Провідних у минулому – сьогодні тут одноосібно порядкує «Свобода». Мій співрозмовник розповідає анекдотичний випадок. У одному з округів балотувався популярний політик, депутат кількох каденцій, чиє підприємство забезпечує роботою вагомий відсоток мешканців округу. Здавалося б – перемога в кишені. Однак депутатський мандат політик здобув чудом, ледь не віддавши його 19-річному вантажникові власного підприємства, який йшов на вибори від «Свободи». Чудо, до слова, забезпечила виборча комісія, сформована з людей, на усі 100% лояльних кандидатові…
Подібні історії про те, як молоді та недосвідчені, а головне – нікому не відомі висуванці Олега Тягнибока заввиграшки клали на лопатки важковаговиків місцевої чи навіть загальноукраїнської політики, грошових мішків і просто популярних на локальному рівні людей, сьогодні розповідають практично в усіх містах Західної України. Важковаговики сподівалися на власний авторитет, грошові мішки проводили високобюджетні кампанії, хтось креативив, хтось ремонтував під’їзди та встановлював дитячі майданчики. А виборці на дільниці просто шукали у бюлетені ВО «Свобода» і ставили галочку – не особливо вчитуючись у прізвища кандидатів. І тим більше не переймаючись тим, ким є кандидат від «Свободи» і чим він займався у період виборчої кампанії.
Всі фото: Макс Левін
Проголосувати за радикала
Понад 30% за ВО «Свобода» на Заході країни – це аж ніяк не свідчення радикалізації «западенців» чи зростання у них ксенофобських настроїв як це намагаються подати спікери Партії регіонів. Навпаки, дозволю собі стверджувати, що 30% за політсилу Олега Тягнибока – це демонстрація толерантності та поміркованості галичан. Адже могло бути й сорок, п’ятдесят чи більше відсотків.
Український виборець – не важливо, на Заході, Півдні чи Сході – особливо чутливо ставиться до перекосів у гуманітарній політиці. І реагує відповідним чином: голосує за тих, хто стовідсотково буде ці перекоси ні, не виправляти – перекошувати в інший бік. Так недолуга гуманітарна політика президента Віктора Ющенка мобілізувала проросійський електорат Партії регіонів. Так само діяльність нинішньої влади, особливо таких її яскравих та непересічних діячів у гуманітарній царині як Дмитро Табачник та Вадим Колесниченко, безумовно, серйозно посприяла успіхові «Свободи». Логіка виборців тут проста: обирати потрібно тих, хто гарантовано не піде на компроміс. Тому у попередніх фаворитів галичан – «Батьківщини» та «Нашої України» в принципі не було особливих шансів. Як і у нових проектів типу «Фронту змін».
Ще один суттєвий момент. Це в уяві мешканців Сходу України Тягнибок – ультрарадикал, кровожерний «бандерівець», який на сніданок п’є келих російської крові, а вечорами вправляється у єврейських погромах. Для Галичини, де традиційно переважають праві погляди, де лідер Львівської обласної організації Партії регіонів починає виборчу кампанію з покладання квітів до пам’ятника Степанові Бандері, Олег Тягнибок – цілком респектабельний політик, можливо, дещо радикальніший за інших. Але цілком у межах пристойного. І коли мер Львова Андрій Садовий стверджує, що його програма як кандидата на пост міського голови мало чим відрізняється від програми «Свободи», він, радше за все, не особливо лукавить.
Фаріон forever!
Чи означає це, що стрімке зростання рейтингу «Свободи», яка фактично стала партією влади у трьох областях країни, не повинно непокоїти в принципі?
З одного боку, ВО «Свобода» – цілком легальна партія, чиї програмні засади цілком не викликають запитань у Міністерства юстиції, а успіх на виборах органічно сприймається в контексті глобального наступу правих у Європі.
З іншого, програма і діяльність – далеко не завжди одне й те ж. І якщо ідеологію «Свободи» можна сприймати чи ні, то окремі кроки як мінімум викликають запитання. Особисто мені, як галичанину вкрай неприємно усвідомлювати, що найближчі роки представницьку владу в Західній Україні контролюватиме політична сила, один з лідерів якої знущається над дітьми, сепаруючи їх за «українськістю» чи «неукраїнськістю» імен. Будь-який представник європейських правих, стосунками з якими так дорожить Олег Тягнибок, за подібні дії поплатився б як мінімум кар’єрою. Натомість Ірина Фаріон – частий гість в ефірі загальноукраїнських каналів, а зараз має усі шанси очолити Львівську обласну раду. А це не просто неприємно.
