комітеті поки ніхто не чув. З ним погоджуються й інші члени комітету — депутати з фракції БПП Олександр Черненко, Наталія Новак та Наталія Агафонова.
Експерти Анастасія Красносільська з ЦПК та Михайло Жернаков з РПР вважають, найдоцільніше і найшвидше було б взяти за основу законопроект №6011 і переробити пункти з якими незгодні в Адміністрації президента.
«Нам не відомо, хто і як цей законопроект пише і не відомо, щоб когось із громадянського суспільства та, або авторів законопроекту №6011 запрошували до консультацій. Рішення по судовій реформі ухвалюють в АП – отже, нічого не заважає президенту вийти із своїм законопроектом. Для узгодження позицій фракцій існує друге читання», – переконана Анастасія Красносільська.
Антикорупційний суд – прерогатива країн «третього світу»?
Під час форуму «Yes» у вересні президент поскаржився, що Антикорупційні суди – прерогатива менш розвинених країн: «Я не хочу чекати 1,5 роки створення антикорупційного суду. Та й потім, з присутніх тут підніміть руки ті, в кого в країні є антикорупційні суди. Нема ні в кого? Може у Франції? Ні. Може в Польщі чи у Фінляндії? Хоч в когось, хто показав ефективність у боротьбі з корупцією? Нема ніде. Вони існують в Уганді, в Малайзії ще здається», - сказав Петро Порошенко.
Насправді, у 2016 році Антикорупційний суд (у різних його модифікаціях) був створений у 20-тьох країнах світу: Афганістані, Бангладеш, Ботсвані, Болгарії, Бурунді, Камеруні, Хорватії, Індонезії, Кенії, Малайзії, Непалі, Пакистані, Палестині, Філіппінах, Сенегалі, Словаччині, Уганді, Мексиці (почав працювати у 2017 році), Танзанії і Таїланді, йдеться в дослідженні U4 ( AntiCorruption Resource Centre) .
Найперший у світі Антикорупційний суд був створений на Філіппінах у 1979 році, згодом у 1999 – в Пакистані, а у 2002 році в Індонезії та Непалі.
В усіх цих країнах моделі Антикорупційного суду відрізняються. У деяких державах функції АС виконують спеціалізовані судді, підрозділи суду, або трибуналу. У інших – це окремий повноцінний орган.
У Філіппінах Антикорупційний суд (Sandiganbayan) діє, як перша інстанція, коли корупційні справи стосуються топ-посадовців, коли ж йдеться про «дрібних корупціонерів» – їх справи направляють у звичайні регіональні місцеві суди, а суд Sandiganbayan виконує функцію апеляції.
В Афганістані, Малайзії, Індонезії та Болгарії Антикорупційні суди є і на рівні першої інстанції, і на рівні апеляції. А у Хорватії, Словаччині, Непалі, Пакистані, Сенегалі, Камеруні і Бурунді Спеціальний антикорупційний суд розглядає справи тільки на рівні першої інстанції – апеляційні скарги направляють у Верховний суд.
Остання модель антикорупційного суду є доволі неоднозначною. Наприклад, експерт РПР Маркіян Галабала вважає, що саме у Верховному суді Словаччини (у якому працюють «судді старої системи») затягують корупційні справи, що веде АС.
Спеціалізований кримінальний суд у Словаччині був створений у 2004 році. На той момент значний вплив на владу країни мали олігархічні групи. Був ризик підкупу суддів у звичайних судах, тому довести справи по топ-корупціонерам здавалось не можливим без створення спеціалізованого суду.
Спершу АС у Словаччині займався суто справами корупціонерів, втім, під тиском олігархату Закон про створення Антикорупційного суду оскаржили у Конституційному суді, розповідає Галабала. КС зробив висновок, що словацькою Конституцією не передбачається створення таких судів, тому повноваження суду були суттєво урізані та доповнені загально кримінальною спеціалізацією, а саме злочинами у сфері організованої злочинної діяльності.
«Історія Словаччини є більше прикладом, як робити не потрібно. Найвищий чиновник, якого вдалось засудити цьому суду — це мер одного з міст. Як тільки Спеціалізована прокуратура почала показувати нормальні результати словацькі олігархи почали її послаблювати так, що справи вже фактично не доходили до антикорупційного суду, а тоді вже взялись і за сам суд», – вважає Галабала.
Та якщо вірити дослідженню « Transparency International » «Recent Slovak Anti-corruption Measures», кількість доведених до вироків корупційних справ, після створення Антикорупційного суду у Словаччині все ж зросла. З 2005 року по 2012 були визнані винними у корупційних справах на 50% більше осіб, йдеться у дослідженні.
