ГлавнаяКультура

Яна Барінова: «Мій меседж очільникам підзвітних інституцій – зміни точно будуть»

Цієї весни у КМДА з’явилася нова очільниця Департаменту культури. Колишня виконавча директорка меморіального центру «Бабин Яр» Яна Барінова встигла пів року попрацювати радницею міністра культури Олександра Ткаченка і піти з Мінкульту, так і не завершивши покладене на неї завдання створити Службу культурної спадщини. Каже – побачила в посаді в КМДА більше можливостей. Масштаби і можливості, за її власним зізнанням, дуже надихають. У своїй професійній спроможності на новій посаді вона не сумнівається – обіцяє привнести в гуманітарну сферу «ефективний менеджмент». Про нього, про KPI, нові пріоритети і механізми фінансування міської культури, а також про можливість появи муніципального Музею мультимедіа-арту LB.ua розпитав Барінову в одному з її перших розгорнутих інтерв’ю на новій посаді.

Фото: надано Яною Баріновою

Дарія Бадьйор: Давай познайомимо читачів із твоїм бекграундом і шляхом, у результаті якого ти стала директоркою Департаменту культури КМДА. Тому що твоя професійна біографія багато в чому показова. 

Я закінчила в Одесі два факультети – економіко-правовий і філософський. На четвертому курсі народила доньку. Поки сиділа з нею вдома, почала писати для L’Officiel Україна, була редакторкою відділу культури. Потім короткий час працювала в Москві, після повернення стала директоркою Mironova Gallery.

2014 року я поїхала вчитися в Паризьку бізнес-школу, на програму MBA з менеджменту культурних проєктів. Вступила до аспірантури Сорбонни, де провчилась 7 років і захистила дисертацію лише минулого року. А ще встигла чотири місяці пожити в Брюсселі і постажуватись у компанії KEA European Affairs, яка займається питаннями культурної політики та креативної економіки. 

У 2015 році повернулася до України і потрапила в проєкт меморіального центру Голокосту «Бабин Яр».

Анастасія Платонова: Ти працювала там від самого початку. Про перший рік твоєї роботи там мало що відомо. Хто тебе запросив?

Віталій Кличко. Це був період, коли Кличко дав імпульс проєкту, у якого на той момент був лише один донор – Павло Фукс.

Кличко запросив на зустріч одеського скульптора Михайла Реву, який ще 2010 року зробив архітектурний проєкт Бабиного Яру. Рева покликав мене. Мене попросили підготувати своє бачення та стратегію розвитку проєкту. Я написала, за три тижні повернулась до Києва, і Кличко призначив мене координаторкою робочої групи. 

Д.Б.: Далі ти працюєш в МБЯ до кінця 2019 року. І влітку 2020-го стаєш радницею Олександра Ткаченка?

Ні, у вересні. Ми почали вести перемовини в червні, обговорювали серед іншого і курування проєкту Бабиного Яру з державного боку.

А.П.: Це цікавий момент. Адже перші 10 років твоєї кар’єри залишають враження, що ти найменше хотіла опинитись у державному секторі.

Це правда.

У який момент ти побачила себе потенційним чиновником?

Восени минулого року.

Що змінилось?

Точка входу – знайомство з державною машиною в якості радниці Ткаченка.

Невже тобі сподобалося?

Деякі моменти – так.

Що тебе переконало залишитись і думати, що ти зможеш бути ефективною в державному управлінні?

Масштаби. Я люблю складні завдання.

Хіба в недержавному секторі немає масштабних задач?

Безумовно, є, але не всі цікавлять мене і не всіх цікавлю я.

Тобто в тебе з’явилися можливості впливати на якісь процеси?

Так, і реалізовувати ідеї, змінювати щось і розкривати свій потенціал. Для мене дуже важливе відчуття, що я розширюю свої компетенції, «прокачуюсь» новими знаннями. Це для мене пріоритет на будь-якій роботі. Я реформатор і кризовий менеджер. Мені подобається, коли є проблема, яку треба вирішити. Виклики додають мені драйву.

