Хоч там як, але цілком очевидно, що, доопрацьований, законопроект про український культурний фонд буде прийнятий в другому читанні й – невдовзі підписаний Президентом. Це означає, що вступлять в дію нові, прозоріші й раціональніші механізми фінансування культури (конкретніше – культурних проектів), засновані на конкурентних засадах.
Мало кому відомо, що ще 2015 року Міністерство культури України наказом від 28.04.2015р. № 252 затвердило Положення про Експертну раду Міністерства культури України з відбору культурно-мистецьких проектів для надання державної фінансової підтримки, згідно з яким при Мінкульті створювалась експертна рада, яка й мала визначати, які з поданих на фінансування проектів заслуговують на фінпідтримку, а які ні. Перший склад експертної ради очолив художній керівник і директор Київського національного академічного театру оперети Богдан Струтинський, а членами стали Влад Троїцький, Олег Вергеліс, Марія Бурмака, Йосиф Зісельс та інші. Загалом за рік перший склад експертної ради рекомендував Мінкульту профінансувати 64 заходи (із 188 поданих) на загальну суму 4,243 млн. грн.
Наказом Міністерства культури від 16.01.2017 р. № 26 було затверджено новий склад експертної ради, куди ввійшли театральний режисер Дмитро Богомазов, музикознавець Любов Морозова, критик Сергій Васильєв, директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності Ігор Пошивайло, голова Національної спілки фотохудожників України Едуард Странадко та інші. Мені було запропоновано очолити нову експертну раду. Попри, як на мене, не зовсім репрезентативний її склад, в якому недостатньо представлений недержавний сектор культури, незалежні митці та менеджери культури, члени ради проявили високу компетентність й відібрали для фінансування в першому кварталі 2017 року 9 проектів (із 30 поданих) на загальну суму 350 тис. грн. Ця сума, незрівнянно менша за плановані обсяги фінансування проектів в 2016 році, однак, виявилась цілком достатньою, щоб покрити верифіковані експертами витрати планових кошторисів аплікантів.
Загалом, якість переважної більшості поданих проектів, на жаль, виявилась дуже низькою. Очевидним було сервілістське «загравання» багатьох аплікантів з владою, що проявилось у надмірі відверто кон’юнктурних «патріотичних» проектів, спрямованих на реалізацію умовної «офіційної гуманітарної доктрини». Парадоксально, але більшість інституцій в проектах виконували по-своєму зрозуміле «соціальне замовлення».
Такі питомі елементи сучасної міжнародної культурної політики як інноваційність, розмаїтість, критичний потенціал мистецтва, міжрегіональна та міжкультурна взаємодія в більшості випадків ігнорувалися заявниками. Кількісно серед аплікантів переважали державні та бюджетні установи, керівники яких раніше, вочевидь, близькістю до влади вислужували собі монопольно гарантоване фінансування заходів: розпещені в попередні роки, вони продемонстрували повну інституційну неспроможність генерувати свіжі ідеї в конкурентних обставинах. На жаль, за браком інформації про проведення конкурсу в відкритих джерелах, мало були представлені незалежні громадські ініціативи та майже не представлені успішні серійні культурні проекти з поважною грантовою історією та міжнародним менеджерським досвідом. Зрозумілий їхній скепсис щодо участі в подібних конкурсах, зважаючи на багатолітню традицію ігнорування незалежного культурного сектору Міністерством.
В світлі щойно прийнятого закону робота експертної комісії, яку я маю честь очолювати, є фактично тестуванням конкурсної системи державної підтримки культурних проектів, закладеної в щойно прийнятому законі. На членів комісії в перехідний період (допоки будуть випрацювані механізми роботи нового закону) лягає відповідальність за тимчасове виконання багатьох функцій культурного фонду до початку його реальної історії. Сподіваюсь, ця наша «протоісторія» буде корисною для нової інституції. Аби поліпшити роботу фонду, я зібрав кілька рекомендацій щодо вдосконалення чинної зараз системи конкурсного відбору, які я окреслив на підставі роботи другого – і останнього – складу експертної ради з підтримки культурно-мистецьких проектів при Мінкультури.
