ГлавнаяКультура

​Про нагороди, славу, гроші і лицемірство

Від редакторки: Розмови про те, що систему роздачі державних нагород та звань, яка лишилась у спадок від Радянського Союзу, почали вести відразу після Майдану. Тоді, на хвилі реформаторського драйву, жага попрощатись з неконструктивними практиками державної політики у сфері культури була особливо сильною. Втім, далі декларацій та обговорень це не пішло – ані в перші роки після Майдану, ані після приходу нової влади. 

Присудження звання Героя України Андрію Кузьменко (Кузьмі Скрябіну) та роздача звань та орденів до Дня Незалежності знову спонукають до старої розмови. Ми попросили Ірину Подоляк, колишню народну депутатку та екс-заступницю міністра культури, молоді та спорту, написати колонку про те, що слід переглянути в системі присудження державних нагород та що з нею не так.

Фото: armyinform.com.ua

Сюжет №1

  • Так це ж не нагороди від Президента! Ти знаєш, що я на нього дивитись не можу! Це нагороди від держави!

Сюжет №2

  • Молодець все-таки Сашко! Достойно! Нема чого брати нагороди з цих зелених рук.
  • Так, а чого ж ти тоді п’ять хвилин тому вітала зі званням свою колегу? Руки ж ті самі.
  • ….ну…, бо Положинський сказав, шо йому не треба, а їй треба… 

Сюжет №3

  • І шо з того, що Римма відмовилась? Указ є, а процедури відмови нема, отже формально нагороджена орденом, буде мати немалу доплату до пенсії…

Сюжет №4

  • Ти знаєш, я фанатка Кузьми! Хоч посмертно відзнака його знайшла! Кузьма – Герой України…
  • Чекай, а який геройський вчинок в державі він зробив? Виступав на підтримку Кучми і Янека, чи виніс когось з поля бою на плечах?
  • Ну, він же вибачився.

Сюжет №5

  • От ти отримав звання, а ти можеш собі уявити, що твій улюблений закордонний музикант їздить з концертами на підтримку якогось політика під час виборів і дістає оплату кешем з партійної каси за концерти, а потім ще й якусь нагороду від держави, якщо той виграє? 
  • Ну, ми не Америка, не закордон, нам дітей годувати треба…

Сюжет №6

  • Так, маєш рацію, звання - то радянщина, систему треба міняти, от ще цього разу, щоб Галю/Петра/Потапа/Дзідзя/нагородили, а потім – так, треба міняти… (сміється)

Подібних сюжетів є десятки за всі роки незалежності. Одних людей зі списків нагороджених середовище вітає, інших засуджує і зневажає, залежно від того апологетом чи опонентом діючої влади воно є. Переважно, державна нагорода не сприймається у нас, як нагорода з високою легітимністю від усього суспільства, а як дарунок з царського плеча наближеним до того, чи іншого президента, міністра, голови ОДА, як дуже суб’єктивний жест. Важливим є те, що через офіційні нагороди формується національний пантеон, довкола якого в тому числі складається мозаїчне полотно нашої ідентичності. Теоретично, усім нагородженим державними орденами, званнями, преміями повинен відводитись абзац у шкільних підручниках, бо вони здійснили для України щось екстраординарне і величне? Про них мають бути написані книжки і наукові дослідження. А тепер погляньте на наш культурний «пантеон» – і жук, і жаба, і мох, і трава, і Гапка крива. Компот профі і нездар, безсумнівних талантів і випадкових людей, тих, хто змінюють світ і тих, хто до нього пристосовуються, беручи брязкальця від «ненависної влади», хоча і з огидою. 

Це все свідчить, що реформа державних нагород і звань уже давно перезріла, і ця система мусить бути оновленою і максимально незалежною від зміни політичної кон’юнктури. Президент повинен запропонувати нову, логічну, гідну модель державних відзнак, одержати які було б великою честю і визнанням. Крім цього, солідні нагороди мають диверсифікуватися і бути також недержавними, але однаково респектабельними. 

