Перше, що стало помітно неозброєним оком – усі заклади культури зачинені, але кількість контенту в інтернеті зросла в рази. Чому так? Бо команди цих інституцій мали напрацювання – записані на відео лекції, виставки, концерти, майстер-класи – і прийшов їхні час, тобто, час посиленої уваги до таких напрацювань. Це значить, що команди культурних ініціатив, не маючи можливості презентувати свою роботу в галереях і театральних залах, почали гарячкові пошуки альтернатив. Як донести мистецькі твори до публіки у час, коли ця публіка не може фізично зібратися разом? Онлайн – прекрасна відповідь. Але цього запасу вистачить не надовго, а готовність з боку аудиторій замінити звичне культурне життя на онлайн-споживання вичерпається ще швидше. Більше того, така робота ніяк не забезпечена фінансовими ресурсами: хто має всі ці відео знімати, монтувати, розшифровувати і поширювати? Для цього потрібні люди, а отже зарплати, а отже гроші. А грошей немає, бо все закрито й ніхто нічого не заробляє.
Тепер до заробітку. Яким чином узагалі інституції культури або культурні проекти заробляють? Саме через організацію публічних подій. Хтось продає квитки, хтось надає конференц-послуги або послуги з організації великих форумів, де учасники сплачують за можливість представити свій продукт. За таким алгоритмом працює, наприклад, Книжковий Арсенал чи Book Forum у Львові. Продукт у цьому випадку – це книга.
Епідемія і карантин повністю скасовують цю модель роботи, і навіть більше – залишають культурних виробників у боргах, оскільки ті повинні оплатити послуги, виконані до карантину, які планувалося фінансувати за рахунок доходу від майбутніх подій. На жаль, у першу чергу це вдарить по людях: призведе до неоплачуваних відпусток за власний рахунок в тих організаціях, які втримаються на плаву, і просто до втрати робочих місць у незалежному секторі культури (незалежні театри, фестивалі і таке подібне), де навіть мінімальної безпекової подушки типу бюджетних ставок немає.
По-друге, виникне традиційна для українських музеїв проблема: як оплатити послуги з охорони музейних колекцій? Справа в тому, що значну частину коштів на охорону музеїв самі ж музеї і повинні заробити. Зрозуміло, що за умов карантину жодного заробітку немає.
Далі: за останні кілька років почав формуватися ще слабкий, але вже ринок постачальників спеціальних нішевих послуг для потреб культури. Ідеться, наприклад, про появу невеличких фірм із послугу з монтажу мистецьких творів, виставок, проектів. Ці фірми навчилися поводитися з творами, будувати для них вітрини, розробляти архітектуру і таке подібне. Їх просто змете кризою. Подібна історія і з специфічними послугами для потреб кіно.
Але є й другий бік медалі – це бюджетна підтримка культури. Чи стане вона рятівним колом нині, як це саме відбувається в багатьох країнах Євросоюзу? З огляду на вже оприлюднені плани Міністерства фінансів різко скоротити асигнування на культуру – цілком можливо, що ні. Я не кажу, що ідеться про відмову держави фінансувати культуру взагалі – це, зрештою, навіть технічно неможливо. Я про те, що наразі немає розуміння, що інституції культури під ударом, а тому потрібні швидкі кроки з переспрямування державних коштів із публічних заходів, які – як загалом ясно – просто неможливі наразі, на компенсацію вищеописаних втрат. Інакше із завершенням епідемії ми опинимося десь на рівні початку 2000-х – з точки зору розвитку культурних інституцій, навичок, людей.
Навіть гірше: виникає реальна загроза втрати творчого покоління, бо ж усі ці люди мусять за щось жити і якось утримувати свої сім’ї, включно із старими батьками, які повинні залишатися вдома, в безпеці. При цьому, кошти, які можна «зекономити» за рахунок культури, мінімальні: це якийсь один, може, два мільярди із заявлених урядом 200. Чи варто, в такому разі, просто ставити хрест на розвитку і чекати, що якось воно все виросте знову, після кризи? Як на мене, не варто. Тому зараз просто необхідно зосередитися на перепрофілюванні типів бюджетних асигнувань на культуру з її святкового, подієвого боку, на підтримку щоденної мозольної праці і тих, хто цю культуру творить. Треба усвідомити, що культура так само включена в національну економіку, як і кожна інша царина, і її підрив матиме такий же економічний і людський ефект. І діяти відповідно.
Це все ще можливо, варто не втратити шанс.