Ваш фільм поєднує так багато всього – це і кримінальна драма, і мелодрама, і історія про те, як розповідають історії. Якою була ваша відправна точка, коли ви почали працювати над фільмом?
Я думаю, ідея про змішування різних жанрів та емоцій. Ти починаєш писати сценарій і в якийсь момент розумієш, що в ньому є потенціал увібрати в себе різні історії й навіть ставити дуже похмурі та екзистенційні питання: що таке правда? Що робити, якщо я вийшла заміж за того, кого насправді не знала? Я втратив вісім років свого життя, просидівши у в’язниці – чи зможу я надолужити цей час? як? Чи можна знайти сенс життя через насильство та трансгресію?
Потім ти розумієш, що всі ці питання, насправді, можуть привести до комедії. Врешті-решт я вирішив, що емоційно та за формою спробую запропонувати глядачеві щось інше. Я зрозумів, що глядачі можуть легко переходити від запаморочення до полегшення – сміятись після дуже темних моментів. Я люблю фільми, які поєднують героїзм та іронію, які викликають різні емоції в різних сценах.
І я б хотів, щоб це стало моїм фірмовим прийомом, і за цим люди б впізнавали мої фільми.
У фільмі є сцени, які повторюються, але зі змінами – так ви навмисне створюєте іронічну дистанцію між глядачем та фільмом, ніби нагадуючи, що ми дивимось кіно. Розкажіть, чому ви вирішили це зробити і що знаходите в такій формі?
Коли ти пишеш сценарій, починаєш розуміти, що у нього додаткові можливості. Наприклад, що можна розповісти історію в історії, історію про важливість історій. Тому, пишучи цей сценарій, я намагався додавати цей аспект до кожної сцени. Коли Антуан повертається з в’язниці до Аньєс, вона просить його повторити одні й ті самі рухи декілька разів. Так ми бачимо, що ми можемо прикрасити своє життя поезією: Аньєс знає, що він вже повернувся, але просить його повернутись ще раз, щоб підсилити драматичний ефект. Тут я хотів висловитись про важливість поезії та красоти в нашому житті.
Є кілька варіантів, як ми можемо зняти сцену возз’єднання пари після восьмирічної розлуки. У нас з’явилась ідея про те, що можливо, ти не завжди готовий до того, що зараз на тебе звалиться щастя або сум, і іноді ти хочеш бути до цього готовий, щоб пережити їх по-справжньому. Тому ми вирішили зробити сцену так, як ми її зробили: її емоції на другий раз сильніші, хоча вона знає, що це гра. Ця сцена для мене – про те, що іноді вигадка набагато більш зворушлива, ніж реальність. Фільми і книги приносять в наше життя справжні емоції.
Це також сцена і про кіно – вона режисує, як він має повернутись: каже йому, йди так, там затримайся, я сидітиму тут і так далі. Аньєс сама починає вірити у свій “фільм” – вона плаче. А я показую це повернення як мелодраму, а в якийсь момент ставлю камеру збоку, і глядач бачить сцену очима Івонни, яка не розуміє, що відбувається, і це створює комедійний ефект. Змінюючи точку зору, положення камери, ти раптом отримуєш інший жанр для тієї самої сцени.
Фільм про фільм – дуже цікава для мене тема, я можу про це говорити безкінечно, і це помітно в “Щось не так з тобою”. Наприклад, в сцені пограбування, коли охоронці не втручаються в перебіг подій, а просто дивляться їх на екрані як серіал.
Сцени, коли Івонна розповідає сину історії про батька, і вони змінюються з часом, коли вона намагається донести до нього, що його батько не був чесною людиною, через історію, змінюючи її потроху. В результаті це фільм про те, як розповідати історії. Більшою мірою, ніж інші жанри.
Я трохи боявся експериментувати. Я знаю, що глядачі можуть бути стривожені цим фільмом – адже чекають на комедію, але в ній є і дуже жорстокі сцени. Часто люди покладають найбільше очікувань на комедію, що вона буде відповідати якимсь наперед заданим стандартам. Їхні очікування набагато вищі, ніж з драмою або трилером, – там вони допускають зміни в жанрових канонах. З комедією ні.
Це велике питання, та все ж. Ви кажете, що люди чекають забагато від комедій. Як, ви думаєте, змінився жанр комедії за останні роки, і чи є теми, на які не можна знімати комедію?
Це суть комедії – ти можеш зачепити будь-яку тему. В цьому вся краса жанру. Бо тему ти можеш розкрити так, щоб не було боляче, щоб не було руйнівного ефекту. Взяти “Хтось любить гарячіше” Біллі Уайлдера – фільм з 50-х. Він в тому числі розповідає про сексуальну неоднозначність. Але якби Уайлдер зняв цей фільм зараз в США, його б заборонили, а Уайдера вбили б і його труп відправили б назад до Німеччини. А він це зробив в 50-х, і це був успіх, бо це була комедія.
В цьому чарівність – я не бачу жодної теми, на яку не можна було б зняти комедії.
Наступний фільм, який я хочу зробити, – про дітей и для дітей. Але я розумію, що доведеться також поговорити і про те, що діти бувають дуже жорстокі. В комедії це можливо.