«Точка перетину»
Олександр Гаврош
Київ: Грані-Т, 2009
Ця коротенька - сто шістдесяти п’яти сторінкова - книжечка може розраховувати на солідне місце в пантеоні сучасної української документалістики.
Її автор, Олександр Гаврош, вибрав навдивовижу оригінальну манеру викладу матеріалу – за жанром «Точка перетину» може бути водночас і подорожніми нотатками, і літературним репортажем – себто такими жанрами, які нечасто зустрічаються в нашому літературному процесі, проте вкрай популярні в інших країнах. Утім річ тут зовсім не у жанровій класифікації, а в самому літературному продукті. У книжці, що складається із чотирнадцяти статей, написаних для різноманітних видань, ідеться про колись багатокультурний і багатоликий, а нині розпорошений і змінений регіон, що зветься Закарпаття й займає 12 тис. квадратних кілометрів від загальної української території.
«Точка перетину» охоплює головні етнічні групи, які в різний час і в різноманітній чисельності заповнювали гористі простори Закарпаття. Українські бойки, мукачівські хасиди, словацькі українці, українські словаки, берегівські угорці, дібровські румуни, колочавські чехи, а також закарпатські волохи, німці та роми стають об’єктом дбайливо опису й дослідження. Написана рівним, ненав’язливим і дотепним стилем, збірка цілісно поєднує не надмірну історичну базу з ґрунтовними репортерськими напрацюваннями. У Гаврошевих текстах барвиста історична минувшина добре сплітається з печально-злиденним сьогоденням.
Дана збірка може слугувати взірцем для наступних подібних ініціатив, оскільки на території Україні чимало місць і міст, де в різні часи конденсувалися розмаїті національності. Чи не найголовніше досягнення – можливість показати, що колись люди нормально співіснували на малюсіньких територіях: тихо і дружньо. А нині ж, коли отака етнічні строкатість відсутня, або ж зовсім невеличка, людям значно складніше разом проживати.
Читаючи книжку, подеколи хочеться лізти в усілякі енциклопедії, путівники або просто в інтернет, аби ще більше довідатися про різні терени, містечка, відомих людей і звичайних пересічних мешканців отих територій. А, може, краще просто взяти книгу і пересвідчитись самому?