Фото: надано Яною Баріновою

Ти описуєш такий собі кидок на амбразуру. Але твоя попередниця Діана Попова вибудувала системну роботу, тож прихід на посаду після неї не виглядає як виклик.

Це більше не про амбразуру, а про те, що щось у місті можна змінити на краще. Ви задоволені станом культури в місті? Якістю інституцій? Виставками?

Це риторичне питання.

Я собі теж його поставила.

У момент, коли отримала пропозицію [взяти участь у конкурсі]?

Коли почала наближатися до Мінкульту і ставити собі питання, чи правильний я зробила вибір. Пішовши з МБЯ, займалася консалтингом, консультувала проєкт Our Common Destiny, ініційований державою Ізраїль спільно з фондом «Генезис», заснованим Михайлом Фрідманом і Германом Ханом. 

Коли я познайомилась з Олександром Ткаченком, почала думати, чи дивитися мені в бік держслужби. Вирішила спробувати. У результаті мені підійшла пропозиція Ткаченка стати радницею з питань, які мені були цікаві – культурної спадщини і трансформації цієї сфери державного управління. Задачі були описані і запущені ще при колишньому міністрі Бородянському: створення Служби культурної спадщини, інспекції, ліквідація управління культурної спадщини, аби в міністерстві залишився лише профільний директорат.

По суті, це теж проєктний менеджмент – запуск двох нових ЦОВВів. Тоді у мене почали з’являтися думки, що, можливо, я не зовсім правильно оцінювала держслужбу і політику. І що це може бути цікаво.

Чи тобі здалося, що держава в обличчі міністра культури справді цікавиться культурною спадщиною і тут можна щось змінити?

Так. Я не люблю сізіфову працю, коли докладаєш 500% зусиль, а ККД – 5%.

Як довго ти пробула радницею міністра?

З вересня 2020-го по лютий 2021-го.

Які твої головні висновки після серйозної роботи в держсекторі? У тому числі щодо суб'єктності міністра у витворенні політик?

Ткаченко досить суб’єктний.

Що це означає?

Що він може реалізувати те, що задумав.

Це не відповідь. Ми запитуємо в тебе не як чиновниці, що вміє уникати незручних запитань, а як у людини, що має волю до змін і пропрацювала в Мінкульті пів року.

Я не пропрацювала в Мінкульті достатньо довго, щоб відслідкувати всі процеси. Але я відчула, що там працюють цікаві люди з хорошими інтенціями, правильним бекграундом. Мені було цікаво з ними взаємодіяти. 

Д.Б.: Ти сказала, що Ткаченко тебе від початку кликав, щоб репрезентувати державу в комеморації Бабиного Яру.

Це лише обговорювалося. Коли ми зустрілися, його тільки призначили, він почав знайомитися з темою Бабиного Яру. Знаючи, що я пішла з МБЯ, запросив мене, щоб обмінятися думками.

Про що питав? 

Про причини звільнення, про те, чи готова я далі займатися цим проєктом і чи цікаво було б мені на боці міністерства і держави це робити. Я відмовилася.

Чому?

Тому що розуміла, як усе влаштовано. Працювати з цим проєктом на боці держави дуже складно. Я певна, що моя воля до змін була б реалізована, якби я займалася проєктом Бабиного Яру на боці держави, розуміючи розташування сил і вектор подальшого розвитку проєкту. 

А.П.: Коли і як ти отримала від Віталія Кличка пропозицію взяти участь у конкурсі на посаду голови Департаменту культури КМДА?

Я працювала з Віталієм Володимировичем від його першої каденції. Щойно почалася чинна, мені запропонували взяти участь у конкурсі. Я довго думала. Це був складний вибір.

Які були ключові аргументи «за» і «проти»?

Муніципальний чи національний орган управління культурою? Лідер, з яким належало працювати: Олександр Ткаченко чи Віталій Кличко? Формування політик чи їх реалізація? Я порівнювала бюджети, штати, перспективи, питання власної безпеки на обох посадах.

