Якщо вже через півроку дипломатам вдасться досягти остаточної угоди, то це завдасть ще одного нищівного удару по цінам на чорне золото. Примирення з однією з найвпливовіших близькосхідних держав не лише випустить на ринок величезні об'єми нафти, але й загалом знизить напругу у регіоні, через який проходить більша частина усіх маршрутів транспортування чорного золота у світі.
Варто нагадати, що минулого року, коли США та ЄС ввели санкції проти Тегерану, це призвело до зростання нафтових цін на 20-30%, а погрози іранського керівництва перекрити Ормузьку протоку стимулювали ріст ще сильніше. Відтепер, коли ризик кризи став набагато меншим, один з факторів, що підтримував ціни на нафту на високому рівні, було усунено. Разом із сланцевою революцією у Сполучених Штатах та кволим відновлення попиту по всьому світу це дозволяє припускати, що компенсувати падіння цін у найближчій перспективі ніщо не зможе.
Ви запитаєте, до чого тут Україна із її європейським амбіціями? Але за відповіддю не варто далеко йти — вона знаходиться на українському кордоні, що на північному сході. Прибуткова частина російського бюджету більш ніж на 50% залежить від цін на енергоносії, і вже зараз відомо, що дефіцит майбутнього бюджету складе 389,6 мільярдів рублів із розрахунку вартості бареля нафти на рівні 93 долари. В разі зниження ціни до 90 доларів економісти обіцяють Москві серйозні проблеми. Така ситуація склалася на фоні бюджетних скорочень та неодноразових знижень прогнозу росту російського ВВП у році поточному. Одночасно із цим слабшає рубль, а інвестори масово виводять гроші з Росії, відтік інвестицій щотижня складає зараз сотні мільйонів доларів.
Таким чином грошей у Москви із кожним днем буде все менше. В тому числі і для задоволення своїх зовнішньополітичних забаганок. Вже зараз білоруський тягар стає для росіян все більш і більш обтяжливим. Так розрахунки білоруського президента Олександра Лукашенка на скасування нафтових мит до російського бюджету, які мали б дати йому від трьох до чотирьох мільярдів доларів щорічно, не виправдалися. Тепер у Білорусі збільшуються ціни на продукти харчування, вартість електроенергії, газу та проїзду в громадському транспорті, а для автовласників вводять окремі податки.
Білоруський президент вимушений робити це, незважаючи на наближення виборів, адже допомоги від Росії він може не дочекатися. Цікаво, що ще на початку року Москва і надала йому кредит в 440 мільйонів доларів, закривши очі на ті махінації, які Лукашенко проводить із російськими нафтопродуктами, і які нанесли російському бюджету збитків на півтора мільярди доларів. Все це свідчить – через занепад російської економіки, сил втримувати своїх найближчих сателітів у Москви вже незабаром не буде.
Що ж до України, то можна бути впевненими, що для того, аби звабити Януковича, у Путіна знайдуться гроші. Як зараз знаходяться аби забезпечувати оборонні замовлення за рахунок освіти, медицини та соціальних виплат. Останні події на Банковій, в яких засвітився Дмитро Корчинський, неодноразово підозрюваний у роботі на російські спецслужби, свідчать — Москва готова зараз на все, аби не відпустити Україну зі своїх обійм. І погрози будуть іти разом із фінансовим заохоченням.
Але це справедливо лише у короткостроковій перспективі. Як тільки можливість інтеграції із Заходом для України буде остаточно закрита, для Києва залишиться лише один батіг, бо пряників вже не залишиться. Лукашенко вже встиг у цьому пересвідчитися.
Спостерігаючи за поведінкою російського керівництва, не можна утриматися від аналогій із тим, як занепадав СРСР. Росія зараз, як і свого часу Радянський Союз, існує за рахунок ресурсної ренти, спрямовуючи її на задоволення забаганок політичної еліти, перегони озброєнь та задоволення імперських амбіцій, в той час як економіка країни занепадає.
Особливо цікавим є той факт, що вже зараз з цією метою доводиться витрачати не нафтові надприбутки, а державні резерви. Саме тому на фоні деградації російської економіки та пересихання головного джерела її виживання, нафтодоларів, на Росію може чекати лише повторення невеселої радянської долі. І якщо зараз українці не зможуть фактично відстояти свою незалежність, нам залишатиметься невтішний сценарій — чекати краху разом із Москвою, до того ж в умовах не кращих, ніж у сучасній Білорусі.
Ми ще можемо спробувати вирватися з-під опіки Росії, яким би болючим цей розрив не був, або дочекатися краху імперії під московським крилом. Втім Україна вже два рази переживала самознищення держав із столицею у Москві. Кожного разу це означало для нас чималі страждання та початок шляху майже з нуля. Але в українців поки залишається шанс зробити так, щоб третьої спроби вже ніколи не було.