Надвисока концентрація Зради, що поглинула вітчизняну політику за останні тижні, попервах викликала напружену підозру, потім — щире роздратування, врешті — глибокий шок. Але, висотавши з публіки максимум емоцій, дійові особи дійшли до межі, за якою суспільство, істерично посміюючись, спостерігає за їхніми витівками з цинічним нездоровим інтересом — а ну, що ще такого ці мавпи придумають у змаганнях за політичну премію Дарвіна?
І в цього інтересу є залізні підстави. Мутити тиху Зраду, корупцію та дерибан, прикриваючись рішучими реформаторськими гаслами та тремтливим патріотичним пафосом, звісно, ці мавпи завжди вміли. Але ключова відмінність — саме в тиші, що цю Зраду традиційно огортала. Можна скільки завгодно мутити схеми та дерибанити активи, поки це не заважає впарювати внутрішньому електорату та зовнішнім кредиторам лабуду про реформи, боротьбу з корупцією та євроінтеграцію. Але коли в інформаційному просторі кількість неприхованої Зради заливає паростки недолугого “реформаторського” піару з головою, у глядачів цього дурнуватого шоу виникає лише одне питання: вони що, такі дебіли, що цього не бачать? на що вони сподіваються і як збираються з цього вигрібати?
Отримавши від кредиторів чітку вказівку щодо зняття Шокіна, чия корумпованість не викликає сумнівів ні в Заходу, ні в українців (та ще й підтверджена резонансною справою “діамантових прокурорів”), Порошенко щосили тягне час і врешті погоджується лише ПОПРОХАТИ одіозного чиновника піти у відставку — та й то в обмін на відставку уряду Яценюка, про чию корумпованість публічно заявляють міністри самого уряду. Маючи чіткий запит суспільства та вимоги тих-таки кредиторів щодо призначення незалежного Генпрокурора, Президент навіть не намагається оголосити конкурс чи публічно запропонувати симпатичну кредиторам чи суспільству кандидатуру — він демонстративно тягне час іще півтора місяці, вибираючи найстаранніше пташенятко з корупційного гнізда Шокіна. При цьому Верховна Рада, депутати якої заради прихильності електорату мали би скористатися з нагоди якнайшвидше зняти скомпрометованого дідуся, слухняно чекає всі півтора місяці й навіть не намагається внести відставку Шокіна до порядку денного. Більше того, нардепи весь цей час іще й не соромляться розповідати, що за цю відставку “може не вистачити голосів”!
Коли ж ВР та Порошенко нарешті вирішують задовольнити природню потребу держави в очищенні від мотлоху, у “спеціальну Олімпіаду” включається сама Генпрокуратура, поливаючи маленьку несміливу перемогу товстим-товстим шаром Зради. Розганяється слідча група у справі “діамантових прокурорів”, Каську арештовують квартиру, а Сакварелідзе викидають із ГПУ наказом самого Шокіна. От здавалося б, якщо всі й так вірять, що ти скомпрометований паскудник, навіщо самому горлати про це на все горло? Аби дійшло й до найтупіших?
Не менш весела історія і з призначенням нового уряду — Петрові Олексійовичу виявилося мало запхати свого земляка-соратника Гройсмана у спікери. Петро Олексійович здогадався, що якщо уряд Яценюка підозрюють у корупції, то найкраща відповідь кредиторам та суспільству — поставити на чолі Кабміну таку людину, щоби підозри в корупційному принципі формування уряду залізно змінилися впевненістю. Аби ніхто навіть і не сумнівався, до кого ведуть вінницькі ниточки і хто в країні найбільш відповідальний за корупцію, найголовніша людина Кононенка та найкрупніший бенефіціар наявних урядових схем. А в тому, що схеми нікуди не дінуться, сумнівів немає ні в кого — адже коаліцію БПП створює саме з НФ, чий лідер скомпрометував себе роботою в корупційному уряді.