Валентин Мондрієвський, Яна Барінова
Фото: надано Яною Баріновою
Валентин Мондрієвський, Яна Барінова

Ані можливості та бюджети, ані позиції – радниці міністра культури та голови Департаменту культури КМДА – не є рівновеликими. Які аргументи переконали тебе обрати посаду в КМДА?

Для мене це і зараз не так очевидно. Я витратила пару місяців на аналіз. Думала також, як завершити стосунки з Олександром Ткаченком, адже в Мінкульті у мене було незавершене завдання створити Службу культурної спадщини. 

Але я вирішила, що очолити Департамент культури КМДА – цікавіше, тому пішла з міністерства і подалася на конкурс. Разом зі мною подалися ще 16 людей. Перший конкурс відбувся за «ковідною» процедурою, що передбачало співбесіду з профільним заступником мера. Я пройшла співбесіду з Валентином Мондрієвським. Але наступного дня президент підписав закон про скасування результатів усіх конкурсних доборів - і мої результати анулювалися.

За кілька тижнів було оголошено новий, повноцінний конкурс. Першим етапом був тест на знання законодавства. Далі було ситуативне завдання – потрібно було відповісти на три запитання, потім – співбесіда з комісією. І фінальний етап, до якого дійшли я та Юлія Кепліна (моя теперішня перша заступниця) – співбесіда з мером.

Тобі відомо, чи пропонував Віталій Кличко ще комусь з решти 16 кандидатів узяти участь у конкурсі, чи таку пропозицію отримала лише ти?

Я цього не знаю.

Ок, давай до справ у Департаменті. Який спадок тобі лишила Діана Попова?

Це хороший фундамент для подальшого розвитку – досвідчений колектив, люди працюють по 10-15 років. Заходи реалізовуються з року в рік. Є певна стабільність.

Тобто Діана Олегівна чудово попрацювала?

Так. Але немає межі досконалості.

Яка твоя головна амбіція на цій посаді?

Я хочу, щоб Департамент став помітним для нових цільових аудиторій, що досі про нього не знають, для них він архаїчна структура на кшталт «собєсу».

А це не так?

Подекуди так, але це можна змінювати.

Скільки з 2 млрд грн вашого бюджету (куди входять і захищені статті, і зарплатні, і кошти на культурні проєкти) становить проєктна частина?

65% бюджету – це захищені статті.

Тобто величезна кількість коштів платників податків йде не на культурні проєкти, а на підтримку місцями архаїчної інфраструктури?

На утримання мережі. Ми не можемо її скорочувати, але можемо оптимізувати, аби підвищити ефективність.

Який відсоток бюджету таки йде на культурні проєкти?

Менш ніж 1% (в абсолютних значеннях це 15 млн грн). 

Як на фоні амбіції зацікавити нові аудиторії ти оцінюєш пріоритети у фінансуванні культурних проєктів Департаменту? Досі близько 50% цієї частини бюджету йшло на народні гуляння та комерційні ярмарки штибу Kyiv Art Week.

Я не вважаю підтримку комерційних проєктів першочерговим завданням Департаменту. Тому в перші тижні моєї роботи я мала зустріч з Євгеном Березницьким, де озвучила градус інтересу до Kyiv Art Week і запропонувала переосмислити цей ярмарок. Нині, наскільки мені відомо, планується його ребрендинг.

Я – за низові ініціативи та підтримку аматорських колективів, вони мають величезний потенціал. Наше завдання – лише бути інструментом для їхнього розвитку.

Фото: надано Яною Баріновою

Назви напрямки культурних проєктів, куди важливо системно інвестувати.

Це нові формати репрезентації міської культури. Я проводжу зустрічі з творчими спільнотами, маленькими фестивалями, театральними трупами. Моє завдання – допомогти тим, хто має цікаві ідеї. 

Ти озвучуєш запит на +25% бюджету наступного року. Це так?

Так. Хочеш отримати 10% – проси 25%. У рамках загального бюджету я хочу збільшити відсоток коштів на культурні проєкти і переглянути закладені раніше механізми фінансування.

