Лікар Гарін їде взабите село, де лютує болівійський вірус, що перетворює людей на живих мерців.Якщо вчасно не зробити щеплення – ніхто не виживе.
Здавалося б, непоганий початок для типового зомбі-муві. Але навіть якби Сорокін справді взявсяписати про зомбі, вони б у нього мало відрізнялися від героїв Толстого, Гончарова, Чехова, Платонова. Бездоганний імітатор і природжений стиліст, Сорокін давно уже перетворює корпус класичної російської літератури напсиходелійне борошно. Його високотехнологічні жорна подужають і закам’яніле зерно, і алюмінієві огірки. Потраплять під руку зомбі – він і їх змеле, для запаху.
Сім броньованих дверей, на кожних – сім амбарних замків; за ними – сім скринь, покладених однав одну; й лише десь на дні останньої, поміж зотлілими паперами і вибитими зубами, зберігається вона: таємниця російської душі. Більшість попередників та сучасників Сорокіна товклися довкола цього древнього склепу; комусь перехоплювало подих, хтось скаржився на відсутність болгарки, більшості ж просто бракувало сміливості, щоб навіть постукати в ці двері до самопізнання. Сорокін бачить зовсім іншу споруду, іншу таємницю: перекошений одвірок, іржаві завіси – варто торкнутися пальцем, і вся ця облуда розсиплеться, і під нею будеодна зотліла скринька, на дні якої – попіл і подерті лапті.
Російські ура-патріоти мають безліч підстав зневажати Сорокіна як чемпіона з ренегатства. Його візія імперії, охопленої пропасницею, не обмежена часом і простором.
Події у повісті «Завірюха» відбуваються в якомусь міжчассі, де майбутнє переплелося з побутом ХІХстоліття. Кожен герой – хрестоматійно впізнавана модель. Лікар Гарін – інтелігент і гуманіст, який невтомно твердить про «дураків і мудаків», що заважають йому виконати велику місію. Перхуша – добрий, але безпорадний ітемний чоловік, однаково здатний і на самопожертву, і на дурну смерть. Наглядач станції, єдиний клопіт якого – розводити руками. Мельничиха – іконописне втілення м’якої, але владної жінки.
Традиційно для Сорокіна лексично-предметна достовірність оповіді поєднується з фантастичними реаліями. У просторі повісті є гомо-сапієнси трьох різновидів: п’ятиметровівелетні, мініатюрні побратими гномів та звичайні люди, які давно звикли до цієї різнокаліберності (так, наприклад, чоловік мельничихи – матюкливий «хлопчик-мізинчик»). Така ж «генетична модифікація» спіткала і коней: самокат Перхуші запряжений кобилами й меринами завбільшки з куріпку, а китайський санний потяг, що з’являється на останніх сторінках, тягне за собою семиметрове одоробло.
Своєрідною антитезою до жертовної та безглуздої подорожі (російського шляху) є загадкові«вітаміндери» – чи то нова спільнота, чи то духовний орден наркодилерів, чи то артіль мудреців. Вітаміндери володіють надзвичайними технологіями (чого варталише «живородна повсть»), впливають на цивілізаційний поступ, «шукають межі». Їхній «новий продукт» – це вже навіть не наркотик, що змінює відчуття реальності, а метафізичний інструмент, знаряддя для самоочищення, внутрішнього переродження.
Ідея «продукту»співзвучна з теорією Джона Крамера (маніяка-філософа із франшизи «Пилка»): тільки завдяки стражданням і безпосередньому доторку до смерті людина може збагнути істинну цінність життя, позбутись інерції та знудженості. Але якщо Крамер послуговується методами середньовічного ката, то вітаміндери Сорокіна перетворили цей процес на віртуальну, але від того не менш реалістичну технологію.
Втім, навіть здобуте лікарем Гаріним «сяйво» тривало недовго – мряка і безвихідь російського шляху виявились тією шапкою, що може згасити будь-яке сонце.
На останніх сторінках повісті Гарін вимолює спасіння ламаною китайською мовою. І на цьому його шляхетна, сповнена романтизму місія завершуються. Як і завірюха.
Іншого фіналу відСорокіна годі й чекати. Епідемія та її зомбі-наслідки залишаються поза кадром.Бо хіба ж це найгірша перспектива для печальної, засніженої Росії, в якійнавіть гіганти-богатирі здатні лише наймитувати й втілювати свій протест, навалявши купу в куркульську криницю або ж сп’яну замерзнувши на дорозі? Зрештою, зомбі набагато сильніші та витриваліші. І це вже – суто китайськапроблема.