Можна було би, звісно, оголосити, що БПП та НФ — чисті й невинні агнці, а вся корупція в коаліції імені Яценюка йшла від самого Яценюка та “Самопомочі” з “Батьківщиною”, які забрали все погане з собою й більше не завадять найбільшим фракціям Ради створити чесний, прозорий та демократичний уряд. Але чесний і прозорий уряд іще на етапі збирання депутатів полив усі благі наміри незаконним позбавленням мандатів “принципових тушок” Фірсова та Томенка, а щоб ніхто, бува, не запідозрив БПП у звичайній нелюбові до ідей “тушканства” як такого, у блоці одразу ж оголосили набір “безпринципних тушок” із колишніх членів інших фракцій.
На тлі такої жерсті в законодавчій та виконавчій гілках влади судовій мафії сам Буран велів не соромитися та вантажити Зраду ящиками. Судді відпускають на волю підозрюваного у державній зраді колорадського поліцейського Шевцова, судді знімають обвинувачення в розпалюванні ворожнечі з Єфремова, судді скасовують розшук Юри Єнакієвського та, звісно ж, стріляють із пістолета по детективах НАБУ попри всі тактичні шкарпетки та карбонові гульфики правоохоронців. І навіть якщо суддю, попри імунітет та набої до нього, все одно впіймано з хабарем у 500 000 гривень, Рада суддів, замість засудити колегу та поклястися, що ця паршива вівця є єдиною плямою на непорочній суддівській мантії, вписується за стрільця та звинувачує НАБУ в неповазі до честі до гідності озброєного хабарника. Не забуваймо, що хоч ВР і дала згоду на затримання Бурана в кулуарах Ради, запобіжний захід йому все одно має обирати суд. А відтак — місця для Зради і в цій нібито перемозі ще більш ніж достатньо.
Чим можна пояснити такий масив неконтрольованих зашкварів, кожен із яких міг би поставити хрест якщо не на кар'єрі чиновників чи електоральних перспективах політсил, то принаймні на шансах дочекатися чергового кредиту від менш толератних до Зради західних партнерів? Чому недвозначних паскудств в українському політикумі раптом перестали соромитися взагалі, ніби забувши, що кожен нахабний крок у постмайданній державі треба щонайменше пояснювати, а іноді й — не повірите! — виправляти, не кажучи вже про те, що деякі зашквари змити з репутації неможливо взагалі? Чіткої відповіді на це поки нема — ще надто велике здивування від того масиву дебілізму, який охопив країну за останні тижні. Але припустити декілька варіантів можна.
1) українська влада погано розуміє зв'язок між причинами й наслідками. І соціологічні опитування, які стверджують, що Опозиційний блок на тлі суцільної Зради вибивається в лідери електоральних уподобань, наші хитрі жевжики сприймають як чітку інструкцію до дій. Хочеш, аби тебе любили — будь таким, як був Янукович та його посіпаки: зраджуй, кради, пресуй, убивай — і народної любові не уникнути.
2) політики розраховують на принцип “меншої зради”: кожен генератор Зради вважає, що за тієї кількості Зради, якою забитий ефір, його Зрада не така вже й велика, і її суспільство може не помітити. А якщо суспільство не помітить, чом би й не дозволити собі шматочок Зради?
3) політики помітили, що новини про Зраду викликають у суспільства значно більше інтересу, ніж звіти про Перемогу, і намагаються будь-що втримати увагу виборців. “Хто володіє Зрадою — той володіє інформпростором”, — вважають вони і з головою занурюються в популярний дискурс, аби підвищити свою впізнаваність серед електорату.
4) нинішня влада усвідомила, що не здатна до будь-яких потрібних суспільству позитивних перетворень, і щосили сигналізує суспільству, що час терміново шукати їй радикальну заміну. “Дивіться, як ми кондоми! І інших не буде, поки ви не перестанете за нас голосувати та чекати, що щось у країні зміниться само собою, без жорсткого контролю з вашого боку! А якщо тупитимете на найближчих виборах, то ось гляньте: ми ще й так можемо, і навіть так!” — волають учасники перегонів до глядачів, не забуваючи щиро посміхатися західним кредиторам.
І хоча останній варіант і нагадує швидше першоквітневий жарт, ніж реальну здатність наших кондомів до самокритики, але прислухатися до цього більш ніж виразного месиджу варто. Бо треба ж отримати хоч якусь користь від цієї Суцільної Зради. Бо інакше ж — Зрада, хіба ні?