Практичні зміни до існуючої системи:
1. Уніфікувати аплікаційні форми за принципом: більше змістовних, а не описових критеріїв та чітка категоризація проектів. Проекти-претенденти мають бути віднесені в чіткі жанрові підрозділи: виставки, театральні вистави, концерти, видання тощо. Це допоможе комісії при оцінюванні, а самим аплікантам – при захисті проектів чітко формулювати їх формат (наразі розподіл є тематичним, і аплікати часом не можуть чітко сформулювати формат заходу), а також сприятиме подальшому аналізу проектів в ретроспективі, виявленню домінуючих тенденцій.
2. Диверсифікувати принцип оцінювання проектів, впровадивши кількаступеневу якісну оцінку, що враховувала би: актуальність теми, наявність альтернативного фінансування, художню викінченість проекту, оригінальність тощо. Такий принцип мінімізуватиме роль суб’єктивної оцінки, яка превалює при прямому голосуванні за проекти, посилюватиме базу аргументації підтримки проектів.
3. Забезпечити прийом заявок лише від юридичних та фізичних осіб, а не від віртуальних об’єднань (інтернет-порталів, нерегулярних колективів, торгових марок тощо). Це дасть змогу здійснювати прямий контроль за використанням державних коштів при реалізації підтриманих проектів.
4. Забезпечити жорсткіший вхідний контроль заявок, їх верифікацію на наявність статутної документації та інших документів, затверджених відповідним Положенням. Відхилення на етапі прийняття заявок тих із них, що не відповідають вимогам Положення (зокрема, в яких є запит на 100% фінансування проектів).
5. Вимагати від заявників обов’язкове документальне (гарантійний лист, виписка з рахунку) підтвердження наявності власних/партнерських коштів для реалізації проекту та відображення долі альтернативної підтримки в загальному кошторисі витрат на реалізацію заходу.
6. Вимагати від аплікантів документальне підтвердження зв’язку юрособи-апліканта з фізособою-виконавцем(-ями) проекту (цивільно-правовий договір, робота в штаті, волонтерство тощо) у вигляді документу, що встановлює правовідносини або листа-заяви (для волонтерів).
7. Вимагати підтвердження досвіду виконання попередніх проектів юрособою-заявником (резюме проектів) та компетенцій керівника (менеджера) групи, що безпосередньо реалізовуватиме проект (CV, резюме реалізованих проектів).
8. Оголошувати результати відбору принаймні за 3 місяці до дати реалізації заходів. Тобто апліканти, що реалізовуватимуть проекти в лютому-березні, мають знати про (не)підтримку проекту вже 1 листопада, аби раціонально використати кошти та мати можливість дофінансувати проект в разі потреби. Нинішня ситуація, коли аплікати-переможці дізнаються про підтримку власних проектів, запланованих на лютий, 01 лютого – неприйнятна.
9. Обов’язково вивести в окрему секцію тревел-гранти, з віднесенням до цієї категорії локальних і міжнародних гастролей, в рамках яких покриваються лише транспортні витрати та акомодація. Такого роду проекти не можуть оцінюватись нарівні з тими, що генерують контент.
10. Виведення в окрему категорію проектів з міжнародної промоції українського мистецтва (в т.ч. тревел-грантів) з виділенням окремого гарантованого фінансування на них.
11. І найголовніше: створити окремий сайт й якнайширше анонсувати конкурс впродовж всього періоду збору заявок. Теперішня ситуація, коли серед аплікантів чи не 70% - представники галузевих державних культурних закладів або регіональних органів влади є не репрезентативною для культурного процесу в Україні, де значна частина проектів реалізуються приватними силами або спілками громадян.
А всім активним незалежним гравцям культурної сфери пропоную беззастережно подавати власні проекти на конкурс: 30 аплікацій, поданих на розгляд нашого складу експертної ради – це мізерно мало для такої великої держави, як Україна: їх має бути принаймні на порядок більше.