Отримавши трохи більше 30% голосів, «Свобода» завдяки «мажоритарні» у багатьох радах зможе самостійно сформувати більшість та обрати керівництво. Чим займатиметься Львівська обласна рада під керівництвом Ірини Фаріон? Інші ради, де керівні пости отримають «свободівці»? Зрозуміло не соціально-економічним розвитком свого регіону. Є питання більш важливі – боротьба графу «національність» у паспорті, вивід Чорноморського флоту РФ з території України, засудження геноциду українського народу злочинним комуністичним режимом. Переконаний, ради Західної України оперативно проводитимуть сесії, щоб засуджувати кожну антиукраїнську ініціативу Табачника. Але чи вистачить при такій інтенсивній боротьбі часу та снаги для спокійної праці? Не певен.
Важливий момент: риторика українських правих дуже часто є конфронтаційною не лише щодо Росії, а й щодо Польщі. Наші західні сусіди сьогодні як ніколи пильно стежитимуть за словами та вчинками «свободівців» – тільки не як вуличних радикалів, а представників та керівників місцевих органів влади. Варшава мовчки проковтнула присвоєння звання «Герой України» Степанові Бандері, але надалі ковтати наміру не має – цю тезу, до речі, представники Польщі уже довели до відома офіційного Києва. А тому уже після перших же серйозних випадів у бік поляків Україна втратить свого єдиного відданого адвоката у ЄС.
Отруєння «Свободою»
Говорячи про Олега Тягнибока та його «Свободу» важко оминути такий делікатний момент, як сприяння їх успіхові з боку чинної влади. Автор далекий від того, щоб за прикладом багатьох критиків Тягнибока звинуватити Олега Ярославовича в тому, що той користується підтримкою та ресурсами Андрія Клюєва, який плекає «правильну» опозицію для Партії регіонів. Однак важко заперечити той факт, що саме такий варіант опонента – агресивного, надмір радикального, який гарантовано не матиме підтримки у базових для ПР регіонах, а у більшості громадян країни викликає очевидне несприйняття, – потрібен сьогодні Януковичу і Ко. Протистояння з «бандерівцями», які захопили владу у кількох областях, агресивні випади з обох сторін, багатогодинні дискусії в ефірі Шустера про Степана Бандеру та злочини комунізму між Дмитром Табачником та Іриною Фаріон – хороший спосіб ще на якийсь час відвернути увагу країни від економічного падіння та відсутності реформ. А при потребі – логічне пояснення, чому в країні в черговий раз потрібно закрутити гайки: «Якщо МИ цього не зробимо, до влади прийдуть ВОНИ». І таке пояснення багатьом здасться логічним і правильним…
Грає у це Тягнибок свідомо чи його використовують «втемну» – питання вторинне. Хоча чи можливо говорити про гру в «темну», якщо представники «Свободи» на відміну від тієї ж «Батьківщини» отримали зелене світло на виборах, а сам Олег Тягнибок та його соратники є частими та бажаними гостями в ефірах телеканалів, інформаційна політика яких жорстко модерується Банковою.
Ті ж, хто уважно стежить за політичною кар’єрою Олега Тягнибока, мабуть, пам’ятає, що «втемну» чи ні цього політика використовують не вперше. Палкий виступ народного депутата від «Нашої України» Олега Тягнибока на горі Яворина у 2004 році став одним із основних сюжетів по дискредитації лідера «Нашої України» Віктора Ющенка у ході президентської виборчої кампанії. Тоді, ніби зовсім випадково поруч з Тягнибоком опинилася камера одного з центральних телеканалів, яка і дозволила зафіксувала гнівні слова про «москалів та жидву» у виконання тодішнього соратника Ющенка. Приблизно так само випадково у лютому 2010 року Ірина Фаріон пішла у дитсадок з камерами двох каналів…
***
Політичні ігри ПР та «Свободи» можна було б залишити поза увагою – в українській політиці неприродні стосунки не рідкість – якби не одне важливе але: сьогодні об’єктивно вони поглиблюють розкол в Україні. Якби подібним займаються маргінали на кшталт Вітренко чи Руського блоку – це півбіди. Але коли суспільство свідомо роздирають на шматки президент «всіх українців» та його Партія регіонів, яка в якості партії влади несе відповідальність за усю країну, і великі патріоти зі «Свободи» – це насправді страшно.