Про фокус-тему, кураторські програми та почесних гостей:
Фокусна тема цьогорічного BookForum – «Відшукування причетного» (це цитата з однойменної поеми Грицька Чубая). Про що вам з командою йшлося при виборі теми?
Формуючи фокусну тему фестивалю, ми щороку намагаємось підсумувати те, що наразі актуально для українського суспільства, і водночас передбачити тренди майбутнього, адже фестиваль відбудеться лише за кілька місяців. Звісно, намагатись вгадати, що буде актуально наступного року – завжди виклик.
Коли ми почали планувати цей рік, то розуміли, що на вересень 2019 року будуть актуальні українські парламентські вибори (відпочатково вони мали відбутись у жовтні), а також вибори в інших країнах Європи, наприклад, в Польщі. Окрім того, нам йшлося про глобальні виклики, що стоять перед людством – зокрема, екологічні. Тож наша цьогорічна фокус-тема – про особисту відповідальність кожного за те, що відбувається нині в світі. Що будь-яка колективна відповідальність все одно персональна, проте кожен може впливати.
До розуміння, про що буде фокусна тема, ми прийшли досить швидко, проте довго шукали назву, що влучно сформулювала б її ідею. Журналіст і телеведучий Вадим Карп’як запропонував назву «Відшукування причетного», і ми зрозуміли, що вона чудово підходить.
Кураторками фокус-теми стали Ганна Улюра і Поліна Городиська. Вони неймовірно вдало сформулювали теми та обрали спікерів. Теми, з одного боку, досить широкі, з іншого – доволі специфічні. Наприклад, ми будемо говорити про дитячу літературу і промоцію читання; будуть дискусії про довіру, про роль медіа, про кон’юнктуру тощо.
Також ми щороку аналізуємо, хто з українських та іноземних письменників є ювілянтом цьогоріч, та часто присвячуємо комусь з них певні події чи активності. Цього року ми зупинились на Грицькові Чубаю, Олегу Лишезі та Ігорі Калинцю, який, на щастя, ще живий.
Які ще ключові кураторські програми заплановані цьогоріч?
Найперше, про що я б хотіла сказати – це обсяг програми. Нам часто закидають, що ми робимо стільки подій, що всюди встигнути нереально. Але схема нашого фестивалю не є унікальною, це поширена в світі практика. Наприклад, на Ляйпцизькому книжковому ярмарку протягом тижня відбувається 7000 подій. Звісно, перед відвідувачем постає питання вибору, проте ми робимо все, аби кількість подій не перевищувала розумних меж.
Цього року ми структуруємо події по 25 програмах. Серед кураторів програм багато тих, хто працює з нами вже багато років, як-от Павло Гудімов, Лариса Денисенко, Ірина Славінська чи Ліза Кузьменко – в їхніх програмах вже помітний кураторській почерк. Проте залучаємо і нових кураторів: наприклад, кластер «Війна» куруватиме Марина Безкоровайна, колишня представниця ОБСЄ, або Остап Українець, що взявся за напрямок історичного фікшну. Одна з дуже цікавих дискусій в рамках його програми присвячена оформленню сучасних подій в історичній фікшн.
Я куруватиму проект Versepolis – це міжнародна поетична платформа, що існує в 25 країнах світу, і фінансується бюро програми «Креативна Європа». Щороку ми відбираємо трьох молодих українських поетів, що мають менше двох надрукованих книжок іноземними мовами, відправляємо їх за кордон, натомість запрошуємо до себе чотирьох іноземних авторів, яким видаємо по книжці українською. Я дуже щаслива, що Україна може долучитися до цього проекту.
Ще один цікавий проект, Grand Tour – презентація європейської антології сучасної поезії, яку видає Німецька академія поезії та мов. Упорядниками її стали Ян Вагнер та Федеріко Італьяно. Від України туди увійшла Галка Крук.
Наш щорічний проект, про який я не можу не загадати – це "Ніч поезії та музики". Цей проект спрямовано на синергії музики та поезії – цього року фокус цього проекту буде на джазовій музиці. Хедлайнерами «Ночі» стануть Laura Marti та Kaminskiy. «Ніч поезії та музики» відбудеться 21 вересня і триватиме до шостої ранку.
Серед почесних гостей фестивалю цього року анонсовано Арундаті Рой, Ельчіна Сафарлі та Маріам Петросян. Чому саме ці імена?