Ще один експерт «Реанімаційного пакету реформ» голова Третейської палати України та член Громадської ради доброчесності Тарас Шепель навпаки вважає, що словацький досвід є найбільш прийнятним для України: «З досвіду Словаччини я б назвав позитивним організацію роботи суду, забезпечення його приміщенням, забезпечення суддів охороною, взагалі соціальний захист суддів – там це дуже цікаво. В них суд розташований в окремому містечку, обгороджений. Журналістам дозволяють відвідувати всі засідання, але ця відкритість не заважає збереженню таємниці слідства, приміром допиту таємних свідків».
Є різні думки й з приводу того, який орган має подавати справи до Антикорупційного суду. В більшості країн справи до АС передає прототип українського НАБУ. Водночас, в Афганістані, наприклад, кейси в АС надсилає також і Генеральна прокуратура.
Дуже важливо, щоб між судом та органом слідства була ефективна співпраця, відзначають автори дослідження U4. У деяких країнах Антикорупційний суд не показує значних результатів саме через затягування вже на рівні слідства, або не достатньо доброї підготовки прокурорів, що захищають справу.
Окрім цього, досвід інших країн показує, що дуже важливо вирахувати скільки саме суддів потрібно набрати у Антикорупційний суд. Має бути співвідношення кількості суддів до кількості корупційних справ. Їх має бути і не замало, і не забагато. На думку Тараса Шепеля, 70 суддів – цілком адекватна цифра для українського Вищого антикорупційного суду.
Голова « Transparency International » в Україні Ярослав Юрчишин наголошує, що поки не варто утворювати регіональні антикорупційні суди, про доцільність чого говорив президент.
«Навіть для судів на рівні областей треба 180-200 осіб, а не 70. 120 суддів Верховного суду обиралися більше півроку, а 200 обиратимуться рік, а то й більше. Тому така фраза президента наштовхує на думку про затягування. На прикладі інших країн можу сказати, що розширення юрисдикції на всі антикорупційні справи, тобто і на локальну корупцію, знизило ефективність суддів Болгарії та Словаччини суттєво, якщо порівнювати з Хорватією», – наполягає Ярослав Юрчишин.
Також, судді мають бути не перевантаженими роботою над іншими справами. Світовий досвід показує, що найефективніше АС працюють, коли їх обмежують лише справами про топ-корупцію. Судді антикорупційного суду мають проходити прискіпливий відбір на доброчесність та кваліфікаційний рівень, вказують автори дослідження U4.
У деяких країнах (Бангладеш, Кенії та Малайзії) після конкурсу судді потребували додаткової підготовки з фінансових питань, бухгалтерського обліку та правил боротьби з відмиванням грошей. Тому, потрібно бути готовим до того, що на такі курси потрібно буде виділити додаткові гроші, можливо і в Україні.
У Камеруні, Непалі, Палестині, Філіппінах та Індонезії щоб знизити ризики затягування справ, встановлювались кінцеві терміни на розгляд кейсу. В Палестині вони особливо жорсткі: там на розгляд справ антикорупційному суду дають лише 10 днів з дозволеним перенесенням не більше ніж на 7 днів. Автори дослідження U4 відзначають, що такі строки надто стилі для справедливого та компетентного розгляду справи. А у Малайзії середній час розгляду справи про корупцію з часу її надходження до винесення остаточного рішення складав 8,5 років. Тому, держава скоротила терміни розгляду справ до одного року.
«Ідеальний» Антикорупційний суд
LB.ua спробував скласти портрет ідеального Антикорупційного суду виходячи з висновків Венеціанської комісії та того, що розповіли опитані нами експерти – Анастасія Красносільська, Маркіян Галабала, Михайло Жернаков, Ярослав Юрчишин та Тарас Шепель.
Отже, ідеальний український Антикорупційний суд, це:
– Окремий незалежний орган першої інстанції та апеляції, а не палата у звичайних судах. Суд має бути адміністративно незалежним, як і його секретаріат. Суд має мати окреме приміщення, окремий персонал, окреме фінансування;
– Суддям АС мають бути надані додаткові гарантії захисту: охорона їх, членів їх сімей та будинків, щоб вони не боялись ухвалювати вироки. Також у суддів має бути вища зарплата, (щоб не було спокуси взяти хабар);
– Треба, щоб у суд потрапили незаангажовані судді. Для цього має бути створена спеціальна колегія, яка має займатись відбором суддів. До складу цієї колегії мають увійти міжнародні експерти;
– Судді антикорупційних судів на всіх інстанціях мають бути підібрані за однією процедурою. Щоб не було маніпуляцій – «давайте ми створимо найкращий суд першої інстанції, а далі справи переглядатимуть у Верховному суді з купою недоброчесних суддів»;
– Справи, які слідчий орган передаватиме в суд мають стосуватись суто топ-корупції, а не дрібних чиновників, з якими можуть впоратись звичайні суди.