Процес повної синхронізації країн Балтії з європейською енергосистемою прискорився після 2015 року під тиском як НАТО, так і Комісії Європейського Союзу. Синхронізація стала політикою запобігання агресивній політиці Російської Федерації у застосуванні форм гібридної війни проти сусідніх країн. Останні події демонструють, що Росія не відмовляється від тактики блокування процесу синхронізації країн Балтії. Про це свідчать дії Росії під час виборів до Європейського Парламенту в період з 25 травня по 26 травня 2019 року, коли також відбувався другий тур президентських виборів у Литві. Маю глибоке переконання, що термін був обраний Росією умисно, аби громадяни країн Балтії усвідомили, яким є реальний розмір та значення відносин з Росією саме в той день, який є знаковим для країн з європейською демократією.
Для здійснення синхронізації з європейською системою першочергово країни Балтії повинні провести тест у т.зв. ізольованій системі. Цей тест передбачає тимчасове відключення Литви, Латвії та Естонії від сусідів, а отже і від системи, контрольованої Москвою. Нагадаю, що Калінінград, а отже Російська Федерація, щоб задовольнити свої потреби в електроенергії, імпортує її з Литви, яка у свою чергу отримує електроенергію з Росії. На думку Москви, проведення тесту в країнах Балтії серйозно поставило б під загрозу енергетичну безпеку Калінінграда, і тому Росія вирішила провести аналогічний тест перед тим, як це зроблять країни Балтії.
На початку 2019 року Литва та її сусіди хотіли проводити стратегічні тести десинхронізації. У результаті російської інтервенції вони були відкладені до червня 2019 року. Тож Росія вирішила зробити це першою і використала для ізоляційних тестів Калінінградщини день виборів у Литві – країні, яка постійно та вагомо підтримувала Україну з перших днів війни з РФ. Результат такої несподіваної операції для країн Балтії міг мати дуже серйозні наслідки: проведення виборів з проблемами з постачанням електроенергії для інформаційних систем, для зв'язку, врешті-решт, для функціонування комісії – вибори в темряві!
Експерти з енергетичної безпеки оцінюють, що відповідні дії Москви з використанням роботи Калінінградської області в ізольованій системі могли призвести до серйозних збоїв у Литві – навіть до блекауту. Литовський оператор Litgrid зазначав, що усунення такої аварії триває 3-5 днів. Підводний кабель, що з'єднує Швецію та Литву NordBalt перебував у надзвичайному стані близько 30 разів протягом майже трьох років експлуатації, за цей час на литовському ринку ціни були підвищені від 118 до 200 євро за мегават.
Чи можна вважати такі дії Росії збігом обставин чи це все ж-таки чітке та зрозуміле послання до суспільства країн Балтії – гібридна енергетична війна? Такі дії з боку Росії можуть бути спрямовані на остаточне розчарування країн Балтії десинхронізацією з російським BRELL і синхронізацією з європейською ENTSO-E. І перший ефект був досягнутий, оскільки після прийняття Росією рішення про проведення тестів в Калінінграді, Латвія та Естонія відтермінували проведення тестів в ізольованій системі.
Країни Балтії припускають можливість повної синхронізації в 2025 році – до речі, як і Україна. Але якщо на сьогодні Литва виконала близько 40% необхідних заходів (169 з 409 стратегічних цілей), аналогічно – Латвія та Естонія, то на сайті Укренерго такі показники відсутні, а у заявах можна знайти лише обсяг витрачених коштів (з 2015 по 2018 – понад 13 млрд грн).
Загалом, у затвердженому рік тому Європейською Комісією плані для країн Балтії йдеться, що на першому етапі робіт до 2021 року буде здійснено активізацію та зміцнення балтійських внутрішніх електричних мереж. Другий етап буде полягати на підвищені потужності литовсько-польського енергетичного моста LitPol Link. Третім етапом стане будівництво другого енергетичного зв'язку Польща-Литва. Це буде підводний кабель постійного струму під назвою Harmony, які, напр., з'єднують вже Литву та Швецію, а також Естонію та Фінляндію, і які працюють у скандинавській системі, відмінній від континентальної.