Ельчін Сафарлі вже був в Україні – його книжка презентувалася на Книжковому Арсеналі у 2018 році, але він настільки популярний в Україні, що ми вирішили знову його привезти. Дуже цінно, що він зараз врешті видається українською, бо досі його книжки потрапляли до нас російською. Але обмеження ввезення до України книжок російською дало поштовх до створення нових перекладів чудових книг українською.
Щодо Маріам Петросян: її приїзд на BookForum – велика перемога України з точки зору гібридної війни з Росією, оскільки Петросян входить до топ-10 опозиційних до російської влади російськомовних авторів. Її приїзд – артикуляція її позиції і великий жест підтримки України.
Є ще двоє авторів, що вже підтвердили свою присутність на BookForum, але я досі не йму в це віри – це Арундаті Рой та Олег Сенцов. Рой – це людина-легенда, письменниця, Букерівська лауреатка, громадська активістка та феміністка. Письменники її рівня часто уникають їхати до України з міркувань безпеки, проте пані Арундаті погодилася.
Олег Сенцов відмовився від статусу почесного гостя. Він матиме презентацію своєї книжки на BookForum 22 вересня, і це буде його перший літературний публічний захід з моменту повернення додому. Гадаю, його приїзд стане історичною подією як для форуму, так і для української літератури в цілому. Адже ми наживо побачимо виступ людини, яку можна порівняти зі Стусом або Чорноволом, і яка щойно повернулася з в’язниці. Мені важливо, аби ця подія не стала пафосним заходом, і я закликаю не робити з Олега ідола, а читати його книжки, бо саме в них він справжній.
Про стратегічні кроки, виклики та літературні тренди:
Ти називаєш BookForum головним українським культурним фестивалем року, що збирає і підсумовує головне з того, що відбулось в українському літпроцесі за рік. Що головного у ньому відбулось за рік, на твій погляд?
Найперше – це діяльність Українського культурного фонду, який підтримав велику кількість проектів, зокрема книжкових. Власне поява УКФ і той факт, що культурні менеджери можуть подавати заявку і здобувати підтримку – вже великий крок вперед для української культури.
В процесі подання заявки менеджери вчаться прораховувати бюджет, стратегувати проект, створювати комунікаційну стратегію. Тож, навіть коли ти не виграв, все одно винесеш багато користі.
Це один тренд – поява більшої кількості ветеранської літератури і видавництв, що цією літературою займаються. Дуже показовою стала ситуація, що виникла навколо стенду (згодом – палатки) ветеранської літератури на цьогорічному Книжковому Арсеналі.
Гадаю, дискусія щодо місця й ролі ветеранської літератури в соціумі ще не завершена, але те, що вона відбувається – хороший показник.
Також ми побачили, що книжковий ринок від минулого BookForum до минулого Книжкового Арсеналу помітно змінився, і великою мірою до цього призвів Yakaboo, що запустив інтернет-магазин із доступними цінами та безкоштовною доставкою.
Ще кілька років одним з найважливіших завдань BookForum була трансформація в уяві відвідувачів форуму видавців, тобто ярмарку, на фестиваль. Чи можна сказати, що цей зсув в головах аудиторії остаточно стався?
Я б сказала, що він продовжує відбуватись. Але так, перелам стався: раніше багато людей приходили купити книжки, а той факт, що під час фестивалю відбувається багато заходів, був для них невідомий чи незвичний. Ми справді багато працювали над тим, аби у свідомості людей фестиваль був міцно пов’язаний з подіями, які ми робимо. Сьогодні вже можна сказати, що нині люди приходять на літературні фестивалі меншою мірою купувати, і більшою – слухати і дивитися.
Якщо кількість презентованих книжок цього року трохи менша, ніж минулого, то за кількістю відвідувачів ми чітко бачимо зростання: за останні три роки кількість відвідувачів зросла на 15%. Це говорить про те, що люди привчаються ходити на літературні заходи.
BookForum – вагома подія для українського культурного контексту, проте це може стати пасткою для його зростання: коли робиш важливий для галузі проект, є ризик з часом втратити вектор і почати робити його просто «тому, що це важливо». Який наразі вектор розвитку BookForum і які головний виклики?
Український книжковий ринок, що почав формуватися в 90-х, ще й досі молодий. Нині він швидко змінюється: хто, наприклад, міг спрогнозувати, що початок війни призведе до обмеження ввозу російськомовних книжок, або що Україна так швидко отримає безвіз? А все це безпосередньо впливає на культурний, зокрема літературний, ринок.
