В зал зайшло більше людей, ніж було місць. Проте деякі з відвідувачок вперто хотіли зайняти саме те місце, яке було зазначено на квитку і їх ніскілечки не обходила нетиповість сеансу.
“Останній сеанс” затримували на годину. Зростала напруга. Було душно, стояв стійкий солодкуватий запах парфум, від цього всього починало нудити. Дехто навіть з тих, хто мав квитки, вийшли. Через кілька хвилин з їхніми квитками прийшли інші люди і почали зганяти тих, хто вже встиг зайняти звільнені місця.
Директор кінотеатру Наталя Соболєва спокійним тоном з м’яким інтонаціями розповідала про несподіване звільнення і про те, що ще тиждень тому команда готувалася до святкування 60-річчя кінотеатру. Незважаючи на це, сказала, що не збирається виходити на протест з плакатами і якщо буде боротися, то у правовому полі. Згодом пані Соболєва пояснить секрет свого спокою. В той день, коли вона дізналася про звільнення, до неї в кінотеатр прийшов буддійський монах, який налаштував її на правильний лад, чим, за її словами, врятував.
Вечір вела радіоведуча Марта Мольфар, яка, докладаючи всіх своїх професійних умінь, намагалася триматися сценарію, хоч вечір з самого початку пішов не за ним. На сцену впевнено виходили молоді режисери розповідали про те, що “Кінопанорама” була тим місцем, де вони могли побачити і показати свої перші роботи на великому екрані. Все це щастя їм нічого не коштувало, що в наш час тотальної комерціалізації є небаченою щедрістю. Ледь витягнули знаного документаліста Олександра Балагуру, який довгий час мав свою студію у приміщенні кінотеатра. Він просто обійняв Наталю Соболєву, але від хвилювання нічого не зміг більше сказати.
На великому екрані показували музичні кліпи, короткометражні фільми, сюжети новин з подій, які відбувалися в “Кінопанорамі”. В одному з відео Жадан говорить, що він не їздить на Схід, він живе там. В іншому – ще живий Леонід Кантер, на прем’єрі свого фільму “Добровольці Божої чоти” щось розповідає про надію.
На окрему історію заслуговують взаємини “Кінопанорами” й Олександра Шапіро. В цьому кінотеатрі були показані всі його фільми, і саме тут він втілював найшаленіші перфоманси, а ночами вів свій курс з теорії кіно Жиля Дельоза. За розповідями директора, робив це в досить екстравагантний спосіб - лежачи на великому ліжку, але при всьому цьому не дозволяв собі халтурити. Складно знайти місце, де панувала б атмосфера творчої анархії.
Проте цього вечора директорка декілька разів наголосила кіномеханіку Сергію, щоб він не показував весь перформанс Шапіро, ніби побоюючись, що серед такого натовпу не так багато тих, хто все це може зрозуміти й осмислити. Хоча зі сцени весь час лунало те, що кінотеатр працював з аудиторією, вчив її свідомо дивитися кіно. Цим займався кіноклуб “Blowup”, що функціонував в “Кінопанорамі”.
На сцену виходили різні люди, більшість з яких про кінотеатр, як про покійного, говорили лише хороше. Весь час лунали жарти, але якось нервово, недолуго, від них ставало відразу всім незручно, хоч вони і знімали напругу.
Сергій Тримбач знайшов вдалий образ цього вечора, порівнявши з фінальною сценою “Вишневого саду” Чехова. Він один з небагатьох почав не просто прощатися, а говорити про спротив, згадавши, що революція 1968 року в Франції почалась з того, що хотіли закрити сінематеку.
Згадували й про існування групи в Facebook “Збережи кінотеатри КІNOPANORAMA та Україна!”, але якось дуже невпевнено, ніби боячись порушити пишність церемоніалу. Мікрофон передали в зал і всі охочі почали висловлювати не лише свій біль, але й невдоволення. Один чоловік розповів про долю кінотеатру “Тампере”, за який ще триває судова тяганина, але приміщення поступово приходить в непридатний стан, оскільки там вибили вікна і двері, а постійними відвідувачами стали безпритульні. Порадив всім слідкували за приміщенням “Кінопанорами”, щоб раптом її не спіткала доля “Тампере”. Та чомусь організатори вирішили, що для них слідувати сценарію важливіше, ніж почути живу реакцію публіки.
З вуст директорки і її колег звучали слова про те, що вони сподіваються на краще, але відчувалося, що ані вона, ані її колеги в це не вірять. Втомилися, напевно, і змирилися. А мали б – втомитися миритися.
Під кінець показали трагікомічну картину, як і цей прощальний вечір, – “Панорама” Юрія Шилова, в якій йдеться про кіномеханіка з “Кінопанорами”.
Закінчився фільм, увімкнули світло й музику з фіналу “8 ½” Федеріко Фелліні і люди сумною вервечкою посунули з залу. А на балконі їм махав герой фільму “Панорама”, режисер і ще один кіномеханік, якому через декілька днів буде 80 років. Але навряд ювілей він буде святкувати в кінотеатрі, яку віддав півжиття.
***
Другого жовтня перед будівлею Київської міської адміністрації зібралось близько сотні активістів, кінематографістів і просто не байдужих киян, щоб висловити свй протест проти закриття кінотеатра “Україна” та “Кінопанорама”.
Збір людей відбувався під музику Анджело Бадаламенти з фільму “Твін Пікс” Девіда Лінча, що прекрасно доповнювало абсурдність і сюрреалістичність прощального вечора. Активісти зачитали звернення до київського міського голови Віталія Кличка. Головними вимогами було не ліквідовувати кінотеатри “Україна” та “Кінопанорама” як культурні одиниці, а також роз’яснити з ситуацію щодо того, чи будуть ці будівлі перепрофільовані. Також було вирішено створити онлайн-петицію на сайті Київради, яку розглянуть, якщо вона набере 10 тисяч підписів. Чи це “кінець фільму” чи “далі ще буде”, залежить тепер від нас.