Водночас досвід країн Балтії показує, що процес повної синхронізації відбувається не лише в інженерному вимірі, але і в геополітичному, і виходить за рамки діяльності одного системного оператора. Підтвердженням такої стратегії є наступний факт:13 червня 2019 року Парламент Литви прийняв закон про синхронізацію до 2025 року електричної мережі Литви з ЄС через Польщу. За словами голови парламентської комісії з економіки, Дайніуса Крейвіса (Dainius Kreivys), це є одним з найважливіших рішень, оскільки стосується суверенітету Литви, Латвії та Естонії. Країни Балтії є єдиними країнами Європейського Союзу, енергосистеми яких досі працюють на пострадянській керованій Росією системі, яка, як зазначає литовський депутат, «загрожує національній безпеці країни та перспективі її економічного розвитку». Рішення парламенту Литви у формі закону про синхронізацію чітко показує, наскільки важливою є роль держави і вказує на стратегічну систему управління енергетичними процесами. Чого, на жаль, не проглядається в Україні.
Український системний оператор «Укренерго» був переведений зі сфери управління Міненерговугілля до Міністерства фінансів на початку 2019 року. Це стратегічне рішення відкриває питання про центр управління енергетичною безпекою України та координацію процесів лібералізації, синхронізації та реструктуризації енергетичного сектора. Чи є у Міністерстві фінансів компетенції та фахівці, які будуть ефективно управляти таким важливим стратегічним процесом? Сьогодні за успіх синхронізації політична відповідальність лягає на міністра фінансів, який жодним чином не є дотичним до таких тем як енергетичні геополітичні війни. Нагадаю, що вимоги III Енергетичного пакету для розділення функцій власника виробника від функції передачі електроенергії не виконують у повній мірі навіть країни ЄС. При запровадженні енергетичного ринку не виконана ключова вимога лібералізації – державна генерація продовжує субсидіювати всіх споживачів, і не лише населення!
Звісно, в країнах Європейського Союзу, де є і державні, і приватні оператори систем, існують приклади, коли оператор системи перебуває під опікою міністра фінансів або міністра економіки. Це зумовлено місцем управління економічними активами держави. Однак це відбувається лише в тих країнах, де електроенергія – це лише товар на ринку, а не інструмент геополітичного тиску чи потенційна загроза суверенітету. Порівняйте самі масштаб проблем операторів енергосистем Франції та Іспанії з Україною та Литвою. Подивимося на країни дотичного з нашими проблемами регіону: в усіх контроль власності знаходиться в міністерстві енергетики або, як в Польщі, у спеціального міністра у канцелярії прем'єра, відповідального за інфраструктуру енергетичної безпеки. Чому? Тому що це сфера енергетичної безпеки держави і вимагає спеціальних знань і координації між енергетичною дипломатією, розвідкою та іншими службами, а часто також парламентом. Це сфера домінування держави, особливо в контексті сусідства Російської Федерації і військових дій, як у випадку з Україною.
Іншим аспектом є Спостережна рада і, таким чином, спосіб і форма нагляду власника, який є державою. В історії Польщі чи країн Балтії жоден іноземний громадянин не був членом Наглядової ради системного оператора та державної енергетичної компанії. Членами Наглядової ради призначаються представники компетентних державних органів і незалежні національні експерти, наприклад, з Університету або дослідного інституту. Тут ставкою є державна безпека і, отже, стратегічне управління і координація роботи між урядом, дипломатією та спецслужбами. Механізм управління, інформаційного потоку та реакція повинні бути негайними, підпорядкованими інтересам держави. Тому що відсутність стратегічної координації призводить до кризи, яка буде використовуватися проти України. Важливою є діагностика інтересів держави, а не тимчасова мода та лобіювання груп інтересів.
Ключові особи, які приймають рішення в енергетичній сфері України, повинні відповісти на основне питання: чи знаходиться сьогодні в Києві центр координації процесів лібералізації ринку, синхронізації енергетичної системи та реструктуризації гірничого та енергетичного сектора? Чи існує узгоджена стратегія та план управління? Де знаходиться інтегрований центр управління енергетичною системою держави? Відповіді мають велике значення, оскільки гра стосується ефективності управління та довіри європейських партнерів. Усі невдачі та кризи будуть використовуватися супротивниками України, і стратегічна вартість репутаційного збитку буде величезною. Шкода, що ці питання не є предметом публічних дебатів і зацікавленості експертів і політиків.