Звісно, ми намагаємось слідкувати за трендами, і стратегу вати розвиток фестивалю. Окремо стратегуємо ярмарок, окремо – події. Безумовно, ми бачимо ще незаповнені прогалини на українському літературному ринку – наприклад, це сегмент літературного агентства. Хоч сталого інституту літ.агентства у нас немає, проте окремі літературні агенти вже починають з’являтися. Поки що це нагадує промацування грунту, але цей процес вже відбувається.
Якщо говорити про наші глобальні стратегічні цілі на наступні роки, то тут ми також розділяємо ярмарок та фестиваль. Якщо говоримо про ярмарок, то наша мета – взагалі зрозуміти, що з ним далі робити. Адже Львів інфраструктурно просто не готовий приймати таку величезну книжкову подію. Ми і так використовуємо найбільший у Львові виставковий центр – ще більшого вже немає. Навіть львівський стадіон не має потрібних нам потужностей. Тож наразі ми думаємо, що із цим робити.
Чи може йтися про винесення частини проекту за межі міста?
Ми про це думаємо. Що ж стосується подій і фестивалю, то ми тут також пропрацьовуємо ряд завдань і проектів.
Про конкуренцію з «Книжковим» і перший фестиваль без Олександри Коваль:
В Україні є два велетні книжкового фестивального сегменту – це BookForum і Книжковий Арсенал. Вочевидь, ви є не лише колегами й однодумцями, але й конкурентами. Як би ти коротко означила різницю між вашими проектами і де саме ви конкуруєте?
На це питання колись чудово відповіла Олександра Коваль, сказавши, що ці два проекти не можуть бути конкурентами, доки вони фінансово не окупні. На сьогодні і ми, і Книжковий Арсенал працюємо над спільною проблематикою – як зробити літературний фестиваль в Україні рентабельним для організаторів.
Також, наприклад, жоден з українських ярмарків поки що не займається дистрибуцією прав на глобальному рівні. Наші ж видавці їздять на міжнародні ярмарки якраз по це – вони купують там права на книжки і займаються дистрибуцією. І ми, і Книжковий Арсенал активно працюємо над тим, аби Україна і її література були в пріоритеті у міжнародних видавців. І це точно станеться, це лише питання часу.
Якщо все ж таки спробувати сформулювати відмінність між BookForum і Книжковим Арсеналом, то я б сказала, що Арсенал, який працює за моделлю Франкфуртського книжкового ярмарку, коли всі події відбуваються на одній локації, є радше презентаційним майданчиком. Ми ж, оскільки наші інфраструктурні можливості дозволяють нам задіювати багато локацій по місту водночас, можемо більше говорити про сенси і бути більшою мірою дискусійним майданчиком. Таку ж модель використовує, наприклад, і Ляйпцизький книжковий ярмарок.
З 2016 року BookForum фінансово підтримає держава. Цього року вас також підтримують УКФ та УІК. Яким є бюджет проекту цього року, і чи він співмірний з минулорічним?
Цьогоріч ми отримуємо від держави рекордну підтримку, завдяки чому змогли покрити близько 70% наших витрат, для порівняння минулого року – 50%. Загальний кошторис фестивалю – близько 10 млн, минулого року було приблизно так само. Але це, враховуючи нефінансову підтримку від партнерів: поселення, технічна підтримка і т.д.
Також ми отримуємо 1,9 млн грн від УКФ, 1 млн грн маємо від УІК як співорганізаторів, іще 380 тис грн – від Львівської міської ради. Це рекордна сума підтримки BookForum від міста.
Але з бюджетом BookForum, власне, така проблема, що ми ніколи не можемо бути певні, що матимемо аналогічний рівень підтримки наступного року. Наприклад, за правилами УКФ ми не можемо подаватися на ту саму програму два роки поспіль.
Мінімальний бюджет, який нам потрібен щороку – це 7 млн грн. Зараз, щойно закінчиться фестиваль, ми одразу почнемо знову займатися фандрайзингом на наступний рік, це наша never ending story.
Це перший фестиваль без Олександри Коваль. Що змінилося? Чи відбулися зміни в команді? На рівні відчуттів – чи це досі той самий BookForum, чи вже інший?
Звісно, як усе відбудеться вперше без пані Лесі, я зможу сказати лише по завершенні фестивалю. Але вже зараз можу сказати, що головна відмінність – в тому, що всі рішення, які необхідно ухвалювати, цього року на мені як на програмній директорці. Директорка ярмарку Уляна Татух зі свого боку приймає організаційні та стратегічні рішення.
Звісно, для мене цей фестиваль – це велика перевірка мого власного професіоналізму і того, чого я навчилася за роки роботи над проектом.