Чи призведе це до зміни процедури фінансування, у якій досі брала участь Художня рада з питань культури?

Абсолютно точно. Я вже її переформатувала на 60%.

Хто увійде до нового складу?

Я запросила Вероніку Селегу, Євгенію Кулебу, Катерину Чуєву, Дмитра Логвина, Раду Поклітару. Також туди входять директор Театру оперети Богдан Струтинський, директор Молодого театру Андрій Білоус та головний режисер Національної опери Анатолій Солов’яненко. 

Мені видається правильною практика щорічного оновлення ради.

Д.Б.: Йдеться про зміну облич чи власне процедури?

Там класична конкурсна процедура. Але багато залежить від критеріїв оцінювання і тих, хто оцінює.

Уже наступного року з’явиться як мінімум 10 нових заходів. Будуть нові імена та формати. 

Тобто ти хочеш піти від народних гулянь і замінити їх актуальнішими форматами?

Я не поділяю зневаги до «народних гулянь». Платники податків мають право гуляти, як їм подобається. Справа Департаменту – зробити міську культуру більш збалансованою. Для цього будуть відкриватися конкурси, коди зможуть податися івент-агенції, креативні команди, куратори, ГО, ФОПи тощо.

А.П.: Як, на твою думку, стратегія Департаменту за Діани Попової впливала на бренд Києва? І як на нього плануєш впливати ти?

Мені складно давати оцінку попередникам. Гадаю, вони зробили усе, що могли. Вони прийшли в період Майдану. Це був період господарчих питань, з якими вони чудово впоралися. Мережа працює, директори достойні. Це добрий фундамент.

Що б ти хотіла на ньому збудувати?

Я хочу, аби образ міста, про який ти говориш, з’явився і був сучасним і виразним. Я наразі його не бачу.

Як ти хочеш, щоб він зчитувався за 5 років?

Що Київ – відкрите творче місто, де органи влади – твій друг. Де Департамент культури – це орган, куди можна податися на фінансування, заручитися підтримкою. Орган, що служить для розвитку нових ініціатив. Я хочу, щоб тут з’явилися нові складні інституції.

Д.Б.: Наприклад?

Напевно, Музей сучасного мистецтва – вже не найвдаліший приклад. Ще торік це був блакитний океан, нині – червоний. Тому ми працюємо над створенням Музею мультимедіа-арту. 

Але є багато інших інституцій, які можна осучаснити.

Так. Є, наприклад, Мала опера, Музей історії Києва, муніципальна галерея «Лавра» чи КП «Київкінофільм», з якого настав час зробити такий собі «КиївCultureHub». 

А.П.: Як ти бачиш це переосмислення?

Тільки через кадрові рішення. Але треба розуміти, що керівництво інституцій призначається лише шляхом проведення офіційних конкурсів. 

А якщо в умовній «Лаврі» директор переобрався торік, то галереї чекати ще чотири роки?

Я не можу безпідставно звільнити директора інституції. Але можу допомогти скоригувати візію. Тому будемо запроваджувати посади кураторів, художніх керівників, створювати наглядові ради, які опікувалися б змістовною складовою діяльності закладу.

Мій меседж очільникам підзвітних інституцій – зміни точно будуть.

А.П.: Топ-5 інституцій, на які чекає ревізія вектору розвитку?

Мала опера, Лавра, Музей історії Києва, Гідропарк, «Київкінофільм».

Ще одним важливим лакмусовим папірцем нашої ефективності будуть реалізовані нами заходи. Наприклад, Новий рік, підхід до святкування якого я планую кардинально змінити.

Як саме?

Дивно, коли Департамент оголошує конкурс на найкращу концепцію свята, виділяючи 100 тис. грн. Досі у таких конкурсах перемагали команди, що мають сильну матеріально-технічну базу: власні будиночки, де торгують їжею, ковзанку чи ілюмінацію. За такої ситуації Департамент, по суті, не є замовником. Аби збільшити власну суб’єктність у цьому процесі, треба підвищити міський бюджет на Новий рік.