Особи, які приймають рішень в енергетичному секторі України повинні мати реальну оцінку національної стратегії інтересів України на шляху інтеграції до Європейського Союзу. На жаль, якість експертизи з боку Європейського енергетичного співтовариства залишає бажати кращого. Потрібно більше національних аналізів, сильний голос експертів парламенту та сектору. Необхідно взяти уроки з досвіду того, як Росія здійснила лобіювання Nord Stream 2 з мовчазним схваленням багатьох членів Європейського Союзу. На жаль, це відбувається також і в електроенергетиці, але не має аналогічного розголосу.
Маю на увазі «атомний Nord Stream 2» – білоруську АЕС, зведену Росією поблизу міста Островець, незважаючи на протест Литви, за 46 км від Вільнюса. Другий блок електростанції потужністю 1200 МВт майже готовий до експлуатації. Всі дії Росії спрямовані на майбутню інтеграцію цього енергоблоку у синхронізовану систему країн Балтії. Лобіювання в цьому питанні ведеться дуже активно і в Брюсселі, і в країнах Балтії, і в багатьох європейських столицях. Ескалація напруженості через останні "ізоляційні тести" в Калінінградській області це де-факто торги: ми приймемо вашу синхронізацію з ЄС в обмін на інтеграцію до системи ЄС Білоруської АЕС – це зміст повідомлень, які надходять в Європу з Москви. Вся діяльність, що проводиться сьогодні у відкладанні процесів тестів у країнах Балтії, є частиною «політики м'яких інструментів тиску», спрямованих на прийняття рішення, вигідного для Росії.
Адже енергоринки Польщі та країн Балтії є ринками структурного дефіциту електроенергії. Польща балансує на межі blackout з 2015, який тоді таки стався в країні внаслідок тепла і посухи. Польща купувала енергію в аварійному режимі з України за 75 євро за 1 МВт. У 2018 році Польща імпортувала 19,68 млн. т. вугілля, найбільше з Росії - 13,47 млн. т. Так само розвивається ситуація імпорту і в 2019 році. Через електроенергетичне злиття з Литвою Польща також купує електроенергію з Росії.
Інша ситуація в Україні. Ми маємо 13,8 тис. МВт встановленої потужності АЕС – це 15 ядерних енергоблоків, це найбільший електроенергетичний потенціал у Центральній Європі. Україна могла б зробити електроенергію одним з основних факторів економічного зростання та захистити не лише власні геополітичні інтереси, але й Східної Європі. Саме цю мету переслідує ініційований ще у 2015 році проект «Енергетичний міст «Україна – Європейський Союз», який гальмувався протягом 2016-2018 рр. Це один з найнебезпечніших для стратегічних інтересів Російської Федерації проектів. Це єдина можлива на сьогодні альтернатива залежності ЄС від керованої Росією Білоруської АЕС, від впливу гібридних стратегій Росії. Проект дозволяє державі Україна через державний Енергоатом отримувати кошти на нове будівництво, яке убезпечить всю Східну Європу від залежності в електроенергетиці від Російської Федерації.
Отже, які висновки для України випливають з уроків країн Балтії на шляху до повної синхронізації? По-перше, Росія здійснює і буде проводити діяльність, яка буде дестабілізувати цей процес. По-друге, необхідна системна інтеграція стратегічного управління процесами синхронізації з країнами Європейського Союзу та десинхронізація з Російською Федерацією. По-третє, необхідний центр координації та стратегічного управління процесами лібералізації ринку, синхронізації та десинхронізації та реструктуризації енергетичного ринку, яким за своїм функціоналом повинно стати Міністерство енергетики та вугільної промисловості. Саме тому першочергово слід призупинити процес демонтажу системи стратегічного управління. І, нарешті, в четвертих, електроенергетика (як нафта та газ) потребує координації діяльності всіх гілок влади із залученням РНБОУ. За умов, якщо всі гравці відстоюватимуть, звісно, проукраїнські державницькі інтереси.
P.S. Поки готувалася ця стаття відбулося знакове не лише для України, але для всієї європейської спільноти голосування делегацій ПАРЄ за повернення Росії. Як всім вже відомо, з 62 делегатів, які виступили проти, більшість представляла Польщу, Литву, Естонію, Латвію, Грузію, Велику Британію, Швецію. Саме Польща та країни Балтії – одні з наших основних союзників у війні з Росією. Тож, зробимо висновки і для війни енергетичної?