Варто усім нам розуміти, хто нагороджує, за що і кого нагороджує, з кого і за яким принципом формується капітула (комісія, комітет), наскільки прозора і чітка процедура, хто несе кінцеву репутаційну відповідальність за рішення нагородити, а також визначитись скільки, врешті-решт, коштує і чи має взагалі коштувати «заслуга для України» в грошових знаках, бо не є жодною таємницею, що звання і нагороди у нашій державі тягнуть за собою збільшення зарплат і пенсій для обраних, а також пільги для членів родин, якщо відзнака була присвоєна посмертно. 

Перш за все, варто владі припинити нагороджувати будь-яких «бюджетників» і представників тієї ж влади, хіба що вони здійснять подвиг чи зроблять відкриття. Найкраща нагорода для них – висока зарплатня і достойна пенсія. Все інше – то їх робота.

Варто критично зменшити кількість нагороджуваних у рік, бо масова роздача слонів під державні свята призводить до розмивання ексклюзивності і знецінення відзнак. Зараз їх присвоюють не за виняткові заслуги, а так, щоб задовольнити в політичному сезоні всі області, усі жанрові сфери і не оминути наближених. Слід чітко виписати підстави і, можливо, підкріпити їх одноразовою солідною грошовою винагородою, якщо вже наші люди більше прив’язані до грошей, ніж до принципів і цінностей. Тоді, якщо хтось і захоче відмовитись з політичних, чи інших приводів, то завжди зможе віддати гроші на благодійність. Крім того, варто прописати процедуру так, щоб ті, кого нагороджуватимуть, мали можливість відмовитись від нагороди перед указом, а не після, бо, по-правді, це завжди скандал.

Однозначно, слід припинити присвоювати звання і роздавати направо і наліво ордени представникам шоубізу – їх популярність і є їх винагородою, а роялті від забезпечення авторських і суміжних прав дасть їм можливість достойно працювати, сплачувати податки і жити, а не крутитися, як білка в колесі, на всеукраїнських турах, чи виступати у сільських клубах і обслуговувати партії, бо це єдина можливість заробити. 

Слід культурним цехам самоорганізовуватися, кооперовувати з індустріями, філантропами, теле-радіо компаніями і починати напрацьовувати власні українські недержавні Ґреммі, Еммі, Букери чи Дюшани. Професійне визнання, слава і гроші будуть наслідком потужної експертності та високої легітимності фахових об’єднань, а не фанаберій політиків. 

Нагорода від держави повинна бути винятковою для виняткових. Звання в культурі слід припинити роздавати, бо вони девальвовані, вони нічого не означають і ні про що не говорять. Спосіб добору людей і вінегрет з нагороджених за часи незалежності викликають співчуття до держави і скепсис. Ордени ж дають за подвиги і безпрецедентні явища чи процеси.

Систему державних відзнак треба реформувати у всіх сферах, щоб попрощатись з совком, щоб будувати наратив і ліпити ту ідентичність, за якою найбільше обстають на словах власне діячі культури, і яка точно не полягає у формальній заміні «УРСР» чи «СССР» на «України». Почати варто з культури, бо смисли або беззмістовність саме там. На таку зміну, на зміну концепції і, у разі адекватного обґрунтування, принципів фінансового підпертя і повинні іти кошти платників податків. Державна відзнака повинна посилювати славу особи і створювати можливості для гідного життя.

Я не торкаюсь тут військових відзнак – бо це зовсім інша категорія і інше значення для воюючої країни, але полишати цей гнітючий треш у культурі неприпустимо і соромно. 

P.S. Усі сюжети реальні. 

Сюжет №7 (хрестоматійний)

  • Де живеш, куличе?
  • В болоті
  • Там же погано!
  • Я звик!
Ірина ПодолякІрина Подоляк, Колишня заступниця міністра культури, молоді та спорту
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram