Продаж деяких підприємств виправдав себе і економічно, і політично, і соціально. Але про більшу частину такого сказати не можна. Багато громадян розглядають приватизацію, як просте розграбування народного майна олігархічними угрупованнями, як засіб особистого збагачення службовців та пов'язаних з ними підприємців.
У 2018 році в Україні стартувала «третя хвиля» приватизації. За заявками Кабінету Міністрів, це буде найбільше надходження в бюджет, за кількістю об'єктів та обсягом, з усіх «хвиль» приватизації.
Сподіваємося на багато, а отримуємо - мало
Безумовно, приватизація має велике значення для поповнення державного бюджету та забезпечення фінансової стабільності країни. Так, за прогнозами Кабінету Міністрів, в результаті приватизації, тільки в 2018 році, бюджет повинен отримати 21,3 млрд. гривень (більше 800 млн. доларів). Ця сума цілком порівнянна з величиною траншей, які наша влада очікує від міжнародних фінансових організацій. Відповідно виникає питання: чи є сенс займати в борг, коли ті ж гроші можна отримати від приватизації? Але, тут необхідно враховувати той факт, що поки приватизація не давала того ефекту, на який вона була розрахована. Так, в 2014-2017 роках, від приватизації сподівалися отримати 68 млрд.гривень, а отримали лише 6% від запланованого. Важливо, також і те, що 80% отриманих від приватизації коштів було витрачено на фінансування поточних статей бюджету і лише 15% на фінансування інвестицій. Причина подібного провалу: непрозорість, а відповідно не конкурентність та хаотичність самої приватизації.
Чому все так?
Все, що пов'язано з приватизацією, починаючи зі змін в законодавчій базі та завершуючи конкретним «фізичним» входженням нового власника на об'єкт, у нас традиційно має велике політичне значення, супроводжується гучними скандалами і кримінальними викриттями. У жодній країні світу приватизація не виступає настільки конфліктної, як у нас (хіба, що в Росії та інших пострадянських республіках азіатській частині?). Суперечливість політичних та фінансових інтересів різних сил українського суспільства призводить до непослідовності прийнятих рішень, їх суперечливості, повільності у прийнятті рішень та їх реалізації. Необхідно визнати, що з 4 принципів приватизації, загальноприйнятих в Європі, а саме: швидкість, соціальна ефективність, ефективний громадський контроль та доступ іноземного капіталу, - жоден в повному обсязі, у нас не було дотримано.
Для високорозвинених держав світу приватизація не є політичним процесом. Це звичайна процедура державного менеджменту, поточна робота для профільних державних органів. Приватизація завжди супроводжується націоналізацією та залежить виключно від економічної ефективності та соціальної значущості тих чи інших об'єктів і поточних завдань функціонування держави. Потрібно - купуємо, не потрібно - продаємо. При цьому обсяги націоналізації і приватизації є порівнянними. Наприклад, в 2016 році, в Великобританії, було приватизовано 11300 об'єктів, а націоналізовано - 9600. Для суспільства критеріями виступають два показника: достатність державної та комунальної власності для виконання суспільних завдань і частка держави на ринку. Поки у нас ситуація не буде схожа на подібну, питання приватизації залишаться гострими для українського суспільства, будуть предметом різних корупційних схем та джерелом збагачення окремих чиновників і представників бізнес-еліти.
На жаль, нова модель «приватизації по-українськи», не дозволяє припускати, що ми прийдемо до правильно стану речей.