Новий рік на Софійській площі в Києві
Фото: kyivcity.gov.ua
Новий рік на Софійській площі в Києві

Народні гуляння лишаться?

Так. Ми працюємо для різних цільових аудиторій, тому не можемо піти лише в бік авангарду і експериментів.

Цьогоріч ми створюємо для конкурсу до Нового року нові критерії. Критерій «створити різдвяне свято» буде ускладнено. Наприклад, додаємо фактор безбар’єрності, якому має відповідати підрядник. Наступний етап – рада, здатна оцінити ту чи іншу концепцію. Далі – збільшення бюджету.

Також плануємо надалі оголошувати не один загальний конкурс на проведення свят, за результатами якого підрядник отримує усі локації: Софійську, Контрактову площі, Центральний парк тощо, – а систему лотів. Тоді один підрядник працюватиме на Софійській, інший – під аркою Дружби народів і т.д. Ще хочу додати лот на внутрішній дворик Департаменту – він може стати резиденцією Діда Мороза.

Новий рік не повинен бути лише на Софійській. Моя ідея – прибрати звідти ялинку та комерцію. Це духовне, релігійне місце – планую лишити там лише фотозону, декорації, ілюмінацію.

Які твої ключові завдання на поточний рік?

Перше – розробити міську цільову програму на 2022-2024 рр. Досі в цій програмі були підпрограми «Київ духовний», «Київ етнічний», «Київ зоопарковий». Я намагаюся вмонтувати туди додаткові програми, поєднати «духовну» та «етнічну» програми. Цей документ планую презентувати кожній фракції КМДА.

Друге – провести кадрові зміни, змінити положення про Департамент. У нас має з’явитися сектор креативних індустрій, треба посилювати сектор міжнародних відносин.

Третє – інвентаризація активів, майна, договірних відносин з контрагентами та потреб закладів і колективів. Результати треба буде накласти одні на одні і побачити ресурси для оптимізації. У якихось колективів немає репетиційної бази, а десь простоюють порожні приміщення. У когось дублюється репертуар. Якісь об’єкти в процесі будівництва. Можливо, туди ще можна закласти якісь із потреб колективів.

Д.Б.: Які завдання перед керівниками закладів ти хотіла б поставити? Це заробляння коштів, чи поки що йдеться радше про дотаційну модель?

Усі мають заробляти, робити фандрайзинг.

Але іноді це не одне і те саме.

Через кому. Це персональна розмова щодо кожного закладу. У когось є сучасні аудіогіди, а в когось немає навіть ручки в туалеті, хоча є фантастична локація. Але всі мають робити усе можливе, щоб бути ефективними.

Питання в тому, наскільки генерування прибутку – ключовий критерій ефективності інституції? І як він балансується з іншими? Адже в державі є ставлення до культурних закладів як до підприємств, що мають заробляти. І це бачення спускається і на регіональний, і на муніципальний рівні.

Ми забезпечуємо захищені статті видатків. Далі – запитання до керівника інституції, якими кадрами він комплектує свій штат і який контент генерує. За законом, директори інституцій є водночас художніми керівниками. Але часто адміністративну і креативну функції складно поєднати. Важливо, чи є в команді люди, здатні вивести інституцію на новий рівень.

Ми часто забуваємо, що кожен директор свого часу ішов на конкурс з певною програмою: декларував певні цілі і бачення. На жаль, наразі немає жодної процедури оцінювання ефективності людей на цих посадах. Я хотіла б запровадити щось таке.

Також хочу змінити положення про видачу премій, щоб оцінювалася також і контентна частина, а не лише формальна відповідність основним умовам. У це положення необхідно ввести софтову частину – можна назвати це певним KPI в культурі. Я думаю над тим, як спровокувати людей на надзусилля.

Анастасія ПлатоноваАнастасія Платонова, Журналістка, незалежна культурна критикиня, редакторка
Дарія БадьйорДарія Бадьйор, критикиня, журналістка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram